Економічні вчення Томаса Мальтуса

Зміст

Вступ

Економічні вчення Томаса Мальтус

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Перша половина XIX ст. пов’язана з розгалуженням, поділом класичної політичної економії на окремі течії, адаптацією ідей класиків до нових реалій соціально-економічного розвитку, виникненнями нових поглядів на розвиток економічних процесів та явищ, формуванням критичного напряму політичної економії.  Трансформація класичної політекономії у кінці XVIII – першій половині XIX ст. була зумовлена:

новою економічною ситуацією, пов’язаною із завершенням процесу первісного нагромадження капіталу та промисловою революцією, яка сприяла розвитку машинного виробництва та піднесенню економіки розвинутих країн.

утвердженням системи вільної конкуренції на основі визнання свободи підприємницької діяльності, скасування цехів, гільдій та інших феодальних обмежень господарської діяльності.

демографічними зрушеннями, швидким зростанням кількості населення, його майновим розшаруванням, загостренням соціальних суперечностей, розвитком робітничого руху;

формуваннями національних ринків, періодичними кризовими потрясіннями економік розвинених країн, загостреннями боротьби за зовнішні джерела збуту тощо.

Нова економічна та політична ситуація, пов’язана з піднесеннями економіки та ускладненнями механізмів функціонування ринку, знайшла відображення у творах Д. Рікардо, Ж. Б. Сея, Т. Мальтуса, Н. Сеніора, Дж. С. Мілля, Г. Ч. Кері та інших економістів нової хвилі.

Економічні вчення Томаса Мальтуса

Томас Мальтус (1766-1834) – професор політекономії у коледжі Ост-Індійської компанії. Головні його праці: «Досвід про закон народонаселення» (1798), «Принципи політичної економії, розглянуті у плані їх застосування» (1820), «Поняття політичної економії» (1827).

Видатним представником економічної думки в Англії на початку XIX ст. був Томас Мальтус (1766-1834), який на відміну від Дж. Мілля та Дж. Мак-Куллоха полемізував з Д. Рікардо, намагаючись критично переосмислити його економічні погляди. Результати наукових пошуків вченого знайшли відображення у працях «Дослідження про закон народонаселення» (1798), «Дослідження про наслідки хлібних законів» (1814), «Дослідження про природу і зростання ренти» (1815), «Принципи політичної економії» (1820) та ін.

Беззастережно приймаючи ідею економічного лібералізму та примноження багатства суспільства за рахунок розвитку сфери виробництва, вчений намагався виявити фактори і передумови економічного зростання, взаємозв'язок між темпами зростання економіки та народонаселення, можливості протидії кризам надвиробництва. Його заслугою стало збагачення класичної економічної теорії новими науковими підходами та ідеями.

Переслідуючи практичну мету, «покращання участі та збільшення щастя нижчих класів суспільства Т. Мальтус виклав своє розуміння проблем економічного зростання на основі дослідження взаємозалежності економічних та позаекономічних (демонаселення, його праця викликала дискусії, а також критику та звинувачення у цинізмі й людиноненависництві. У 1803 р. вчений видав книгу під своїм іменем. Успіх, який принесла публікація твору, спонукав автора до доповнення та вдосконалення видання. З часом зі стислого памфлету книга перетворилась у трактат, який перевидавався за життя Т. Мальтуса шість разів щоразу більшим тиражем.

У 1805 р. Т. Мальтус прийняв запропоновану йому кафедру професора сучасної історії і політекономії у коледжі Ост-Індської компанії. Результати його наукових досліджень знайшли відображення у виданій в 1815 р. праці «Дослідження про природу і збільшення земельної ренти».

У 1820 р. вчений опублікував важливу наукову працю «Принципи політичної економії, розглянуті в плані їх практичного застосування». Друг Д. Рікардо у повсякденному житті, Т. Мальтус виступив у цьому творі його завзятим опонентом, висловлюючи власні міркування щодо вартості, доходів, проблем надвиробництва та реалізації. Помер вчений від хвороби серця.

Це зниження, на думку вченого, не в змозі компенсувати технічний прогрес) та зміни в технології, які здійснюються у сільському господарстві занадто повільно. Виявлена Т. Мальтусом тенденція отримала назву закону «спадну родючості ґрунтів», який став праобразом фундаментального економічної закону спадної граничної продуктивності.

Головне, до чого вчений мав намір привернути увагу, полягало в тому, що «якщо зростання населення не затримується якими-небудь перешкодами, то це населення подвоюється кожні 25 років і, отже, зростає у кожний наступний двадцятип'ятирічний період у геометричній прогресії»1. Водної час «засоби існування за найбільш сприятливих умов застосування людської праці ніколи не можуть зростати швидше ніж у арифметичній прогресії».

Цю об'єктивну тенденцію вчений продемонстрував на умовному прикладі, «Припустимо, що сучасне населення земної кулі становить 1 мільярд, – тис. Мальтус, – тоді людство розмножується як: 1, 2, 4, 8, 16, 32, 64, 128, 25 (1 водночас засоби існування зростають як: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9. По завершенні двох століть кількість населення відносилась би до засобів існувані як 256 до 9; після закінчення трьох століть як 4096 до 13, а по завершені 2000 років це відношення було б безмежним і незліченним».

Прагнення Мальтуса до того, щоб його краще зрозуміли, примусило вченого, за словами Ватера, «занадто різко підкреслити значення своєї доктрини і сформулювати її вкрай абсолютно». Наприклад, він стверджував, що виробництво може зростати в арифметичній прогресії, і багато авторів вважали, що він надавав цим словам абсолютного значення, тоді як насправді це був лише спосіб коротко викласти... думку. В дійсності ж у перекладі сучасною мовою він мав на увазі те, що тенденція спадної віддачі, на якій заснована система його доказів, починає діяти різко після того, як продукт острова подвоюється. Подвійна кількість праці може дати подвійний продукт, але кількість праці, збільшена у чотири рази, навряд чи збільшить продукт