Соціалізація особистості старшокласника в системі гуманітарної освіти

Вікторія Юзюк

 

 

У статті порушене питання формування соціалізованої особистості, як головного компонента сучасного громадянського виховання. Автор вбачає розв'язання порушеної проблеми через формування та розвиток мовленнєвої компетенції учня. Остання виробляється на основі вивчення ділових жанрів рідної мови.

Ключові слова: соціалізація, мовленнєвий жанр, ділові переговори, ділова бесіда.

 

В статье затрагивается вопрос формирования социализированной личности, как главного компонента современного гражданского воспитания. Автор видит решение поставленной проблемы через формирование и развитие речевой компетенции школьника. Последняя вырабатывается на основе изучения деловых жанров родного языка.

Ключевые слова: социализация, жанр речи, деловые переговоры, деловой разговор.

 

The question of socializing of pupil individuality is formed as a main party of modern civil education. The author of this article unties this problem through development the pupil speech competence. This is made basis on the study of native language business genre.

Key words: socializing, language genre, business talks, business conversation.

 

Переорієнтація нашого суспільства на гуманістичний розвиток людини зумовила якісно нові вимоги до навчально-виховного процесу. Це виховання свідомого, компетентного і відповідального громадянина, який є соціально та політично активною особистістю, повноправним членом громадянського суспільства.

Громадянська освіта, як основна складова загальної освіти, включає в себе низку заходів, спрямованих на формування громадянськості як інтегративної якості особистості, котра усвідомлює свої права й обов'язки щодо суспільства і держави. Соціально активна, гуманістично спрямована, самоактуалізуюча особистість, яка в своїй життєдіяльності керується загальнолюдськими і культурно-національними цінностями, – головна результативна мета цього процесу, де чи не найважливішим складником є гуманітарна освіта.

Аналіз освітньої практики, здійснений сучасними вітчизняними науковцями, довів, що молодь сьогодні важко адаптується в умовах нових ринкових відносин, не володіє достатнім арсеналом комунікативних умінь та навичок.

Для того, щоб особистість могла використовувати мову в різноманітних комунікативних ситуаціях, вона повинна володіти мовленнєвими жанрами, що виступають одним із найважливіших засобів соціалізації особистості. «Мовленнєвий жанр, – писав О. М. Орлов, – це динамічна структурна модель, яка може втілюватися у певній множині конкретних текстів (усних і письмових), що мають певну мету, обумовлені певною ситуацією спілкування у межах тієї чи іншої суспільно комунікативної сфери, характеризуються стійкими тематичними, структурними, композиційними та мовними ознаками» [4; 12]. Мовленнєві жанри організовують наше мовлення майже так само, як її організовують граматичні форми.

М. М. Бахтін у статті «Проблема мовленнєвих жанрів» писав: «Багато людей, що чудово володіють мовою, часто відчувають себе абсолютно безпорадними у деяких сферах спілкування саме тому, що не володіють практичними формами» [1; 45]. І далі: «Ми володіємо багатим репертуаром мовленнєвих жанрів подібно до мольєрівського Журдена, який, висловлюючись прозою, не підозрював про це, ми говоримо різноманітними жанрами, не підозрюючи про їх існування» [1; 47].

Більше того, кожна галузь мовленнєвої практики має свою систему мовленнєвих жанрів, наприклад, до побутових жанрів належать привітання, прощання, вітання, побажання тощо.

Ділові жанри на сьогодні набувають особливої значущості, оскільки ділове спілкування має попит у суспільстві та є професійно значущим, це стає вимогою сьогодення. Чим краще ми володіємо жанрами, чим вільніше ми їх використовуємо, тим повніше та яскравіше розкриваємо свою індивідуальність, гнучкіше й тонше відтворюємо неповторну ситуацію спілкування, стаємо конкурентоспроможними.

У контексті міжпредмених зв'язків сучасного уроку рідної мови роботу над вивченням ділових жанрів можна побудувати у співвідношенні: художня література – економіка.

Серед ділових жанрів найбільший попит мають ділова бесіда та ділові переговори.

Складовою частиною підприємницької етики є культура ведення ділових переговорів між партнерами. Ділові переговори проводяться з метою встановлення контактів, обговорення проектів майбутніх угод, спільних дій, розв'язання питань, що викликають взаємних інтерес для сторін. Організація ділових переговорів потребує ретельної підготовки, уміння спілкуватися в будь-якому культурному середовищі, знання національних традицій, правил етикету. Оволодіння етикою, ведення переговорів є підставою для встановлення щирих та міцних відносин між бізнесменами.

 

Завдання. Зачитуються та обговорюються уривки із комедії І. Карпенка-Карого «Хазяїн».

Обов'язково мають бути викладені та пояснені позиції сторін, проаналізовано інтереси дійових осіб.

Визначається специфіка ділового етикету, а саме: діловий етикет передовсім передбачає глибоку повагу у ставленні до людської індивідуальності. Соціальна роль, яку відіграє та чи інша людина, не повинна бути самодостатньою, не повинна вона здійснювати й гіпотетичного впливу на ділового партнера.

Після прочитання та обговорення уривків встановлюються особливості ділових переговорів, на основі яких виводяться характерні риси ділової бесіди.

