Організаційно-правові засади діяльності державної виконавчої служби в Україні

“форма”, при цьому вчені вважають державне управління формою вираження виконавчої влади [31, с. 23-26]. Якщо розглядати державну виконавчу службу в системі державних органів, то ця інституція виступає як орган виконавчої влади та як орган державного управління.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка діє, як нами вже зазначалося, у складі Міністерства юстиції України.

Відповідно до Закону України „Про державну виконавчу службу” примусове виконання рішень судів та рішень інших несудових органів здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби, державні виконавці державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах органів державної виконавчої служби.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження при органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи у встановленому законодавством порядку. За наказом Департаменту державної виконавчої служби або державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, обласних, міст Києва та Севастополя на керівника групи можуть покладатися права та повноваження, встановлені цим Законом, у виконавчому провадженні, які належать до компетенції начальників державної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах [32].

Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках та порядку, передбачених законом, у тому числі відповідно до ст. 6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

Порівняльний аналіз статей 2 та 9 Закону України „Про виконавче провадження” свідчить, що до юридичного термінологічного обігу вводяться два поняття: „органи примусового виконання рішень” і „органи виконання рішень”. Органи виконання рішень – це державні органи, на які покладено реалізацію ухвал, постанов, вироків, рішень судів та рішень інших несудових органів, спрямованих на захист прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави [33, с. 94-98].

Органами примусового виконання рішень є лише державна виконавча служба, яка діє у складі Міністерства юстиції України. Основні засади організації та діяльності державної виконавчої служби регулюються Законом України „Про державну виконавчу службу” від 24 березня 1998 року. Ч. 1 ст. З цього Закону встановлює перелік органів державної виконавчої служби. До них відносяться: Департамент державної виконавчої служби, державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя; державна виконавча служба у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах [34]

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону „Про державну виконавчу службу” безпосереднє примусове виконання рішень, перелік яких дається у ст. 3 Закону України „Про виконавче провадження”, покладається на державних виконавців.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Департамент державної виконавчої служби, державні виконавчі служби Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, державні виконавчі служби у районах, містах (містах обласного значення), районних у місті є юридичні особи, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, відповідні бланки, самостійний баланс, поточні та вкладні (депозитні) розрахунки в органах Державного казначейства України, а також реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства України для зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплат стягувачем [35].

Ст. 9 Закону України „Про виконавче провадження” передбачена можливість виконання рішень судових і несудових органів в Україні не тільки органами примусового виконання – державною виконавчою службою, а й іншими органами, організаціями та особами, які не є органами примусового виконання.

Рішення судів та рішення інших несудових органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, установами банку, кредитно – фінансовими установами.

Так, рішення про стягнення недоїмок з податкових і неподаткових платежів, а також суми штрафів, накладених податковою інспекцією за порушення податкового законодавства, виконують податкові інспекції:

про стягнення недоїмки із самообкладання здійснюють виконкоми селищної чи сільської Ради депутатів,

недоїмки з державного обов'язкового страхування стягуються органами державного страхування.

Установи банку виконують рішення про стягнення грошових сум шляхом списання їх з банківських рахунків боржників – юридичних осіб і зарахування їх на рахунок юридичних осіб – стягувачів.

У названій нормі також зазначається, що рішення судів та інших органів у випадках, передбачених законом, можуть виконуватися ще й іншими органами, організаціями, посадовими особами і громадянами, але перелік таких суб'єктів не встановлюється, тому необхідно звернутися до інших джерел.

За чинним законодавством України:

- органи державного управління реєстрації актів цивільного стану виконують рішення суду про розірвання шлюбу, встановлення батьківства;

- житлово-комунальні органи – рішення про право власності на житловий будинок, квартиру;

- органи опіки і піклування – рішення про позбавлення батьківських прав.

Рішення, що виникають із виборчих правовідносин, виконуються дільничними виборчими комісіями і комісіями з референдуму, територіальними, окружними (територіальними) виборчими комісіями, Центральною окружною виборчою комісією.

Органи і посадові особи виконують рішення, винесені за скаргами на їх постанови про накладення адміністративних стягнень.

Державний орган України у справах релігій і місцеві органи – рішення за скаргами на постанови, прийняті щодо релігійних організацій.

Рішення у справах окремого провадження також виконують:

а)