Соціальна політика та соціальний захист населення в Україні

 

Система соціального захисту в Україні включає:

- пенсії (ПФ, ФСС) ;

- допомога по безробіттю (ФЗ) ;

- система короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини (ФСС, ПФ).

Універсальні системи:

- програма допомоги сім‘ям із дітьми (ПФ, ФСС, МБ+ДБ) ;

- державні програми дотацій і житлових субсидій (ДБ) ;

- допомога на поховання (ФСС, ПФ, ФЗ, МБ) ;

- державна система охорони здоров‘я (МБ, ДБ, ЧФ) ;

- державна система освіти (МБ, ДБ).

- соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС

Система соціальних допомог:

- цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті) ;

- соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів).

Соціальний захист через недержавні організації.

Соціальна допомога з фондів підприємств.

Система соціального захисту населення складається з:

- Соціального страхування;

- Соціальної допомоги;

- Соціальних гарантій.

Система соціального страхування і пенсійного забезпечення, що діє в Україні включає у себе:

- пенсійну систему;

- соціальне страхування на випадок безробіття;

- соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;

- соціальне страхування від нещасних випадків.

За даними Міністерства праці і соціальної політики України і пенсійного фонду, системою соціального страхування та пенсійного забезпечення охоплено приблизно 21 млн. застрахованих осіб та 14, 4 млн. пенсіонерів.

Державну соціальну допомогу, що надається в Україні, можна поділити відповідно до критеріїв відбору отримувачів:

- соціальна допомога, яка надається з урахуванням потреб, але без урахування майнового стану або доходу;

- адресна соціальна допомога, яка надається з урахуванням доходу або майнового стану.

В Україні у 2000 році було прийнято Закон “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, у якому зазначено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Державні соціальні гарантії – встановленні законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановленні законодавчо, що забезпечую рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Основні соціальні гарантії в Україні:

- мінімальний розмір заробітної плати;

- мінімальний розмір пенсій за віком;

- мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

- стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів;

- індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін;

- забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Згідно з розрахунками Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук, право на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом – 31% населення, за професійною ознакою – 13, 8% економічно активного населення. Загальний обсяг пільг потребує щороку понад 30 млрд. гривень.

 

 Розділ ІІІ. Аналіз соціальної сфери в Україні

 

Глибока соціально-економічна криза в Україні спричинила до катастрофічного погіршення демографічної ситуації. Такий висновок ґрунтується на результатах статистичного аналізу динаміки відтворення населення, на дослідженнях характеру та особливостей демореальності з боку генези її чинників, механізму взаємодії її складових.

При аналізі користуємось показниками народжуваності-смертності, кількості шлюбів-розлучень, міського-сільського населення, вікового складу.

З чотирьох можливих одиниць виміру – подушне обчислення, індекс, відсотки, коефіцієнт на 1000 чол. нас. – користуватимемось двома останніми.

Особливості сучасної демографічної ситуації в Україні полягають перш за все в таких змінах показників народжуваності і смертності населення, що призводять до зменшення його чисельності – депопуляції. Так з 1985 року кількісний показник народжуваності падає на 40%. Водночас в 1990 було досягнуто зменшення смертності дітей до 1року відносно вказаного року. Але за наступні 6 років цей показник знову зріс. 14, 5 померлих немовлят на 1000 новонароджених – це вдвічі більше ніж у розвинутих країнах. Це спричиняється фізичною виснаженістю матерів; відсутність можливостей у породілі заощадити необхідні кошти на набір ліків, перев’язочний матеріал, пелюшки, які необхідно брати в пологовий будинок, призводить до збільшення кількості пологів поза межами медичних закладів, що проходять в антисанітарних умовах. Екологічна та епідемологічна ситуації в Одеській та Донецькій областях спричиняють до найвищої в Україні смертності немовлят.

В сільській місцевості народжується відносно міста четверта частина дітей, оскільки саме в містах зосереджена більша частина населення, яка спроможна на відтворення.

Демографічну кризу не слід пов’язувати з відомими подіями 1985 і 1991 років та розпочатими тоді відповідними процесами. Депопуляція населення почалася ще в 1979 році із сіл України і охопила тепер більше 90% відсотків сільських адміністративних районів. Лише 4 області (Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська та Чернігівська) мають природній приріст населення. В значній мірі цьому сприяє збережений традиційний уклад життя.

Кількість померлих почала перевищувати кількість народжених цілому по Україні з 1990 року. Підвищення смертності спостерігається у всіх вікових групах. Зростає тягар хвороб в результаті кризових явищ в економіці та соціальній