Сковорода — видатний український філософ

У концепції Сковороди людина є малим світом, мікрокосмосом, що містить в собі всі особливості Всесвіту - макрокосмосу. Тобто людина, по суті, є моделлю великого світу або його зменшеною копією. 

Отже, за уявленнями Сковороди, все, що здійснюється в світі - макрокосмі, знаходить своє завершення в людині – мікрокосмі, а можливості пізнання світу людиною безмежні. Прагнення людини до пізнання зводиться до прагнення людини до Бога без посередників, а Богом філософ вважав саму природу, а людину її витвором. Тобто, через пізнання Бога, людина пізнає саму себе. У цьому сенсі Сковорода заперечує вчення про непізнаваність світу, тобто агностицизм. [17, с. 22].

Разом з тим, важливим аспектом теорії пізнання Сковороди є те, що він не пов'язує зростання людиною своїх пізнань із досягненням матеріальних потреб, що розуміється як людське щастя. Його філософія містить протилежний постулат: чим глибше людина пізнає оточуючий світ і саму себе, тим скромніші повинні бути її матеріальні потреби. 

Ця думка особливо яскраво виражена в «Притчі, названій «Еродій»: 

«…Вмій малим ти вдовольняться. За великим не женися, 

Сіті кинуто на лови, їх ти вельми бережися. 

Я кажу вам, що не треба у розкошах жити, 

На таких, кажу, повсюди розпинають сіті. 

Триста впало у неволю з пристрасті в цім часі, 

Шістсот плачуть у хворобах – дуже були ласі. …» [7, с. 345].

У творах Сковороди людина виступає мірою всього існуючого, бо перш ніж пізнати великий і символічний світи, людина повинна пізнати саму себе. Саме у пізнанні самого себе він вбачав щастя, яке розцінював як душевний світ і вважав найважливішим для людини. 

Третім у концепції «трьох світів» є символічний світ, що ототожнюється Сковородою з Біблією. Хоча, на його думку, Біблійські легенди це фантазія, обман, фальсифікація, небилиці, але вони мають таємниче значення та містять повчальне знання. 

Але твори Сковороди свідчать, що у розумінні символічного світу, окрім Біблії, він надає  чималого значення  також язичницькій міфології. Таким чином, Сковорода урівнює Біблію з міфологією, розглядаючи біблійні сюжети як притчі, що узагальнюють пізнавальний та моральний досвід людства. 

Сковорода і сам писав притчі з вигаданими образами, які мали глибоке внутрішнє значення. Тому і Біблію він розглядав як засіб пізнання істини, а збагнення внутрішньої натури він позв'язує з пізнанням краси, вважаючи, що зовнішня форма - це випадкове явище, натомість внутрішня натура є істинним джерелом краси. За допомогою Біблії філософ прагнув змалювати утопічну картину ідеального з погляду моральності світу, в якому стверджується істинно людський спосіб життя.  А саме існування третього світу у Сковороди є необхідним для забезпечення зв’язку двох інших світів, тобто, людини з Богом [22, с. 179].

Своєю концепцією про три світи Сковорода розвинув вчення ще античних філософів, поставивши в центр своєї філософської системи людину.

 

Постать Григорія Сковороди займає особливе місце в історико-культурному розвитку України. Це філософ, який зумів гармонійно поєднати філософію і життя. За словами Д. Чижевського, «життя Сковороди є його філософією, а його філософія є його життям» [9, с.158]. 

У словах українського мандрівника, викарбуваних потім на його могилі - «Світ ловив мене, та не впіймав» - вкладається розуміння сенсу життя та спрямування всієї філософіїГ. Сковороди. [16, с. 230].

Його спадщина належить до визначних надбань вітчизняної прогресивної культури XVІІІ ст., а його ім’я посідає помітне місце в ряду видатних діячів минулого, які збагатили філософську думку та художню літературу України.

Філософська позиція Г.С.Сковороди органічно пов’язувалась із його життєвим шляхом, що ґрунтувався на розроблених ним філософських засадах. Своєю життєвою поведінкою він стверджував, що пошук істини необхідно здійснювати серед народу, тільки там можна почерпнути мудрість. 

Значення Г.С.Сковороди – вельми широке і охоплює усі сфери духовного життя українського народу. Його творчість торкається найрізноманітніших аспектів людського життя: науки, релігії, культури, мистецтва.

Багатогранна і філософська спадщина Г. С. Сковороди, але найголовнішим у його вченні є природа людини і її призначення [19, с. 354].

Звичайно ж філософська система Сковороди виникло не на пустому місці. Ще грецький філософ Сократ, на чиї вислови часто спирався Сковорода, вважав моральність - доброчесність і знання - мудрість тотожними поняттями. Мандри Сковороди в образі «старця» також нагадують проповіді Сократом своїх ідей на вулицях і площах [21, с. 88].

