Облік витрат у Данії

Облік витрат у Данії

Данія не може похвалитися довгою історією бухгалтерського законодавства. Перший закон про діяльність компаній введено у 1917 р., а в 1930 р. в нього внесено поправки. У цьому законодавстві є лише одна згадка про бухгалтерську справу: бухгалтерські звіти необхідно подавати в тому випадку, якщо у компанії було більше 10 інвесторів. Від 1973 р. закон передбачав детальніші вимоги до обліку та звітності.

У 1981 р. був прийнятий закон про бухгалтерський облік і звітність, в який у 1988 р. і 1990 р. були внесені доповнення. В Данії є професійна організація бухгалтерів, яка англійською і данською мовами публікує міжнародні стандарти з коментарями. З 1988 р. вона видає національні стандарти, але ніхто не зобов'язує їх дотримуватися. Тільки Копенгагенська фондова біржа вимагає від своїх 260 зареєстрованих членів надавати звіти відповідно до стандартів. Працівники обліку користуються великим авторитетом, багато з них працюють урядовими радниками.

На розвиток і становлення бухгалтерського обліку в Данії впливали скандали, пов'язані зі встановленням нових вимог до обліку. Так, у 1905 р. міністру юстиції доручили підготувати проект про сертифікування аудиторів. Міністр повідомив, що в цьому немає потреби, а у 1908 р. зізнався в обмані та зловживаннях. Тому наступного року був прийнятий закон про надання повноважень аудиторам.

У Данії є дві класифікації бухгалтерських працівників:

члени професійної організації бухгалтерів, які мають право проводити аудит усіх компаній і є членами державних комітетів щодо проблем обліку;

зареєстровані контролери, якими стають після трьох років практики, але їм не дозволяється проводити аудит компаній, що мають складну структуру.

Облік матеріальних активів ведуть за початковою вартістю. Основним методом нарахування амортизації є прямолінійний, але ніхто не зобов' язує використовувати саме цей метод і дотримуватись амортизаційних ставок. Найпоширенішим методом оцінки матеріальних цінностей є ФІФО, рідше – ЛІФО чи середньої зваженої.

Облік витрат виробництва в Данії ведуть за такою схемою.

1. Затрати втрачених можливостей;

2. Облік постійних витрат:

а) залишкові і стартові витрати;

б) стрибки постійних витрат.

3. Облік змінних витрат:

а) пропорційні змінні витрати;

б) дегресивні змінні витрати;

в) прогресивні змінні витрати.

4. Валові витрати;

5. Статті витрат:

а) матеріали;

б) оплата праці, в т. ч. заробітна плата робітників; винагороди працівникам; інші види оплати;

в) оплата за оренду приміщень;

г) маркетингові витрати;

д) амортизація;

е) інші витрати.

6. Структура витрат.

Витрати – це грошовий вираз затрат, необхідний для здійснення підприємством своєї виробничої та реалізаційної діяльності. Затрати виробничих факторів вимірюються грошима, оскільки необхідно використовувати загальний підхід для опису різних факторів: робочого часу, ваги сировини, кількості електроенергії тощо. Але грошова оцінка має часто певні труднощі. Вони можуть виникати при визначенні обсягу затрачених у певний період виробничих факторів.

У деяких випадках практично неможливо розрахувати затрати з абсолютною точністю. Наприклад, як визначити, котра частка обладнання буде затрачена у вигляді амортизації в певний період часу? Доводиться визнати, що при підрахунку витрат підприємства існує певна частка неточності. Отже, необхідно подивитися на витрати під іншим кутом зору, тобто визначити їх як витрати втрачених можливостей.

Під витратами втрачених можливостей розуміють витрати і втрати доходу, які виникли за рахунок надання переваги одному із способів здійснення господарських операцій і відмов від іншого можливого способу.

Оскільки витрати втрачених можливостей передбачають вибір між двома можливостями, то їх також називають альтернативними витратами.

На стадії планування господарської діяльності фірми часто виникає проблема вибору між двома і більшою кількістю можливостей, тому доводиться планувати майбутні витрати. Віддаючи перевагу одному з можливих способів, фірма буде мати не тільки витрати, пов'язані з цим способом, і втратить дещо, відмовившись від альтернативних можливостей. Тому при підрахунку витрат у результаті здійснення господарської діяльності певним способом необхідно оцінити їх із точки зору втрати інших можливостей.

Під постійними витратами розуміють витрати, сума яких у певний період не залежить безпосередньо від величини та структури виробництва і реалізації. Постійні витрати поділяються на залишкові и стартові. До залишкових витрат відносять ту групу постійніх витрат, які продовжує нести підприємство, незважаючі на те, що виробництво и реалізація на якийсь час повністю зупинені. До стартових витрат відносять ту частку постійних витрат, які виникають з відновленням виробництва и реалізації.

Між залишковими і стартовими витратами не існує чіткого розмежування. Віднесення витрат до однієї з груп залежить від терміну зупинки господарської діяльності. Чим більший термін зупинки господарської діяльності, тим меншими будуть залишкові витрати, бо виникає можливість розірвання різних договорів (договору про найм на роботу). Розмежування витрат на залишкові і стартові має важливе значення лише в тому випадку, коли розглядають питання про доцільність повного припинення господарської діяльності.

Під змінними витратами розуміють витрати, загальна величина яких на певний період часу безпосередньо залежить від обсягу виробництва і реалізації, а також їх структури при виробництві і реалізації кількох видів продукції. Прикладом є витрати на придбання сировини, робочої сили та енергіі; котрі необхідні в процесі виробництва.

Під пропорційними змінними витратами розуміють витрати, які змінюються в тій же пропорції, що й