Схематично це зображаємо таким чином:

 

Ділові переговориДілова бесіда

1. Встановлення контактів, визначення змісту1. Встановлення контактів, визначення змісту

2. Постановка проблеми або питання. 2. Постановка проблеми або питання. 

3. Представлення позицій. 3. Повідомлення інформації або викладення позиції. 

4. Обговорення позицій. 4. Пояснення позиції. 

5. Узгодження позицій. 5. Обмін думками, уточнення позицій. 

6. Прийняття рішення. 6. Підбиття підсумків. 

 

Учні, порівнюючи мовні жанри переговорів і ділової бесіди, визначають спільне (встановлення контактів, визначення змісту, цілей і задач спілкування) і відмінне (специфіка переговорів; презентація позицій, їх обговорення; узгодження позицій; ухвалення рішення).

В результаті проведеної роботи учні дійдуть висновку, що даний текст – текст ділового спілкування, що належить до жанру переговорів – містить у собі домовленість двох сторін між собою. Ділові переговори та ділова бесіда споріднені між собою, оскільки обом притаманні такі етапи, як обговорення проблем, виклад, пояснення, відстоювання своєї позиції.

Суттєвою різницею між ними є те, що в діловій бесіді переважно обговорюються проблеми, намічаються перспективи на майбутнє, підбиваються підсумки, а ділові переговори передбачають ухвалення рішення.

Надзвичайно важливо, аби учні засвоїли певні «мовні формули», притаманні діловому стилю спілкування, виробили уміння правильно ставити питання, які мають бути зорієнтовані на визначення позиції партнера, на виявлення мотивів, що змусили партнера зайняти дану позицію.

З часів античної риторики утвердилися сім класичних питань, здатних упорядкувати діалог: – що?, – хто?, – де?, – якими засобами?, – чому?, – ким?, -коли?.

Сучасна наука визначає інший варіант «питального аналізу» (термін Л. Муратової), а саме: – факти; – почуття; – бажання; – перешкоди; – засоби; -час дії.

Сучасна психологічна наука переконує: краще підготувати для партнера серію питань, аніж проголошувати перед ним найблискучіші ідеї, адже мистецтво переконання полягає у тому, щоб підвести співрозмовника до потрібного висновку, а не нав'язувати цей висновок.

Л. Муратова виділяє три типи питань, що забезпечують продуктивність діалогу:

‒інформаційні, мета яких - одержати максимум інформації;

‒дзеркальні, суть яких полягає в тому, щоб повторити висловлення партнера в питальній формі, тим самим змусивши його по-іншому подивитися на що-небудь;

‒естафетні, що мають на меті випередити висловлення партнера.

Окрім того варто:

‒уникати неділових виразів і формулювань, що утруднюють розуміння викладеного;

‒питання подавати відкрито, без формулювання їх як всесвітньої проблеми;

‒вирішення поставлених питань проводити у режимі співробітництва, підкреслюючи тим самим однакові можливості та бажання вирішити поставлені питання обома сторонами;

‒категорично заборонено виводити переговори на рівень «керівний-підлеглий».

Особливим принципом ведення бесіди, переговорів є «ВИ-підхід» (термін Л. Муратової) – це уміння людини, що веде бесіду, поставити себе на місце співрозмовника, аби краще його зрозуміти. Таким чином, ми даємо співрозмовникові відчути, що ми його поважаємо і цінуємо як фахівця. Окрім того варто пам'ятати, що кожна людина охочіше говорить про те, що хвилює її, про свої інтереси та потреби.

Головними «мовними формулами» «ВИ-підходу» є:

ВартоНе варто

- Ви зможете домогтися... - Ми Вам допоможемо... 

- Чи не думаєте Ви, що... - Усе-таки Ви повинні визнати.... 

- Чи згодні Ви з тим, що... - Коли-небудь Ви зрозумієте... 

- Ви не знаходите, що... - Я вважаю... 

- Зараз Ви зможете переконатися в тому, що... - Зараз я Вам, нарешті, доведу і це... 

- Вам, звичайно, відомо, що... - Ви, звичайно, ще про це не думали... 

 

За запропонованою нами системою можна побудувати чи не весь курс ділового українського мовлення, передбаченого програмою з рідної мови у старших класах. У літературній класиці знайдеться безліч творів, через які можна вивчити такі ділові жанри, як автобіографія, резюме, ділове засідання, угода тощо. Цьому сприяють і потреба сьогодення, і можливості сучасної освіти, і сама молодь, оскільки, як зазначав К. Роджерс, людина є «невиліковно соціальна; вона глибоко потребує взаємостосунків з іншими» [5; 136].

 

 

1.Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. – 2-е изд. – М. : Искусство, 1986.

2.Заброцький М. М. Гуманізація взаємин учителя з учнями – необхідна умова особистісно-орієнтованої освіти // Культурологічні та психолого-пе-дагогічні аспекти гуманізації освіти. Науково-методичний збірник/За ред. Г. О. Балла. – Bun. 2. – Київ-Рівне: Ліста-М. – 2003. – 156 с. – С. 61-67.

3.Мусатов С. О. Психологія педагогічної комунікації: теоретико-мето-дологічний аналіз. – Київ-Рівне: Ліста-М. – 2003. – 176 с

4.Орлов О. М. Методические перспективы обучения устным деловым жанрам речи // Русский язык в школе. – 2002. – № 5.

5.Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. – М., 1994.