Шевченкіана Володимира Блавацького у професійних українських театрах східної Галичини міжвоєнного періоду

Лідером прозахідного «табору» латинізації був станіславівський єпископ Григорій Хомишин, який отримав богословську освіту в Австрії, де «грунтовніше ознайомився з особливостями пастирської діяльності римо-католицьких священиків, проник у суть окциден- тальної (західної) релігійної ідеології. Відтак він виступав за максимальне зближення Греко-Като- лицької та Римо-Католицької церков»11. Священнослужителю імпонувала західноєвропейська орієнтація Римо-Католицької Церкви, і він змагався «за впровадження латинських елементів (целібату, григоріанського календаря тощо) у богослужбові обряди, церковне законодавство та саму ментальність вірних ГКЦ12. Релігійні «прозахідні» погляди Г. Хомишина, як узагальнює О. Єгрешій, були визначальними в його подальшій суспільно-політичній та культурно-просвітницькій діяльності13. На «формування світогляду Г. Хомишина вплинули антиросійські настрої у Відні того часу. Вище духовенство Австро-Угорщини виховувало молодих священиків у дусі відданості Апостольському престолу, консолідації католицького світу проти впливів Росії»14. Тож у своїй наступній пастирській діяльності єпископ Станиславівської єпархії Г. Хомишин сповідував антиросійські настрої. Парадоксально, що об’ єктом для їх вираження стала творчість Тараса Шевченка, в православній орієнтації якої єпископ-окциденталіст вбачав загрозу католицизму, а відтак схизму, богохульство. Оскільки «українці прийняли віру саме з Візантії, – узагальнює логіку Г. Хомиши- на О. Єгрешій, – то були відчужені від правдивої Католицької Церкви. Коли припинила своє існування Візантійська держава, її “релігійний дух” не загинув, а, перекинувшись до Росії, спричинив духовний розклад цілого регіону. <... > Цей орієнтальний (східний) “візантизм”, на думку Г. Хоми- шина, приніс багато лиха українцям у релігійному і політичному житті». Єпископ вважав, що «між українцями і росіянами є різниця в мові, культурі, психіці: українці тяжіють більше до Заходу, ніж до Сходу. Відтак “візантійство”, тобто східні церковні традиції, є помостом до русифікації українського народу. Східний обряд, – твердив Г. Хомишин, – російський. Звідси потреба переорієнтації ГКЦ на Захід, наближення її канонів до Римо-Католицької Церкви»15. Тож на основі саме такого розумінням проблеми, доктор богословських наук, парох Коломиї, а згодом єпископ Ста- ніславівської єпархії Г. Хомишин після прибуття на Покуття почав поступово впроваджувати «ан- тишевченківську» пропаганду.