Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Римське право: строки позовної давності

Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
7
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
1. Поняття позовної давності
2. Відмінність позовної давності від законних строків
3. Початок перебігу позовної давності
4. Перерва перебігу позовної давності та її підстави
5. Припинення перебігу позовної давності
Список використаних джерел
 
1. Поняття позовної давності
 
Зі словом «давність» поєднується поняття про вплив часу на різні юридичні установи, але під час розгляду цього поняття воно виявляється позбавленим практичного значення. У теорії права давність довгий час прийнята була за цілісну самостійну установу, засновану на загальному понятті про значення і дію часу в галузі права. Аналізуючи витоки виникнення цього поняття, видно, що в новітніх системах права воно з’явилося під впливом вчення римського права, тому для правильної оцінки цього поняття необхідно досліджувати його значення саме в римському праві. Визначивши значення цього поняття в римському праві, отримаємо правильну думку щодо теоретичної оцінки значення інституту давності.
Отже, чи вважається давність, згідно з вченням римського права, цілісним і самостійним інститутом права, який має своєю підставою поняття про всеосяжний, «всезмінюючий» вплив часу. Відповідно до цієї теорії давність вживається для позначення того впливу, який приписується в законах закінчення строку часу щодо набуття чи втрати будь-якого права.
Для позначення давності в римському праві не було відповідної назви. Однак уже починаючи із середніх віків для давності було прийнято загальну назву – ргаеsсгірtіо, яку вони визначали як зміну прав унаслідок фактичного здійснення або нездійснення протягом відомого часу.
Римською юридичною мовою цей термін означав особливий вид заперечення проти позову. Відповідач міг заявити про неможливість задоволення вимоги позивача з тієї підстави, що позов пред’явлено вже після спливу тривалого періоду часу.
Давність у римському приватному праві поширювалася не на всі цивільні права. Римське право зовсім не притримувалось того загального положення, що права набуваються внаслідок тривалого здійснення і втрачаються внаслідок тривалого нездійснення. Саме тому в римському праві не було загальної теорії давності. Там існували лише окремі правила її застосування.
Таким чином, римському праву відомі були чотири види давності:
набувна давність, яка встановлювала право власності;
позовна давність, яка погашувала позови;
давність, яка погашувала сервітути;
давність, яка погашувала право застави.
 
2. Відмінність позовної давності від законних строків
 
Основна відмінність законних строків від позовної давності полягала в тому, що:
законні строки менш тривалі – один рік для спорів про рухоме і два роки в спорах про нерухоме майно. Позовна давність – 30 років;
сплив законного строку погашав не тільки право на захист, а й саме матеріальне право. Наприклад, у спорі про право власності зі спливом законного строку власник втрачав як право на захист, так і право власності на спірну річ. Із спливом позовної давності власник втрачав право на судовий захист свого права власності, однак він не втрачав самого права власності;
законні строки не переривались і не призупинялись. Позовна давність могла призупинитися й перерватися.
Спочатку цивільні позови давністю не обмежувалися – доти, доки існувало саме право, існувало й право на позов, тобто право на судовий захист. Однак уже претори із зазначених вище причин обмежують право на захист строком в один рік (строк повноважень самого претора). Згодом було встановлено строкові обмеження для деяких цивільних позовів. І тільки в 424 р. імператор Теодосій II ввів спеціальні строки для погашення права на позов тривалістю 30 років. Згодом для деяких позовів (церкви, державні скарбниці та ін.) встановлюються триваліші строки – 40 років, для інших – коротші. Але основний строк позовної давності – 30 років.
 
