Персонал підприємства та його ефективне використання

витрат праці, бо є вільним від впливу на його величину матеріалоємності продукції.

Трудоємкість як показник рівня продуктивності праці визначається як відношення витрат праці до обсягів виготовленої продукції, тобто визначає рівень трудових витрат на виготовлення одиниці продукції (в натуральному виразі)

де Тем - трудоємкість продукції (робіт).

Основою визначення рівня продуктивності праці за трудоємкістю є облік виготовленої продукції у натуральному виразі і витрат робочого часу на виготовлення цієї продукції. Трудоємкість відповідає самому поняттю продуктивності праці. Для широкого його застосування необхідно здійснювати окремо облік обсягів продукції та витрат праці на її виготовлення, що не завжди є можливим.

Основним обліковим показником рівня продуктивності праці на підприємстві є річний виробіток у грошовому виразі з розрахунку на середньооблікового працівника:

де ЧП - середньооблікова чисельність працівників на підприємстві, які приймають участь у виробництві продукції.

Визначення різня продуктивності праці на одного працівника спонукає підприємства здійснювати заходи щодо ефективного використання усіх трудових ресурсів підприємства, щоб праця кожного працівники використовувалась найбільш продуктивно.

При аналізі рівня продуктивності праці на підприємстві необхідно використовувати систему методів його визначення, тобто вартісні показники повинні доповнюватись натуральними, а також показниками трудоємкості.

4. Підвищення продуктивності праці як фактор зростання ефективності виробництва

Підвищення продуктивності праці на підприємстві означає економію витрат праці на виготовлення продукції

(виконаних робіт). Між приростом продуктивності праці і економією трудових витрат існує відповідна залежність

,

де DВ - приріст продуктивності праці, відсотків; DВп - економія витрат праці, відсотків.

Підприємства в умовах ринкової економіки використовують підвищення продуктивності праці як складову підвищення ефективності виробництва на підприємстві. Тому вони самостійно планують продуктивність праці; визначають її рівень, забезпечуючи при цьому випередження росту продуктивності праці у порівнянні із ростом середньої заробітної плати та ростом фондоозброєності праці робітників.

Рівень продуктивності праці на підприємстві та темпи його зростання насамперед визначаються багатьма факторами. Під факторами росту продуктивності праці розуміють умови, за яких можливе її підвищення. До основних факторів росту продуктивності праці відносяться матеріально-технічні, організаційні, економічні, соціальні, природні тощо.

До матеріально-технічних факторів підвищення продуктивності праці відносяться: склад і технічний рівень знарядь праці, інструментів та пристосувань, види і якість предметів праці, ступінь механізації виробництва, прогресивності і інтенсифікації технологічних процесів.

До організаційних факторів росту продуктивності праці належать ступінь ритмічності виробництва, удосконалення управління виробництвом, організація робочих місць і їх обслуговування, створення здорових, безпечних та естетичних сприятливих умов праці.

До економічних факторів підвищення продуктивності праці відносяться матеріальна зацікавленість колективу і кожного працівника в підвищенні ефективності виробництва, в рості продуктивності праці, створенні фінансових та інших економічних стимулів, що сприяють росту продуктивності праці.

До соціальних факторів підвищення продуктивності праці відносяться рівень кваліфікації працівників, умови праці тощо.

До природних факторів відносяться стан навколишнього природного середовища (температура повітря, його вологість, атмосферні опади), якість земельних та водних ресурсів тощо.

На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці,

інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалості робочого дня. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий час, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і, відповідно, продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавством визначено тривалість робочого тижня.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю праці. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості організму людини. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого дня, яку можна поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Підприємства, виходячи із наявних факторів підвищення продуктивності праці, вишукують відповідні резерви її росту. Під резервами росту продуктивності праці розуміють невикористані можливості підприємства щодо підвищення продуктивності праці, які забезпечують ефективність виробництва.

За місцем впливу і використання розрізняють резерви росту продуктивності праці на робочому місці, в бригаді, на підприємстві, в галузі.

За часом використання резерви поділяються на поточні та перспективні. Поточні резерви можуть бути використані негайно або ж у ближчий час без серйозної перебудови організації та технології виробництва, вони не вимагають значних додаткових витрат (поточних чи капітальних). Перспективні резерви росту продуктивності праці, як правило, вимагають суттєвої перебудови організації і технології виробництва на основі досягнень науки та техніки. Приведення їх в дію пов’язане із часом та значними витратами.

В економічній теорії розрізняють два шляхи підвищення продуктивності праці:

- екстенсивний, який здійснюється тільки за рахунок зниження трудоємкості виробництва продукції при незмінному або навіть меншому обсягу продукції;

- інтенсивний, який супроводжується збільшенням виробництва продукції. При ньому витрати праці можуть скорочуватися, залишатися незмінними або навіть зростати, але меншими темпами ніж виробництво продукції.

Стимулювання росту продуктивності праці є складовою частиною системи підвищення ефективності виробництва. Воно органічно повинно пов’язуватися із стимулюванням науково-технічного прогресу, поліпшенням використання виробничих фондів. Роль і значення стимулювання росту продуктивності праці суттєво посилюється в умовах