Риторика "Слова о полку Ігоревім"

Сукупний розгляд всіх фігур мови і тропів Слова о полку Ігоревім, як вжитих, так і не вжитих у тексті пам'ятки, доводить можливість усного виконання Слова о полку Ігоревім в його первісному варіанті. Однак цей висновок не виключає і питання про його риторичність, оскільки всі застосовані тут прийоми і фігури цілком можливі в будь-якому давньоруському тексті.

 

 

Слово о полку Ігоревім наскрізь пройняте гарячою патріотичною наснагою, написане зі значним внутрішнім підйомом і відрізняється бездоганною зовнішньою побудовою. Без перебільшення можна сказати, що вся давня слов’янська література не залишила нам в області ораторської мови нічого рівного за своєю значущістю «Слову о полку Ігоревім». Воно є блискучим показником тієї висоти літературної майстерності, якого досягла Русь у пору раннього розквіту її культури, при Ярославі Мудрому. Автор, очевидно, був одним з перших у числі тих “книжних” людей, яких Ярослав зібрав навколо себе і за допомогою яких він, за словами літопису, «насея книжьными словесы сердьца верних людей».

Ораторська мова представлена дуже яскравими зразками і в XII ст. У середині цього сторіччя одним з видних проповідників-риторів був інший митрополит Климент Смолятич, про нього літопис згадує як про книгаря і філософа, якого в руській землі ще не було. Типовою особливістю його літературної творчості була алегорично-символічна манера тлумачення біблійних текстів і світу природи. Творчість Климента Смолятича стояло на тій висоті, яка характеризувала собою видатних риторів візантійського середньовіччя.

Але найбільш талановитим і плідним представником урочистого, стилістично прикрашеного церковного ораторства був Кирило Туровський. На противагу Іларіону, він у своїх «словах», які дійшли до нас, зовсім не відгукувався на сучасні йому політичні події і не виявив у собі публіцистичних здібностей. Всі його «слова» являють собою лірично і часто драматично забарвлену похвалу святу, у якій шляхом алегорій, символічних відповідностей і наближень усвідомлюється релігійний зміст.

Випробувавши на. собі сильний вплив з боку візантійських «батьків церкви» й ораторів, Кирило Туровський не був, однак, простим компілятором, який механічно засвоював чужі зразки; у ньому позначаються справжній творчий талант і безсумнівна поетична наснага. Йому бракувало тієї стрункості і логічної строгості в розташуванні матеріалу, яка властива була Іларіону; у ряді випадків мова його відрізняється зайвою пишністю і самодостатнім риторизмом, але попри все те всі його «слова» викривають у ньому неабиякого оратора і поета. Кирило Туровський свідомо ставить метою проповідника перевершити світських письменників у добірності й красі мови. «Якщо історики і витії, тобто літописці і піснетворці, – писав він в одному зі своїх «слів», – схиляють свій слух до розповідей про колишнє між царями ратях й ополченням, щоб прикрасити словами почуте ними й возвеличити, вінчаючи похвалами, міцно боровшихся за свого царя й не звернувшихся у втечу перед ворогами, – то тим більше нам личить прикласти хвалу до хвали хоробрим і великим воєводам божиим, міцно подвизавшимся за сина божия, свого царя, добродія нашого Ісуса Христа».

Для «слів» Кирила Туровського, так само як і для «Слова о полку Ігоревім», характерні символізм і алегоризм, а також значна насиченість їх тропами і фігурами – метафорою, уособленням, антитезою, риторичними запитаннями та вигуками. Кирило Туровський у своїх творах від ліричної похвали святу переходить до оповідання про саму подію, пов'язану зі святом, драматизуючи це оповідання введенням монологів, діалогів, поетичних плачів. Така драматизація оповідання особливо сильна в «Слові про слабкого», де приводиться діалог Христа зі зціленим їм хворим. Користувався Кирило Туровський у своїх проповідях і прийомом іносказання – притчі. Нарешті, потрібно відзначити і ритмічну впорядкованість мови Кирила Туровського, яка особливо помітна у його молитвах.

