Соціалізація – стрижень соціального життя

Соціологічним критерієм розмежування двох періодів – молодіжного і зрілого – служить економічна, соціальна і політична самостійність. Соціологи розробили набір критеріїв, яким повинна відповідати молода людина, що претендує на статус дорослого:

сама себе забезпечувати засобами існування;

розпоряджатися грошима незалежно від інших;

бути самостійною у виборі способу життя;

проживати незалежно від батьків.

Поряд з вищевказаними, соціологи вживають і деякі й інші ознаки, зокрема:

здатність відповідати перед законом;

допуск до голосування на виборах;

вступ у шлюб.

З погляду соціалізації, лише вступ у шлюб служить значним критерієм дорослості. Родина – єдиний агент соціалізації, який робить вплив протягом усі життя.

Доросле життя – самий активний період соціалізації, тому що саме в цей час спостерігається освоєння соціальних ролей не в ігровий, а в реальній ситуації. Уперше вирівнялися обсяги прав і обов'язків, потреб і засобів їхнього задоволення.

Старість

Конкретний вік, у тому числі літній, визначає придатність чи непридатність, до виконання соціальних ролей і видів діяльності. З виходом на пенсію завершується активний період соціалізації, зменшується потреба старших у родині. Літня людина перестає виконувати найголовнішу функцію – бути виробниками матеріальних цінностей. З виробника вона перетворюється в споживача. Хоча стара людина найчастіше така ж беззахисна, слабка і безпомічна, як і дитина, але на відміну від дитини старша людина не є метою життя для когось. Батьки шукають емоційне задоволення в спілкуванні з дітьми, а в спілкуванні зі своїми літніми батьками вони найчастіше бачать тільки обов'язок.

Разом з тим перехід від зрілості до старості розкриває нові соціальні можливості і ролі. Люди похилого віку виступають партнерами, чи конкурентами супротивниками інших вікових груп на ринку праці, у системі соціалізації й освіти, у веденні домашнього господарства й у міжособистісному спілкуванні. Правда, у всіх цих сферах їхня роль мінімальна.

Перехід з фази зрілості у фазу старості стосується змін трудового статусу, змісту роботи, мотивації і відносини до життя, а також відносини до роботи як до джерела доходів і матеріального задоволення, працездатності, кола спілкування і самооцінки. Незвичний надлишок вільного часу, відхід з виробництва і поява нових ролей змушують літню людину заново проходити процес адаптації, хоча старіння людського організму виснажує резерви для повторної адаптації. У результаті виникає почуття непевності в завтрашньому дні і засобах існування. Фахівці знайшли закономірність: з віком знижується здатність адаптуватися до соціальних змін. Чим старша людина, тим більше вона незадоволена різними сторонами життя. Психологи відзначають: старі стають буркотливіші, дратівливіші і сумніші. Але відомо й інше: з віком людина більше дорожить життям і цінує кожен зайвий її день.

Відчуття наближення старості і почуття безперспективності виникають тому, що в старих губиться те, що властиво іншим віковим групам, а саме – наявність життєвих планів. Завдяки життєвим планам соціалізація їх стихійного і некерованого процесу перетворюється в цілеспрямовану стратегію поведінки. Зрілий індивід звіряє з поставленою метою те, чого він реально досяг, і вносить необхідні виправлення. Але літня людина подібного вже зробити не може – перед у нього немає необхідного запасу часу і сил. Життєві плани орієнтують людину особливим образом: вони вносять мотивацію досягнення. Тому в них переважають пасивні форми діяльності і стихійне пристосування до нових соціальних ролей.

 

 

Вплив соціального середовища на розвиток особистості у дитячому віці відбувається за допомогою навчання, виховання і формування. Розкриваючи вплив навчання і виховання на розвиток особистості, ми дізналися, що вказані процеси сприяють: розвитку успадкованих фізичних особливостей і природних здібностей; розвитку умінь переборення внутрішніх суперечностей; загальному психічному розвитку людини; інтелектуальному, творчому розвитку особистості; розвитку здатності до спілкування з оточуючими; розвитку потреб людини; розвитку особистості, яка постійно вдосконалюється.

