+3 8(066) 185-39-18
f– усе це служить письменникові для зображення світлого світу і добра.
Потрібно зазначити, що сам письменник, поставивши собі за мету зображувати звичайних людей в звичайних умовах життя, з побоюванням ставився до гіперболи, гротеску, вважаючи його відхиленням від реалізму. Тому Діккенс-теоретик виявлявся більш боязким в деклараціях про своє мистецтво, ніж в художній практиці. Саме ті англійські письменники другої половини XX ст., які вважали за необхідне притримуватися формальної “правдоподібності” своїх образів і ситуацій, засуджували схильність Ч. Діккенса до перебільшень і гротеску, вважаючи її відхиленням від “істинного” реалізму, під яким вони розуміли натуралістичне копіювання життя.
Діккенс створив у своїх романах великий уявний світ, у якому вікторіанська Англія впізнала себе. Життя всіх прошарків населення Лондона знайшло в цьому світі яскраве відображення. Але водночас Діккенс – великий мрійник-романтик і в житті, і у творчості. Він вірив, що за допомогою проповіді добра, правди і краси можна зробити світ кращим.
1.2 Автобіографічні елементи у сюжетах Діккенсових романів
Визнання прийшло до Дiккенса вже пiсля першого оповiдання i не залишало до останнiх днiв, хоча сам письменник, його погляди i творчiсть змiнювались. Секрет його популярностi в тому, що Дiккенс гостро вiдчував змiни в життi Англiї, був виразником сподiвань i прагнень тисяч людей. Пiсля смертi письменника його твори почали пiддавати гострiй критицi, i лише в ХХ столiттi стало цiлком очевидне значення творчостi Дiккенса.
Його бiографiя знайшла вiдображення i у сюжетах його романiв, i у творчiй манерi. У дитинстві прозаїк бачив знущання багатіїв над його батьками. Джон Діккенс разом з Елізабет жили легко і бездумно, через що життя їхніх численних дітей ускладнювалося бідністю та нестатками. Дiккенс змалечку самостiйно заробляв грошi, бо батько, бiдний службовець, за борги потрапив до в'язницi: «Отец сел в тюрьму за долги и оставил семью совершеппо без средств. Mне рано пришлось вступить в жизнь, с 12 лет я вынужден бьіл зарабатывать себе на хлеб»[8, 83]. Крім того, у дитинстві Чарльз змушений був наглядати за молодшими братами і сестрами, чистити всім взуття, допомагати по господарству.
З дванадцяти років він мусив заробляти на шматок хліба, аби утримувати себе і допомагати сім’ї: «Никакими словами нельзя бьіло передать мои душевньіе муки. Ведь работали тогда даже дети! По 16 часов в день», – згадував письменник у спогадах. Працював на фабрицi, клерком, репортером у судi i парламентi. Пізніше враження від бідності він виклав у романах «Девід Копперфілд» (1840-1850), «Крихітка Дорріт» (1857), «Посмертні записки Піквікського клубу» (1836-1837). Завжди у твори Діккенс вводив сцени животіння і страждання бідняків, що опинилися на дні суспільного життя. Виступивши як сатирик, висміявши деякі сторони англійської дійсності, людський егоїзм, жадобу, Діккенс – прихильник реформ, морального перевиховання суспільства («Різдвяні повісті»), противник революційного насилля («Повість про два міста», 1859). Віра в добрих, безкорисливих людей з народу стала головною ідеєю його романів, написаних в останні десятиріччя – «Великі сподівання» (1861) та «Наш спільний друг» (1864).
Слід зазначити, що митець ніколи не згадував навіть перед друзями про своє важке дитинство. Повідомив він про це лише у спеціальному листі, адресованому своєму біографу (майбутньому). Тож лише після смерті читачі дізналися гірку правду дитинства Діккенса.
Письменник досить часто використовував у своїй творчості тему знедоленого дитинства, для того, щоб ще яскравіше показати, наскільки жахлива й бідна доля сиріт, кинутих напризволяще. Особливе зацікавлення прозаїка дитячим і юнацьким віком було викликане його власними переживаннями, його розумінням обездоленого дитинства і співчуттям йому, розумінням того, що становище дитини відображає стан сім’ї в цілому. Ч. Діккенс у дитинстві пройшов через важкі випробування. Бути вірним життєвій правді – основний принцип Діккенса. Творчий успіх приніс йому достаток, та письменник не забув украденого дитинства і підняв свій голос на захист тих, хто приречений на злидні з колиски. Чи не вперше про безрадісне дитинство в англійській літературі написав Дефо в романі “Молль Флендерс”. Ч. Діккенс, услід за ним, підняв цю проблему в своїй творчості. І не лише підняв, але й добився певних результатів у реальному житті: спеціальні урядові розслідування у приватних школах та робітних будинках показали, що письменник відтворив у своїх книгах навіть не найжахливіші факти. Декого з винуватців жорстокого поводження з дітьми покарали, посилили контроль за дотриманням законності.
Із самого дитинства письменник відчув на собі всю гіркоту соціальної нерівності й жорстокої несправедливості сучасної йому суспільної системи, і це багато в чому визначило демократизм його переконань та симпатій. Саме ця палка віра в працьовиту людину і щире співчуття до її положення в суспільстві робили твори письменника близькими до найширших кругів читачів як в Англії так і за її межами.
Діккенс любив різдвяні свята. Він бачив у них вираження не стільки релігійних почуттів народу, скільки його природної доброти і життєлюбства: «Это радостные дпи – дни милосердия, доброты, всепрощепия. Зто единственные дпи во всем календаре, когда люди, словно no молчаливому соглашению, свободно раскрывают друг другу сердца и видят в своих ближних – даже в неимущих и обездолених – таких же людей, как они сами... «
Письменник сприймав Різдво як свято домашнього вогнища, любив він традиційний ритуал