Штучне переривання вагітності, евтаназія та її види

 

Вступ

1. Штучне переривання вагітності (аборт)

2. Евтаназія та її види. Декларація стосовно евтаназії в 1987 р. Заборона евтаназії в Україні

3. Види і порядок надання психіатричної допомоги

4. Проблеми штучного запліднення і сурогатного материнства

5. Актуальні етико-правові питання клонування

Висновок

Список використаних джерел

 

 

У процесі еволюції регулювання суспільних відносин у сфері медичної діяльності сформувалася цілісна картина впорядкування сфери охорони здоров'я та її особливостей. Взаємодія окремих правил поведінки, норм і складає загальну систему соціальної регуляції. Ефективність впливу різних соціальних норм на сферу охорони здоров'я сприяє стабільному розвитку медичної складової держави із забезпечення прав і законних інтересів як пацієнтів, так і медиків, певною мірою зумовлює розвиток законотворчого процесу у сфері медичної діяльності.

Розглядаючи загальну структуру медичної діяльності, необхідно розрізняти такі види соціальних норм, які регулюють численні суспільні відпосини, що виникають у різних напрямах охорони здоров'я, які ми називаємо медичними правовідносинами:

- норми моралі;

- звичаї;

- корпоративні норми;

- норми права.

Слід зазначити, що всі перераховані види соціальних норм діють як складові частини загальної системи регламентації медичної діяльності. Вони органічно пов'язані один з одним.

Для більш якісного розкриття особливостей правового регулювання медичної діяльності необхідно розглядати право в рамках загальної структури соціального регулювання сфери охорони здоров’я. За багато століть існування медицини сформувалися певні рівні регулювання процесу надання медичної допомоги, які відображають вплив суспільства на професійну діяльність медиків. Ці рівні, що є складовими соціально-прарового регулювання надання окремих видів медичної допомоги сприяють більш якісному сприйняттю норм права стосовно охорони здоров’я, а також показують доцільність етапної системи навчання, підвищення рівня їх правової культури.

 

 

Розкриваючи взаємини права і медицини в широкому контексті, варто зазначити, що проблема правомірності штучного переривання вагітності (аборту), поряд із трансплантацією, психіатрією, генетикою, клонунанням, є свого роду барометром рівня правового забезпечення медичної діяльності. Важливо зазначити, що проблеми аборту є комплексними, що підтверджується на міжнаціональному рівні фактом роботи над цими питаннями Комітету ООН з економічних, соціальних і культурних прав. Це положення не випадкове. Проблема аборту одночасно торкаться інтересів і долі як мінімум двох людей – жінки, що вирішила перервати вагітність, й ембріона (плоду), що знаходиться в її утробі.

Статистичні дані, що показують значну кількість зроблених абортів в Україні, переконливо свідчать про необхідність комплексного, у тому числі теоретико-правового аналізу ситуації, що склалась. Важливим є положення, що розкриває суть проблем, які виникають при здійсненні аборту, які містяться у Декларації Осло про медичні аборти, прийнятої Всесвітньою Медичною Асамблеєю (1970) : «Визначення ставлення до цього питання і правил його розв'язання у даній державі або громаді лежить поза компетенцією медицини; лікарі повинні лише забезпечити захист своїм пацієнтам і відстояти власні права в суспільстві» . Справді, першочерговим завданням юристів є вироблення єдиних правових принципів і на їхній основі прийняття законодавчих актів, які б врегульовували усі сторони такої важливої проблеми як аборт. Без сумніву, подібні рішення повинні прийматися лише на основі попереднього теоретико-правового дослідження, всебічного обговорення із залученням лікарів, філософів, представників релігійних і громадських організацій, інших зацікавлених сторін.

Насамперед необхідно визначиться з термінологією. Під абортом розуміють будь-яке штучне переривання вагітності. З метою висвітлення співвідношення права на життя і медичної допомоги цікавим є саме штучне переривання вагітності, тобто виконане за бажанням жінки. Світова практика свідчить про відсутність у даний час переважаючої моделі правового регулювання абортів. Так, наприклад, у США, що славляться своїми демократичними принципами, питання регламентації штучного переривання вагітності характеризуються певними особливостями. Питання про право жінки на аборт, за формою медичний, набув тут яскраво вираженого соціально-політичного забарвлення. Верховний суд США, розглядаючи справу про правомірність абортів, прийшов до висновку, що право на автономію особи досить широке і включає у себе право жінки прийняти рішення про переривання небажаної (за тих чи інших причин) вагітності». Однак у контексті абортів право на особисту автономію не абсолютне: жінка не може «переривати свою вагітність, на якій би стадії вона не захотіла, яким би способом вона не захотіла і з будь-якої причини вона одна того не захотіла» . Суд установив, що в межах трьох місяців вагітності жінка вправі вільно вирішувати питання про аборт, а з моменту появи життєздатності плоду – проведення штучного переривання вагітності забороняється, за винятком виникнення загрози для здоров'я чи життя жінки.

Нідерланди, країна з яскраво вираженим ліберальним законодавством щодо багатьох аспектів суспільних відносин, пов'язаних зі здоров'ям, має своє законодавство про аборти. Інтерес до нідерландського досвіду вбачається у тому, що, незважаючи на доступність абортів, у цій країні відзначається надзвичайно низький відсоток їхнього здійснення. Відповідно до Акта про аборти, прийнятого протягом 1981-1984 рр., проведення операції штучного переривання вагітності правомірно за наявності таких умов:

- є показання до аборту (так звана «надзвичайна ситуація») ;

- лікар дає поради, але остаточне рішення приймає сама жінка;

- після подання заяви повинен минути п'ятиденний термін, даний «на обмірковування»;

- аборт дозволяться до настання життєздатності плода (верхня межа –