Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Соціалізації та інкультурація: сутність і відмінності

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
10
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
1. Соціалізації та інкультурація: сутність і відмінності
2. Культурна трансмісія: сутність і види
3. Агенти соціалізації та основні виміри виховання
Список використаної літератури
 
1. Соціалізації та інкультурація: сутність і відмінності
 
Найбільші досягнення етнопсихології пов’язані з вивченням проблем соціалізації. Деякі теоретики навіть виділяють етнографію дитинства в якості самостійної субдисципліни, яка має свої теорії й методи дослідження.
Сучасні порівняльно-культурні дослідження соціалізації дітей охоплюють широке коло тем, які умовно можна розділити на чотири групи:
вивчення процесу соціалізації, її засобів, методів і специфічних способів освоєння дітьми культури свого народу;
дослідження взаємозв’язку між вихованням дітей та інших аспектів життєдіяльності суспільства. Особлива увага приділяється соціальним інститутам, які визначають цілі і засоби виховання і контролюючі його результати;
порівняння обумовлених культурою безпосередніх результатів соціалізації. У цьому випадку дослідників цікавить, чим відрізняються діти, які виросли в різних соціокультурних середовищах, які їх цінності, ідеали, стереотипи поведінки;
вивчення віддалених результатів соціалізації, тобто властивого культурі взаємозв’язку між методами виховання дитини і характером дорослої людини.
Але які б проблеми не вивчалися, всі вони пов’язані із входженням дитини в культуру свого народу – інкультурацією, якщо скористатися терміном, який ввів у культурантропологію М. Херсковіц. Розділяючи поняття соціалізації та інкультурації, під першим він розуміє інтеграцію індивіда в людське суспільство, набуття ним досвіду, який потрібен для виконання соціальних ролей. А в процесі інкультурації, на його думку, індивід освоює властиве культурі світорозуміння і поведінку, у результаті чого формується його когнітивна, емоційна і поведінкова подібність з членами даної культури і відмінність від членів інших культур. Процес інкультурації починається з моменту народження – з набуття дитиною перших навичок і освоєння мови, а закінчується, можна сказати, зі смертю. Він відбувається, більшою мірою, не в спеціалізованих інститутах соціалізації, а під керівництвом старших на власному досвіді, тобто відбувається научіння без спеціального навчання. Кінцевий результат процесу інкультурації – людина, компетентна у культурі – мові, ритуалах, цінностях і т. д. Однак Херсковіц особливо підкреслює, що процеси соціалізації та інкультурації протікають одночасно, і без входження в культуру людина не може існувати і як член суспільства.
Виділяють два етапи інкультурації, єдність яких на груповому рівні забезпечує нормальне функціонування і розвиток культури:
1. Дитинство, коли відбувається освоєння мови, норм і цінностей культури. Дитина, хоча й не є пасивним елементом процесу інкультурації, скоріше інструмент, ніж гравець. Дорослі, застосовуючи систему покарань і заохочень, обмежують її право вибору або оцінки.
Хоча інкультурація індивіда в перші роки життя – головний механізм стабільності і безперервності культури», вона не може привести до повного повторення попередніх поколінь. Результат процесу інкультурації може перебувати в будь-якій точці континууму між точним і безумовним освоєнням культури новим поколінням (з ледь вловимими розходженнями між батьками й дітьми) і повною невдачею в її передачі (з дітьми, абсолютно несхожими на батьків). Якщо згадати класифікацію культур М. Мід, то перший варіант інкультурації характерний для постфігуративних, а другий – для префігуративних культур.
2. Зрілість. Входження в культуру не закінчується з досягненням людиною повноліття. Але інкультурація в дорослому віці носить переривчастий характер і стосується тільки окремих «фрагментів» культури – винаходів, відкриттів, нових, що прийшли ззовні ідей. Основна риса другого етапу – можливість для індивіда тією чи іншою мірою приймати або відкидати те, що йому пропонується культурою, можливість дискусії й творчості. Тому інкультурація в період зрілості відкриває дорогу змінам і сприяє тому, щоб стабільність не переросла в застій, а культура не тільки зберігалася, але й розвивалася.
Використовуючи поняття інкультурації, дослідники стикаються з серйозними труднощами при спробах відмежувати його від поняття соціалізації, тим більше що й останній термін має безліч тлумачень. Так, М. Мід під соціалізацією розуміє соціальне научіння взагалі, а інкультурацію розглядає як «реальний процес научіння, яким він є в специфічній культурі». Д. Матсумото бачить розходження між двома поняттями в тому, що «соціалізація, як правило, більше стосується процесу і механізмів, за допомогою яких люди пізнають соціальні і культурні норми», а інкультурація – «до продуктів процесу соціалізації – суб’єктивних, базових, психологічних аспектів культури».
Хоча дослідники з різних точок зору розмежовують поняття, які цікавлять нас, вони сходяться в одному: у підкресленні значної універсальності соціалізації і специфічності інкультурації. Але якщо розглядати розвиток окремої особистості, то стає очевидним, що в цьому процесі досягається специфічна для певної культури соціалізація й загальна інкультурація.
 
2. Культурна трансмісія: сутність і види
 
Передавання культури одними поколіннями іншим через навчання називається культурною трансмісією. Культурна трансмісія забезпечує неперервність культури, її спадкоємність. Від покоління до покоління мають передаватися, насамперед, базисні елементи культури. Спадкоємність забезпечується безпосереднім контактом живих носіїв культури, що виступають у ролі вчителів та учнів. Трапляється, що під час історичних катаклізмів (конфліктів, революцій, війн) гинуть хранителі культурних цінностей (окремі верстви, цілі народи, великі групи), тоді культурні зв’язки розриваються.
Завдяки культурній трансмісії кожне наступне покоління має можливість розпочинати з того, на чому спинилося попереднє, відкидаючи віджиле й додаючи нові знання до накопиченого багатства. Якщо нових елементів культури додається більше, ніж відкидається старих, – відбувається культурна
Фото Капча