Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Східне слов'янство

Тип работы: 
Реферат
К-во страниц: 
22
Язык: 
Українська
Оценка: 

Зміст

 

Основні відомості про східне слов'янство

Релігійні уявлення та вірування слов'ян

Східнослов’янська язичницька поховальна обрядовість

Язичницькі уявлення східних слов’ян про небесний світ

Антисвіт в язичницькій свідомості східних слов’ян

Функції слов'янської міфології

Головні східнослов'янскі боги

Джерела інформації про міфи та вірування слов’ян

 

Вступ

 

Слов'янська міфологія – феномен тисячолітнього здобутку духу й творчої уяви. В ньому виразно проглядає спільна світоглядна основа. І саме це відповідало утвердженню ідеї спільності всеслов'янських культурно-історичних коренів. Міфологічні образи як уособлення живих сил природи, утворюючи язичницький пантеон богів, перебували у своїй ієрархічній зумовленості.

Слов'янська міфологія є величезним духовним скарбом нарівні з іншими вищими цінностями культурної спадщини й вона потребує якнайретельнішого дослідження. Знаменно, що саме в період початку – середини минулого століття характеризується не лише інтенсивним прагненням до національної незалежності, а й самоусвідомленням себе кожним слов'янським народом як етносу в історичній пам'яті, у створеній на той час національній літературі, фольклорних та етнографічних традиціях, у пошуках прадавніх джерел своєї духовності.

Міфологія утримувала в собі цінну інформацію не лише про вірування прадавніх слов'янських племен, а й ту, яка наближалася до потреб сучасності завдяки своєму моральному, художньо-поетичному, філософсько-світоглядному.

Міфологія слов'ян, як і всі ті міфи світу, котрі збереглися до сьогодення, живе у своїх кількох часових вимірах. Відомо, що деякі зі слов'янських міфів (чи їхні прообрази) створювалися в незапам'ятні часи, вони мають свою прадавню історію та об'єднують первинні пояснення загадковості походження й сутності світу. І це перший часовий вимір. Другий – пов'язаний з осмисленням та осягненням слов'янської міфології як елемента неперехідної культури, причому в контексті всього світового міфотворення.

Завдання

Саме язичництво у більшості випадків передувало християнству, місцями у формі складно організованого пантеону богів, як в античному світі, місцями у формі обрядового поклоніння чисельним духам та напівбогам. Християнство поступово стало домінуючою релігією, але народ зберіг у пам’яті свої попередні страхи, кумирів та богів.

Поєднання язичницької релігії та народного фольклору породило міфологію. Міфологія кожного народу є унікальною, адже містить його особливі традиції, вірування, моральні норми тощо. І водночас існує багато спільного у міфології народів світу, адже практично кожен народ обожествляв сили природи, що є подібними. Дослідження міфології слов’ян є однією з важливих частин української культури. Безумовно, впродовж тисячоліть населення України не залишалось етнічно і культурно однорідним. Міграції племен, їх контакти з іншими народами були явищем досить поширеним. Але ці процеси не приводили до повної асиміляції племені, абсолютної руйнації його історичної пам'яті та культури. Окремі етноси можуть виникати і гинути, розквітати і занепадати, але культурні надбання, принаймні якась їх частина, зберігаються і передаються, примножуючись, у спадок новим поколінням. Спадкоємність є закономірністю розвитку культури. Східнослов’янське язичництво, безумовно, виникло й розвивалося на своїй власній, самобутній основі, разом з тим воно не було замкнутою метафізичною системою і значною мірою відчуло на собі ідеологічний вплив сусідніх етнічних груп. Таким чином, аналіз уявлень східних слов’ян про потойбічний світ повинен допомогти з’ясувати розвиток та головні напрями зовнішнього культурного впливу на архаїчну культуру Київської Русі.

 

Основні відомості про східне слов'янство

 

Протягом VII-VIII ст. слов'яни широко розселилися на території Східної Європи: землі східних слов'ян простягалися від далекого озера Ільмень на півночі майже до Чорного моря на півдні. Літописець назвав 14 східнослов'янських племінних об'єднань, переважна більшість з яких локалізувалася на території України.

Історичним центром східного слов'янства здавна було Середнє Подніпров'я, де проживали поляни. Їхніми східними сусідами були сіверяни, далі знаходилися землі радимичів, в'ятичів. На захід од полян мешкали деревляни й дреговичі. Західні межі розселення східнослов'янських племен сягали Прикарпаття, де мешкали білі хорвати, і ріки Західний Буг, уздовж течії якої тягнулися землі волинян. Північну групу східнослов'янських племен становили кривичі, полочани й новгородські словени. Межі їхнього розселення охоплювали Верхнє Поволжя, простори Валдаю, побережжя Західної Двіни та басейну Ільменю й Чудського озера. У межиріччі Дністра й Дунаю, у південно-західному Причорномор'ї проживали тиверці, сусідами яких на схід від Дністра були уличі.

На території сучасної України протягом VII-IX ст. мешкали насамперед такі східнослов'янські племена, як поляни, деревляни, сіверяни, волиняни (давніші назви – дуліби, бужани), білі хорвати, уличі, тиверці. Зазначені в літопису племена являли собою етнополітичні об'єднання – союзи племен. Ці союзи племен літописець називав княжіннями. Верховним органом племінного самоуправління княжінь було віче. Подальший розвиток родоплемінної організації обумовлював появу спершу виборної, а згодом спадкової князівської влади, що була вищим виконавчим органом племінного управління. Внаслідок постійної військової активності племені й зростання суспільно-політичного значення князівської влади навколо князя збиралася й гуртувалася дружина, основним заняттям якої була служба у князівському війську. Дружина стала постійною організацією професійних воїнів, поступово перетворюючись у самостійний атрибут влади. Військові вожді-князі разом із дружиною мешкали в укріплених племінних центрах – городищах. Племінні княжіння були своєрідними зародками держав, у них лише складався примітивний апарат влади, а спадкоємна знать, очолювана князем, ще не відокремилася в окрему соціальну групу. Східні слов'яни були знані як непохитні й загартовані воїни, здатні витримувати морозі спеку, споживати мінімум їжі. Відчуваючи себе невпевнено на відкритих рівнинах, вони

CAPTCHA на основе изображений