3. Початок перебігу позовної давності
 
Встановлення жорстких строків позовної давності потребувало точного визначення початку їх перебігу, що залежало від характеру правовідносин.
Умови позовної давності стосувалися її початку, течії і дії. Початок течії встановлювався з моменту виникнення позовного домагання, зокрема:
при праві власності і інших правах на речі – з моменту порушення ким-небудь панування особи над річчю;
при зобов'язаннях не робити чого-небудь – коли зобов'язаний суб'єкт здійснював дію, протилежну до прийнятого обов'язку;
при зобов'язаннях що-небудь зробити – коли виникала можливість негайно вимагати виконання обов'язку від зобов'язаного.
Загальний термін позовної давності встановлений Юстініаном в 30 років, але були і інші терміни. Перебіг давності переривали: пред'явлення позову, визнання вимог зобов'язаною особою. Перерва позовної давності наводила до того, що минулий час більш не йшов в рахунок; перебіг же давності починався знову. Припинення позовної давності означало, що її течія тимчасово припиняється з якої-небудь причини; наприклад, зважаючи на неповноліття особи, або юридичні перешкоди для пред'явлення позову, наприклад, до складання списку спадку (п. 267). Усунення цих підстав відновлювало перебіг позовної давності, а минулий до припинення час враховувався в загальний термін давності.
У строкових договорах початком перебігу позовної давності вважався наступний день після закінчення договірного строку. Наприклад, договір позики грошей був укладений на 5 років – з 01. 01. 80 р. до 01. 01. 85 р. н. е. Позовна давність починає свій перебіг з 02. 01. 85 р., проте якщо в договорі строк виконання не зазначений, то він спливає через 7 днів після заяви вимоги кредитора. У спорах про речове право перебіг позовної давності починається з того часу, коли в суб'єкта речевого права (власника) виникає право на позов, тобто коли йому стає відомо, де знаходиться його річ.
 
4. Перерва перебігу позовної давності та її підстави
 
Нормальний перебіг позовної давності може перериватися й призупинятися. Перерва настає з двох підстав: підтвердження боргу і звернення з позовом у встановленому порядку. Наприклад, боржник, якому кредитор нагадав про необхідність виконати зобов'язання, своїм проханням про відстрочку виконання не тільки не заперечує наявності боргу, а й підтверджує його і тільки просить про відстрочку. Інший випадок переривання позовної давності – подання позову, який не був розглянутий судом внаслідок досягнення мирної угоди про ту саму відстрочку. В зазначених випадках позовна давність переривалась і починала свій перебіг спочатку. Час, що сплив до перерви, до уваги не брався.
Призупинення на певний строк перебігу позовної давності може бути обумовлене певними обставинами, однак після їх усунення їх позовна давність триває. Строк, що минув після призупинення позовної давності, компенсується часом після її поновлення. У сумі він не повинен перевищувати строку позовної давності. Призупинення позовної давності могло мати місце у разі військових дій, епідемії, неповноліття правомочної особи та за інших обставин, що були перешкодою для звернення з позовом.
Сплив строку позовної давності тягнув погашення права на позов, однак не припиняв права вимоги чи права на річ. Спірне право продовжувало існувати, проте воно вже позбавлене захисту з боку держави. Отже, виконання зобов'язання після спливу строку позовної давності (наприклад повернення боргу) вважалося виконанням належного, оскільки саме право існує, хоч і позбавлене захисту позовом. Наприклад, якщо йдеться про спірне зобов'язання, то воно зберігає силу і після спливу строку позовної давності, однак позбавляється позовного захисту. Такі зобов'язання дістали назву натуральних.
 
5. Припинення перебігу позовної давності
 
Зупинка позовної давності наставала у випадку: воєнних дій і неможливості, що випливала з них, провадження цивільних справ у звичному порядку; епідемії; іншого стихійного лиха; неповноліття особи, яка має право на висунення позову. Після усунення обставин, що зупиняли строк давності, вона продовжує спливати далі. До строку, що передував настанню обставин зупинки, знову починає додаватися час, що минає після їх усунення.
 
Список використаних джерел:
 
Агафонов С. А. Основи римського приватного права: Навчальний посібник / С. А. Агафонов. – К. : Вид-во Європейського ун-ту, 2006. – 140 с.
Бартошек М. Римское право: Понятия, термины, определения / М. Бартошек. – М. : Юрид. лит., 1989. – 447 с.
Косарев А. И. Римское право / А. И. Косарев. – М. : Юрид. лит., 1986. – 157 с.
Макарчук В. С. Основи римського приватного права: Навчальний посібник / В. С. Макарчук. – К. : Атіка, 2003. – 254, с.
Орач Є. М. Основи римського приватного права: Курс лекцій / Є. М. Орач. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 269 с.
Підопригора О. А. Основи римського приватного права: Підручник для студ. юридичних вузів і фак. / О. А. Підопригора. – К. : Вентурі, 1997. – 335 с.
Підопригора О. А. Римське право: Підручник / О. А. Підопригора. -К. : Юрінком Інтер, 2003. -511 с.
Сіненко В. О. Основи римського приватного права: Хрестоматія / В. О. Сіненко. – К. : Імекс-ЛТД, 1999. – 42 с.
Фото Капча