Соціальне знання в інформаційно-комунікативному просторі сучасного суспільства

У сучасному міждисциплінарному полі дослідження соціальне знання подається в таких положеннях: 

- необхідність раціоналізації уявлень про альтернативні картини світу, що виникають у різних культурних і світоглядних традиціях (Н. Автономова, В. Бакіров, Г. Йонас, І. Касавін, Н. Мудрагей, В. Швирьов); 

- роль і місце некласичної парадигми знання в контексті соціальних наук (Є. Бистрицький, С. Кримський, В. Кушерець, М. Розов, В. Федотова); 

- зв'язок між еволюцією статусу когнітивних засобів та умовами легітимації раціональності як одного з видів дискурсу, де соціальне знання подано у вигляді багатьох речових стратегій (Ж.-Ф. Ліотар, Ж. Бодрийяр); 

- інтерпретація соціального знання крізь призму культури, що має конкретно-історичну цілісність і власне комунікативне значення (Г. Батищев, О. Дзьобань, Є. Мануйлов,); 

- глобальний масштаб інтегрування всіх засобів масової інформації (М. Кастельс); 

 - новий соціально-значеннєвий континуум, який би сприяв осмисленню соціального порядку й соціальних процедур (З. Бауман). 

У підрозділі 1.2 Методологічні стратегії в дослідженні феномена соціального знання” розглядаються й аналізуються методологічні стратегії сучасного соціального пізнання на шляху створення теоретичної й практичної моделей соціального знання, зумовлених конкретно-історичними умовами й соціокультурними процесами.

Відзначається, що найважливіша особливість досліджень сучасного процесу соціального знання останніх десятиліть – виявлення нових зв’язків між епістемологією як розділом філософії й різними соціальними науками, насамперед соціологією, соціальною антропологією, культурологією й іншими. 

Показано, що в роботах українських, російських та зарубіжних учених (В. Андрущенка, Є. Бистрицького, І. Валлерстайна, С. Савлук, В. Стьопіна, В. Федотової та ін.) простежується зв’язок наукових революцій із соціальним контекстом.

Стверджується, що класична “матриця” уявлень про соціальні функції знання в рамках європейської культури ґрунтувалася на таких принципах, як гуманізм, раціоналізм, історизм і об’єктивність пізнання (одиничність істини). Наприкінці XX  початку XXI ст. почалася “відмова” від даних принципів.

Відзначається, що в наш час багато типів соціального знання можуть бути співвіднесені одночасно з вирішенням задачі про його застосування. Особливо це стосується експертного знання, що перебуває на перетині, з одного боку, наукового знання, а з другого  різних видів спеціалізованої діяльності й повсякденного досвіду. 

У підрозділі 1.3 “Природа й сутність соціального знання” розкривається зміст поняття “соціальне знання”, аналізується його характер, рівні, виявляються особливості. 

Відзначається, що соціальне знання пов’язане з пізнавальною діяльністю суб’єкта, спрямованою на вивчення суспільних явищ у всій їхній різноманітності. Воно ґрунтується на даних соціальної філософії, соціології, економіки й інших гуманітарних наук. Установлено, що соціальне знання є інтегрованою інформацією про суспільство, що складається з комплексу показників процесів, що відбуваються в ньому, а також подій, феноменів духовного життя, пов’язаних з історично конкретною діяльністю людей. Підкреслюється, що соціальне знання зумовлене духовною й предметно-практичною діяльністю соціального суб’єкта, реалізацією його інтересів і потреб. 

З позицій соціально-філософського аналізу пропонується авторська інтерпретація сутності соціального знання, що виражається в наявності відмінних рис. У соціальному знанні суб’єктивний вимір присутній як особистісний потенціал суб’єкта пізнання, його переконань, інтересів і доцільності дій. Соціальне знання має широку емпіричну базу, що складається з думок, опитувань, а також відомостей, наданих експертизою. Упорядкованість й організованість соціальної буттєвості постає в соціальному знанні масивом фактичності (предметності, подійності, нормативності). 

Показано, що соціальне знання діалогічне, воно містить у собі необмежений обмін інформацією (відомостями, повідомленнями). 

Значеннєва спрямованість соціального знання полягає в софійності, тобто мудрості як його особливому якісному стані. 

Відзначається, що в комунікативному просторі інформаційного суспільства соціальне знання закріплюється в різних кодах, текстах й образах. 

Стверджується, що комунікативний простір сучасного суспільства розширює інформаційні межі соціального знання, включаючи поінформованість щодо техніки поведінки соціального суб’єкта. Ця утилітарно-прагматична складова соціального знання втілюється в еталони й стереотипи вчинків і дій, пов’язаних з активністю соціального суб’єкта.

У другому розділі “Структурно-рольова модель соціального знання” описано його структурні складові (фактичне знання, нормативне знання, система ціннісних орієнтирів і мас-медійні трансляції) у їхньому функціональному призначенні. Вказується, що в сучасному суспільстві соціальне знання впливає на організаційно-регулятивні процеси, є складовою частиною в процесі конструювання аксіосфери й створення продукції мас-медіа.

У підрозділі 2.1 “Нормативно-регулятивна атрибутивність соціального знання” вказується, що соціальне знання містить у собі інформацію про належну організацію поведінки людей та їхню повинність. Це та документальна або недокументальна система норм, що позначає межі соціальної необхідності або зобов’язань соціального суб’єкта перед співтовариством відповідно до видів соціальної діяльності, що змінюються. 

Показано, що нормативно-регулятивний атрибут соціального знання продукує імперативність, спрямованість суб’єкта на певні соціальні дії та вчинки на основі існуючих в суспільстві ідеалів та звичаїв.

Зазначено, що нормативність соціального знання, включаючись у відтворення суспільних відносин, організує і упорядковує поведінку людей, зумовлює їхні статусно-рольові розбіжності й комунікативні акти. 

Виявлено інтегруючу та консолідуючу роль нормативного знання в організації суспільних відносин і керуванні поведінкою людей у креативно-продуктивній діяльності й у політико-правовій сфері. Установлено, що роль