Підводячи підсумки, можна виділити у філософії Сковороди домінантні лінії української світоглядної ментальності:

антеїзм («спорідненість» людині всього світу),

екзистенціальність (орієнтованість на неповторність людського існування,

плюралістичність і водночас діалогічна гармонійність реальності),

кордоцентризм («серце - всьому голова»). Ці домінантні лінії набувають класної форми вияву, а українська філософія вступає у свою класичну добу

[6, с. 65].

Г. Сковорода - засновник класичної української філософії. Водночас він вплинув на формування філософської думки в Росії. Більшість російських істориків філософії прямо називають Сковороду «родоначальником російської філософії». Велич Г. С. Сковороди полягає і в тому, що він поєднав у собі філософа, мудреця, вчителя життя із філософським способом життя.

Філософія в її найглибшій сутності - не лише світобачення, а й світовідношення. Приклад цілісності серця, розуму, вчинку уособлює в собі український філософ і поет Григорій Сковорода [22, с. 201].

Філософська спадщина Г. Сковороди багатогранна. Вона охоплює найрізноманітніші аспекти людського життя: науку, релігію, культуру, мистецтво. Цілком природно, що про все написати неможливо. Однак, що можна однозначно стверджувати, так це те, що всієї грані спираються на загальний центральний стрижень, що розглядає проблему природи людини і її призначень. Цей стрижень містить у собі й сам образ Г. Сковороди, що підтвердив практикою життя силу свого навчання.

 

 

1. Агапов В. И. Проблемы философии. Рязань, 1998. - 145 с.
2. Багалий Д. И.  <http://runivers.ru/philosophy/lib/authors/author366412/> Издание сочинений Г. С. Сковороды и стоящие в связи с ними исследования о нем. - 2004. - Кн.3. - 355 с.
3. Бетко I. Українська філософія. // Фiлософська i соцiологiчна думка. - К., 1994, N5-6. – 235 с.
4. Бичко А. К., Бичко I. В. Феномен української філософії. - К., 1995. – 183 с.
5. Васильченко С. В. Философия гуманизма. - К., 1987. - С.18-23.
6. Вернет И. Сковорода, украинский философ // Украинский вестник. - 2008. - Ч.6. - 115 с.
7. Сковорода Г. Повне зібрання творів: У 2-х т. — К.: Наукова думка, 1973. — Т. 1. — 532 с.; — Т. 2. — 576 с.
8. Драгоманов М. Чудацькі думки про українську національну справу. - Історія філософії України: Хрестоматія. - К., 1993. – 179 с.
9. Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди. — Харків, 2004. — 272 с.
10. Закидальський Т. Дослiди в дiаспорi над iсторiєю української фiлософiї. // Фiлософська i соцiологiчна думка. - К., 1993, N4. - С.15-24.
11. Іваньо І. В. Філософія і стиль мислення Г. Сковороди. - К.: Наукова думка, 1983. - 134 с.
12. Кохановский В. П. Философия: Учебник для высших учебных заведений / под ред. Ростов н/Д. «Феникс», 1996. - 155 с.
13. Крупницький Б. Основні проблеми філософії України / Крупницький Б. - Мюнхен: Український Вільний Університет, 1955. - 211 с.
14. Кузанский Н. Об ученом незнании // Соч.: В 2 т. - М., 1979. – 167 с.
15. Лазарев Ф. В., Трифонова М.К. Философия. Учебное пособие. Изд. - 2-е доп. и перераб. - Симферополь СОНАТ, 2003. - 145 с.
16. Мiрчук I. Iсторiя української філософії. – Мюнхен - Львiв, 1994. – 253 с.
17. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. - К., 1992. - С.18-24.
18. Махновець Л. Г. Сковорода. - К.: Наукова думка, 1972. - 145 с.
19. Мишанич О. Переклади творів Г. Сковороди на сучасну українську мову: здобутки і втрати / Упор.С. Йосипенко. - К., 2003. - 587 с.
20. Надольний I. Ф., Бойченко, В. П. Фiлософiя: Навчальний посібник / - К.: Вiкар, 1997. – 584 с.
21. Петров Н. И. Первый период жизни и научно - философского развития 
22. Г. Сковороды // Труды Киевской духовной академии. - 1902. - № 12. – 144 с.
23. Пичугин А. Н., Учебное пособие по курсу философии, 2000. - 215 с.
24. Сковорода Г. Повна академічна збірка творів / За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. - Харків: Майдан, 2010. - 345 с.
25. Сковорода Г. Повне зібрання творів у двох томах. - К., 1973. - 545 с.
26. Сковорода Г. Полное собрание сочинений в 2-х томах / Пер.Р. Киселев, ред.С. Йосипенко. - Т.1. - К.: Богуславкнига, 2011. - 367 с.
27. Снегирев И. М. Украинский философ Григорий Саввич Сковорода // Отечественные записки. - 1823. - Ч.16. - № 42, 43. - 156 с.
28. Софронова Л. А. Культурно - языковой аспект сочинений Г. Сковороды // Встреча этнических культур в зеркале языка. - М., 2002. - 216 с.
29. Софронова Л. А. Три мира Григория Сковороды. - М., 2002. - 128 с.
30. Таранов П. С. Золотая философия. - М., 1999. – 132 с.