Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Сапфо Мітіленська

Предмет: 
Тип роботи: 
Доповідь
К-сть сторінок: 
3
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Сапфо, Сапфо Мітіленська (VII-VI ст. до н. е.) – давньогрецька поетеса, представниця монодичної пісенної лірики. Уродженка острова Лесбос (Мала Азія). Перша в історії літератури оспівувала чуттєву любов між жінками, їй приписують оспівування лесбійської любові. Була засновницею та начальницею «Дому Муз» при храмі Афродіти, гуртка знатних дівчат, яких навчала музиці, віршуванню, й танцям. У центрі її лірики – теми любові, ніжного спілкування подруг, дівочої краси. Вірші відрізняються метричною розмаїтістю, за ім'ям Сапфо отримали назву сафічна строфа.
За переказом, Сапфо (на еолійському діалекті Псафа) була дочкою аристократа Скамандроніма, який займався торгівлею, і жінки на ім’я Клеїс. Народилася в Мітіленах на острові Лесбос в Егейському морі між 630 і 620 до н. е. У шість років осиротіла, тому матері довелося віддати її до школи гетер, де навчали співу і танцям. Абсолютний слух обумовив захоплення поезією. Вже в юному віці Сапфо писала оди, гімни, елегії, святкові і застільні пісні. За свідченням сучасників, Сапфо була невисокого зросту, дуже смаглява, з живими блискучими очима і довгими темними локонами вздовж щік.
Через політичні обставини, приблизно в 17-літньому віці всій родині Сапфо з братами – Хараксом, Ларіхом й Еврігом – довелося бігти з острова на Сицилію, тому що почалися переслідування проти аристократів, замішаних у замаху на тирана Мірсіла. Лише в 595 до н. е., коли Сапфо вже було за тридцять, вона змогла повернутися на Лесбос і оселитися як і раніше в Мітіленах.
За переказом нею захопився поет Алкей, однак зв'язок не переріс у сильне почуття. Незабаром Сапфо буцімто вийшла заміж за Керкіла з Андроса і народила дочку Клеїс. Але доля була до неї жорстока: з невідомих причин, і чоловік, і дитина Сапфо прожили недовго.
Існувала легенда, що Сапфо покінчила із собою близько 572 до н. е., через кохання кинувшись у море зі скелі на острові Левкадія. Відповідно до цього переказу, під кінець життя Сапфо знову захопилася чоловіком – молодим греком Фаоном, що перевозив пасажирів з Лесбосу на азійський берег, але не знайшла взаємності. Критики підозрюють, що і цей роман був вигадкою, а також знаходять пояснення «самогубству»: «кинутися з Левкадської скелі» було поширеною метафорою, що означала «очистити душу від пристрастей», – подібні вчинки вважалися ритуальними і практикувалися в рамках культу Аполлона.
Еолійські жінки не були самітницям. В цьому регіоні, за традицією, частина майна могла передаватися по жіночій лінії. На острові Лесбос ще зберігалися архаїчні замкнуті співдружності чоловіків і жінок, які проводили життя переважно спільно, поза родиною. Сапфо стояла на чолі однієї з таких співдружностей – школи риторики, присвяченій Афродіті, слухачками якої були молоді знатні дівчата. Їх Сапфо навчала музиці, танцям і віршуванню на еолійському діалекті. Приміщення, де зустрічалися жінки, сама Сапфо іменувала «Домом Муз». Подруги й учениці Сапфо постійно обмінювалися складеними віршованими рядками, тематично зв'язаними з ритуалами жіночих культів. Знайомства, весілля, спілкування між подругами, взаємні жіночі потяги і захоплення, суперництво, ревнощі, розлука – усе це знаходило своє місце в ліриці Сапфо і її учениць. У збережених фрагментах названі на ім’я деякі її учениці: Анагора, Евніка, Гонгіла, Телесіппа, Мегара, Клеїда, Андромеда, Горго, Еранна, Мнасідіка й Носсіда.
В стародавні часи поетичні твори Сапфо становили дев'ять книг, серед яких були гімни, весільні пісні (епіталами), пісні любовні і елегії. З усього масиву творчості Сапфо до нас дійшли, крім численних уривків, тільки дві цілі поезії: гімн до Афродіти, в якому поетеса благає богиню допомогти їй у коханні, і друга поезія, перекладена пізніше римським поетом Катуллом і потім безліч разів перекладувана на всі мови світу, – поезія, що змальовує в усій реальності силу любовного почуття. Обидві поезії в оригіналі написані так званою «сафічною строфою», особливою формою чергування ударних і ненаголошених складів, яка в римській літературі увійшла в ужиток особливо після Горація.
Близька до фольклору, лірика Сапфо рідко виходила за межі сугубо жіночих переживань, однак переживання ці були виражені поетесою з надзвичайною простотою і яскравістю. Напружена пристрасність, відверте почуття, були основним достоїнством поезій.
Вірші Сапфо, її заклики до любові і жагучі визнання вплинули на творчість Сократа, який величав її своєю «наставницею» у питаннях любові, Платона, який назвав її «десятою музою», Горація, який називав її «мужньою» (mascula) й Катулла. Страбон іменував її «чудом» і стверджував, що «дарма шукати у всьому плині історії жінку, яка у поезії могла б витримати хоча б приблизне порівняння із Сапфо».
Фото Капча