Семантико-стилістична характеристика хронологічно маркованої лексики (на матеріалі української історичної прози другої половини ХХ століття)

Проаналізовано прийоми введення застарілої лексики в канву художніх творів. Найчастіше письменники вдаються до тлумачення значень слів у тексті через непрямий або прямий опис предмета: “Й Богдан таки здебільшого бився києм. То була важка дубиняка, обкована з усіх сторін залізними смужками, втикана гострим зуб’ям тригранних бронзових шипів (“Меч Арея”, 40). Іншим прийомом, що сприяє розумінню застарілої лексики, є тлумачення її значення в самому реченні: “Княгиня мусить сісти за стіл для зостів – придворних жінок імператриці” (“Отрута для княгині”, 404). 

Посилення стилістичного ефекту досягається введенням застарілих слів у синонімічні ряди, використанням антонімії, багатозначності слова, омонімії: “Даремно гніваєшся… Не про твоє життя йдеться, князю. Йдеться, аби за нашу кров і за наші животи прийшла перемога” (“Гнів Перуна”, 300) ; “Якісь це незвичайні були таті-грабіжники” (“Гнів Перуна”, 24) ; “Хіба неоднаковий рот у пана та хлопа, і чи не пасує срібна таріль кожному” (“Я, Богдан”, 304). 

Розглядається хронологічно маркована лексика як засіб творення комічного і сатиричного ефекту, аналізуються основні прийоми сатиричного використання застарілої лексики в українських історичних романах другої половини ХХ століття. Одним з найважливіших прийомів мовної сатири є використання церковно-книжної лексики. Потрапляючи у незвичайне словесне оточення, архаїчна лексика сприймалася читачем як стилістично стороння і створювала комічне враження: “Святий Миколаю, поглянь на воєводу! … І на тих дурнів воззрися, – входячи в охоту гаркнув Стрижак” (“Первоміст”, 463). 

Проведено аналіз хронологічно маркованої лексики, наділеної великим суспільно значущим змістом. “Слово руської мислі набирало тут своєї могуті” (“Гнів Перуна”, 84). 

 

 

1. У мові історичної прози відбуваються важливі творчі процеси, результатом яких є активізація руху застарілих слів. Архіїзми та історизми рідко вживані в мові, яскраві, своєрідні, контрастні іншим загальновживаним лексемам і вносять у текст певне емоційне напруження. 

2. Проведений аналіз майже 3 тисяч одиниць хронологічно маркованої лексики дозволив виділити основні тематичні групи архаїзмів: лексеми на позначення назв людей, понять спорідненості та свояцтва, частин і органів людського тіла, діяльності людини чи окремих її органів, назви одягу, назви тварин та птахів, часові та географічні поняття, лексеми, пов’язані з військовою справою. Історизми відображають сфери суспільного життя, соціально-економічні відносини, побут, військові реалії. 

У межах кожної тематичної існують менші, тісно пов’язані між собою, лексико-семантичні групи. Багато досліджуваних одиниць є одночасно членами не однієї, а кількох лексико-семантичних парадигм. 

3. Розглянута застаріла лексика різна за розвитком семантики. Одні лексеми розширили її, інші – звузили. 

Засвідчені різні напрямки еволюційних процесів у розвитку семантики. 

4. Хронологічно маркована лексика володіє значними потенційними стилістичними можливостями, що реалізуються у взаємодії і співвіднесеності цих лексем із загальновживаними словами на звуковому, лексичному та образному рівнях. Архаїзми в художньому тексті перебувають у більш актуальній стилістичній позиції, ніж історизми тому, що на фоні своїх нейтральних синонімів їх незвичайність, експресивність здаються виразнішими. Можливість використання цієї групи лексики у переносному значенні і в системі тропів підсилює їх стилістичний потенціал. Архаїзми є засобом створення патетики, а також комічного і сатиричного ефекту. 

5. Не вся застаріла лексика, використана у досліджуваних історичних романах ІІ половини ХХ століття, достовірно співвідноситься з описуваним періодом. Лексеми дейнеги, куяк, дружина, шати – анахронізми. 

6. З погляду походження аналізована лексика становить собою поєднання різних лексичних одиниць. Її основу складають слов’янські за походженням лексеми, частина яких бере початок з епохи спільнослов’янської мовної єдності (запаска, лікоть), частина виникла на власне українському мовному ґрунті ще в епоху Київської Русі (кожух, ногавиці), частина – породження пізнішого періоду (сіряк, намітка). Серед досліджуваних лексем багато запозичень, особливо з польської та тюркських мов. 

Значна кількість архаїзмів старослов’янського походження (рать, отрок). 

 

 

1. Гайдученко Г.М. Прийоми введення застарілої лексики в канву художніх творів. //“Південний архів”. Філологічні науки. – № І. – Херсон, 1998 – С. 31-37. 

2. Гайдученко Г.М. Роль і місце хронологічно маркованих слів у лексичній системі української мови. // “Південний архів”. Філологічні науки. – № І. – Херсон, 1998. – С. 51-58. 

3. Гайдученко Г.М. Особливості вживання застарілої лексики в творах українських письменників для молодшого шкільного віку. // Актуальні проблеми розбудови національної освіти. – Київ-Херсон, 1997. – С. 42-45. 

4. Гайдученко Г.М. Хронологічно маркована лексика фольклору Півдня України. // Наукові доповіді Міжнародної науково-методичної конференції “Заселення півдня України: проблеми національного та культурного розвитку” – Херсон, 1997. – С. 345-348. 

5. Гайдученко Г.М. Архаїчна лексика на позначення назв спорідненості як засіб формування ментальності українців (на матеріалі українських історичних романів). // Педагогічні науки. – № 2. – Херсон, 1998. – С. 145-147. 

6. Гайдученко Г.М. Формування культури емоційного мовлення студентів-філологів (на матеріалі хронологічно маркованої лексики українських історичних романів). // Педагогічні науки. – № 4. – Херсон, 1998. – С. 142-145. 

7. Гайдученко Г.М. Застаріла лексика як засіб створення колориту епохи в історичних творах українських письменників. // Матеріали доповідей і повідомлень Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. – Київ-Херсон,