Дослідники, які співставляли «Слово о полку Ігоревім» з літературними творами давньої Русі, у визначенні його літературної школи найчастіше залучали, слідом за літописом, твори Кирила Туровського.

У зв'язку із прославлянням Бориса й Гліба в 1175 р., 2 травня, у день святкування їх пам'яті, було проголошено в чернігівському соборі невідомою духовною особою похвальне слово на честь братів, відоме як «Слово о князех». Воно складено в інтересах майбутнього київського великого князя Святослава, який фігурує в «Слові о полку Ігоревім», і суперничав тоді з молодшим за віком князем Олегом Святославичем за чернігівський стіл.

Ідея покори молодших князів старшим і осуду князівських усобиць звучить у цьому «Слові» ще більш енергійно, ніж в «Сказанні про Бориса й Гліба». «Слово о князех» за своєю ідейною сутністю жваво перегукується з «Словом о полку Ігоревім».

Стилістичну манеру «Слова о полку Ігоревім» деякі вчені співставляли з манерою, у якій написана Галицько-Волинський літопис, пам'ятник, який остаточно склався на півдні Русі наприкінці XIII ст., але використав, безсумнівно, матеріали значно ранішої пори, з самого початку XIII ст., звідки і веде свою розповідь цей літопис.

З «Словом о полку Ігоревім» її ріднить, насамперед, барвистість мови, яскравість поетичних образів. Автор її виявляє безсумнівний літературний талант. Він любить гарну, вишукану фразу і урочисту обробку стилю. У той же час, як цінитель і апологет лицарської доблесті князів, він прислухається і до тих пісень, які співалися співаками на честь князів-переможців, і сам, мабуть, підпадає під їх вплив.

Як і «Слово о полку Ігоревім», Галицько-Волинський літопис значно зобов'язаний своїм написанням не церковникові, а світському авторові. У творі мало повідомляється про факти церковної історії, а говориться переважно про військові зіткнення, нещастя і заколоти, які супроводжували, головним чином, князювання сина Романа – Данила. Характеристики князів, їх побут, деталі придворного життя – все це викладено в Галицко-Волинському літописі з погляду світської людини, яка приймає гарячу участь у подіях і долі князів і, ймовірно, належала до офіційних кіл.

Давня Русь дала нам видатні пам'ятки не тільки літературного мистецтва, але й мистецтва мальовничого й архітектурного. Поруч із автором «Слова о полку Ігоревім» вона висунула таких видатних особистостей, як книголюбец Ярослав Мудрий, як неабиякий державний діяч і талановитий письменник Володимир Мономах, як його батько Всеволод, що вивчив п'ять мов, і багато хто інших.

«Слово о полку Ігоревім», звичайно, стоїть набагато вище від того, що створила до нього руська література, але воно не могло виникнути на грунті, не підготовленому всім попереднім літературним розвитком.

«Слово о полку Ігоревім» цінне не тільки саме по собі, але і як органічний продукт нашої хоча й молодої, але вже в ту пору талановитої культури, яка швидкими кроками доганяла більш стару культуру середньовічної Європи.

 

 

Бирчак В. Візантійска церковна пісня і Слово о полку Ігоревім // ЗНТШ, 1980.

Лукьяненко А. М. Слово о полку Ігоревім со стороны стиля и языка // Учен. зап. Саратов. гос. пед. ин-та. 1983.

Никифоров А. И. Проблема ритмики Слова о полку Ігоревім // Учен. зап. Ленингр. пед. ин-та им. М. Н. Покровского. Л., 1980.

Назаревский А. А. О жанровой природе Слова о полку Ігоревім // Наук. зап. Київськ. ун-ту. Київ, 1985.

Гаспаров Б. М. Поэтика «Слова о полку Ігоревім». – Вена, 1984.