Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Складові управлінської системи

Предмет: 
Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
26
Мова: 
Українська
Оцінка: 

керуючий вплив, зворотні зв'язки, управлінська система. Проте їх зміст, форми і методи впливу, цілі взаємодії, принципи, на яких вони базуються, стають зовсім іншими, кардинально відмітними від того, що спостерігається у технократичних і біологічних системах. Усі відомі категорії набувають у соціальному управлінні конкретного вираження у діях людей, їх колективів, у їх взаємозв'язках.

Управління має місце у будь-якому суспільстві і, практично, у будь-якому людському колективі. Залежно від історичних, екологічних, політичних та інших обставин можуть змінюватися його цілі, форми, методи. Незмінною залишається необхідність в управлінні. Функції, породженій суспільством, без якої воно не може обійтися.
Основою потреби в управлінні є проста на перший погляд обставина, властива у будь-якому людському колективу. Це – співробітництво людей всередині колективу. Саме співробітництво, спільна діяльність заради досягнення конкретних цілей, перетворює окремо взятих людей у колектив.
Уявімо, що зібралася група людей, кожен прагне до адекватної для всіх мети (наприклад, до створення фірми, підприємства, громадського формування). У який спосіб найкраще розв'язати спільну для всіх і для кожного окремо проблему? Певна річ, найефективніший спосіб – співробітництво, спільна діяльність, спільне подолання труднощів і розв'язання завдань, що постають на шляху досягнення мети. Іншими словами, треба створити колектив і, використовуючи знання, психічні, фізичні та інші можливості його членів, розпочати спільно діяти. Зробити це можна тільки одним шляхом, – впливаючи на кожну людину, щоб досягти усвідомлення кожним необхідності в спільній праці. В результаті будемо мати соціальну управлінську систему, де є суб'єкт, об'єкт і керуючий вплив.
Потреба людей у співробітництві, спільній діяльності, спільній праці об'єктивно породжує потребу управління. Водночас, ця потреба завжди виникає там, де спостерігаються будь-які варіанти спільної діяльності людей. Управління в даній ситуації являє собою засіб забезпечення спільної діяльності, умову її нормального функціонування.
Суспільство в цілому є результатом спільної діяльності людей, їх співробітництва. Більше того, в подібному розумінні суспільство – найвища форма спільної праці людей, а управління – атрибут суспільного життя.
Виходячи з викладеного, визначимо найсуттєвіші, на наш погляд, ознаки соціального управління:
  • соціальне управління завжди присутнє там, де виникає спільна діяльність людей;
  • його головне призначення полягає у здійсненні регулюючого впливу на поведінку учасників спільної діяльності;
  • функції соціального управління (координація, узгодження, планування, контроль, нагляд, примус) реалізуються в рамках суспільних відносин;
  • внаслідок соціально-управлінських впливів виникають управлінські відносини, які є різновидом, по-перше, суспільних, а по-друге, – вольових відносин;
  • соціальне управління є різновидом людської діяльності.
На підставі цих ознак можна сформулювати визначення соціального управління.
Соціальне управління – це вид вольової діяльності, вираженої у цілеспрямованому й організуючому впливі, здійснюваному з метою забезпечення узгодженості й впорядкованості спільних дій людей та їх колективів в інтересах ефективного розв'язання завдань, що стоять перед ними.
Як і будь-який інший вид управління, соціальне управління має системний характер і здійснюється в рамках соціальних управлінських систем. До факторів, які детермінують ці системи, належать такі:
  • єдність системи по відношенню до середовища і багатоманітність її зв'язків з ним;
  • наявність у системи відносно самостійних компонентів, з яких утворені її керуюча і керована підсистеми;
  • інтегрування компонентів системи, внаслідок чого ціле (система) набуває властивостей і характеристик, які відсутні в окремих складових систем, тобто наявність у системи інтегративних якостей;
  • наявність всередині системи суперечностей, що є рушійною силою її саморозвитку, які породжують необхідність самоуправління, цілеспрямованого впливу однієї підсистеми (керуючої) на іншу (керовану) ;
  • історичність системи, тобто розвиток її у часі. Соціальне управління, як і весь комплекс відносин, що складаються у суспільстві, – багатопланове й багатогранне явище. Цим і породжена величезна кількість спроб здійснення його видової класифікації.
Управління може здійснюватись однією людиною і колективом людей. Управляти можна економікою, соціально-політичною, духовною сферами тощо. Однак найбільш послідовне врахування характеристик соціального управління, специфіки керуючого впливу знаходить вияв у його поділі на такі два основних види:
  • державне управління, де суб'єктом виступає держава в особі відповідних структур;
  • громадське управління, де суб'єктами є недержавні утворення.
Треба зазначити, що в суспільстві, організованому на державній основі, переважне значення має державний канал соціально-керуючого впливу. Нині у суспільному житті неможливо відшукати хоча б одну сферу, якої так чи інакше не торкався б управлінський вплив держави.
Поряд з цим, в умовах адміністративної реформи і ринкових перетворень в економіці зростає активність недержавних формувань і структур. Вони беруть дедалі активнішу участь в управлінні не тільки суспільними, а й державними справами, у розв'язанні політичних, господарських і соціально-культурних проблем.
Визнаючи наявність у них можливостей правильно розв'язувати такі проблеми, держава наділяє деякі недержавні об'єднання повноваженнями державно-владного характеру.
Як приклад можна навести Закон України від 21 травня 1997 p. «Про місцеве самоврядування в Україні». Згідно з ним виконавчим комітетам сільських, селищних і міських рад делеговано значний обсяг повноважень органів державної виконавчої влади, зокрема такі:
  • здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів;
  • реєстрація суб'єктів права на землю; реєстрація права користування землею і права договорів на оренду землі;
  • організація і ведення земельно-кадастрової документації;
  • статистичний облік громадян, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території;
  • вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів громадянського стану.
У цілому ж аналіз функцій суб'єктів громадського управління свідчить, що основними напрямами їх діяльності є:
  • виконання переданих до їх відання функцій органів державної виконавчої влади;
  • здійснення безпосереднього впливу на роботу державного апарату (спільне вироблення питань, пов'язаних з управлінням господарством, культурою, організація громадського контролю) ;
  • управління своїми внутрішніми справами.
Державне і громадське управління не є видами діяльності, що протистоять один одному. Як різновиди соціального управління вони мають багато схожого. Спільні риси, які досить легко можна у них виявити, зумовлені єдністю цілей і завдань, у виробленні яких ці дві системи беруть активну участь, а також самою природою управлінської діяльності.
Поряд з цим кожному з названих видів управлінської діяльності притаманні специфічні ознаки, що виключає можливість їх ототожнення. Відмінності між ними зумовлені особливостями їх організації, характером використовуваних форм і методів впливу.
Так, державне управління здійснюється спеціальним апаратом держави, в якому на платній основі працюють державні службовці. Діяльність такого апарату має юридично-владний характер і забезпечується примусовою силою держави. Суб'єкти державного управління виступають від імені держави. Рішення, які приймаються у рамках цієї системи, обов'язкові для всіх учасників суспільних відносин, у тому числі й для недержавних організацій та формувань.
Громадське управління, як правило, не підкріплюється примусовою силою держави в обсязі, характерному для державного управління. Діяльність основної маси недержавних організацій має головним чином морально-організаційний характер.
Відмінності між державним і громадським управлінням не перешкоджають зростаючій взаємодії органів держави і громадських організацій.
Превалююча роль державного управління у розв'язанні завдань, що стоять перед суспільством, – об'єктивна закономірність і одна з найважливіших умов реалізації волевиявлення народу.
 