Відповідно до теми дослідження ми з’ясували соціально-психологічні особливості розвитку особистості відповідно до вікових етапів та провідної діяльності людини на цих етапах: 1) етап формування характеру, розвитку самосвідомості і початок відкритого прояву характеру – дитинство; 2) етап прихованого формування світогляду й моралі – юність; 3) етап відкритого прояву світогляду і моралі – зрілий вік. Хоча вважається, що закінчуючи школу особистість є сформованою, і подальший її розвиток – це стабілізація вже досягнутих результатів.

Отже, сутність соціалізації полягає в тому, що в її процесі людина формується як член того суспільства, до якого вона належить. Е. Дюркгейм, котрий одним із перших звернув пильну увагу на проблему соціалізації, підкреслював, що будь-яке суспільство прагне сформувати людину відповідно до наявних у неї певних універсальних, моральних, інтелектуальних і навіть фізичних ідеалів. Природно, ці ідеали змінюються залежно від історичних традицій, особливостей розвитку і соціального устрою суспільства. Водночас у сучасних умова соціалізація має багато характеристик, однакових чи більш або менш подібних у різних суспільствах.

Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством. Багато психологів і соціологів підкреслюють, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя людини, і стверджують, що соціалізація дорослих відрізняється від соціалізації дітей декількома моментами. Соціалізація дорослих скоріше змінює зовнішню поведінку, у той час як соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації. Соціалізація дорослих розрахована на те, щоб допомогти людині набути визначені навички, соціалізація в дитинстві в більшій мірі має справу з мотивацією поведінки.

Узагальнюючи вищесказане, варто відзначити, що основний розвиток особистості відбувається на перших етапах, коли відбувається її становлення, закладання основ для стабілізації позивних якостей та рис людини. Але протягом життя людина розвивається, соціалізується, адаптується до мінливих умов суспільства. Тому проблема розвитку особистості є актуальною для будь-якого суспільства, для кожної людини.

 

 

Гарасимів Т. З. Особистість та проблеми її соціалізації / Т. З. Гарасимів // Форум права. – 2009. – №3. – С. 156-161

Городяненко В. Г. Соціологія: підручник / Віктор Георгійович Городяненко. – К. : Видавничий центр «Академія», 2002. – 560 с.

Гримова А. Соціалізація – навчання жити в суспільстві [Текст] / А. Гримова, А. Гречишкіна // Дошкільне виховання: Науково-методичний журнал для педагогів і батьків. – К., 2008. – № 3. -. С. 10-13

Кравченко Т. В. Сучасні характеристики соціалізації [Текст] / Тамара Володимирівна. Кравченко // Педагогіка і психологія / Вісник АПН України /. – К., 2007. – № 3. – С. 11-19.

Лукашевич М. П. Соціалізація. Виховні механізми і технології: Навч. – метод. посібник / Микола Павлович Лукашевич. – К. : ІЗМН, 2001. -112 с.

Лукашевич М. П. Теорія і методи соціальної роботи. Навч. посіб. / М. П. Лукашевич, I. I. Мигович – 2-ге вид.,. – К. : МАУП, 2003. – 168 с.

Мардахаев Л. В. Социальная педагогика: Учебник / Л. В. Мардахаев. – М. : Гардарики, 2005. – 269 с.

Мудрик А. М. Социализация человека / Алла Михайлівна Мудрик. – М. : Издательский центр «Академия», 2006. – 304 с.

Мудрик А. М. Социализация человека как проблема [Текст] / Алла Михайлівна Мудрик // Социальная педагогика: Деловой журнал для социальных работников и педагогов. – М., 2005 – № 4. – С. 47-56.

Павловський В. В. Основи ювентології. Наукова монографія / Валерій Володимирови Павловський – К. : Дакор, КНТ, 2007. – 238 с.

Соціальна робота: навчальний посібник / [В. П. Андрущенко, В. П. Бех, М. П. Лукашевич, І. І. Мигович]. – К. : ДЦССМ, 2002. – Кн. 2. – 315

Черниш Н. Й. Соціологія / Наталія Йосипівна Черниш. – Львів: Кальварія, 2003. – 474 с.

Шептенко П. А. Методика и технология работы социального педагога / П. А. Шептенко, Г. А. Воронина. – М., 2001. – С. 22-25