ВИСНОВКИ
 
Управління являє собою сукупність скоординованих заходів, спрямованих на досягнення окреслених в рамках організації цілей. Процес управління має місце там, де здійснюється організована діяльність людей з метою досягнення певних результатів.
Система управління володіє наступними ознаками: складається з безлічі елементів, розташованих ієрархічно; елементи систем взаємопов'язані за допомогою прямих і зворотних зв'язків; система − це єдине і нерозривне ціле, що є цілісною системою для нижчестоящих ієрархічних рівнів, є фіксовані зв'язку системи із зовнішнім середовищем.
В даний час можна виділити, принаймні, п'ять типів системних уявлень: мікроскопічне, функціональне, макроскопічне, ієрархічне і процесуальне.
Виділяють наступні елементи управлінської системи: функції управління; інформація; технічні засоби управління, управлінські кадри, технологія управління, методи організації управління, організаційна структура управління, управлінські рішення.
Для уникнення типових помилок при моделюванні управлінської системи рекомендується дотримуватись таких принципів як принцип необхідної пропорційності керованої й керуючої підсистем, принцип оптимального зіставлення централізації й децентралізації управління, принцип участі працівників в управлінні, принцип відповідальності за делегування, принцип точного визначення меж повноважень та інші.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  1. Менеджмент: Навч. Посіб. Для студ. Вищ. Навч. Закл. /За ред. Г. В. Щокіна, М. Ф. Головатого, О. В. Антонюка, В. П. Сладкевича. – К. : МАУП, 2007. – 816с.
  2. Кочеткова А. И. Введение в организационное поведение и организационное моделирование: Учеб. пособ. − М. : Дело, 2003. − 944 с.
  3. Мильнер Б. З. Теория организаций: Курс лекций. − М. : ИНФРА-М, 1998. – 335 с.
  4. Теория организации: Учебное пособие / А. Н. Кусков, А. П. Чумаченко − М. : МГИУ, 1999 г. − 196 с.
  5. Организационный менеджмент. / А. Н. Мардас, О. А. Мардас − СПб: Питер, 2003. – 336 с.
  6. Сурмин Ю. П. Теория систем и системный анализ. – К. : МАУП, 2003, − 368 с.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фото Капча