Соціальні типи в діловому спілкуванні

У процесі життя і розвитку в певному суспільному середовищі, організації чи підприємстві складаються і формуються певні соціальні типи людини, які можна поділити за характером дій на такі основні:

Перший. Виконавець. (Фактично діє механічно, що скажуть, те і зробить. Особистої ініціативи не виявляє. Як правило, при висуванні на керівну посаду стає формалістом, відповідно накладаючи відбиток і на стиль управління, і на взаємини з підлеглими. За психологічним типом це може бути холерик або меланхолік).

Другий. Соціально активна особистість. (Людина живе активним громадським життям, ініціативна, з широким колом суспільних інтересів. На жаль, можна в цьому соціальному типі зустріти два різновиди. Перший – справжній активіст і суспільно активна особистість, другий – зовні показна, формальна, мітингово-поверхова, демагогічна. Другий різновид найнебезпечніший, тому що спочатку важко розгледіти його справжню суть, побачити, що усе в ньому – показне. В соціальному плані – це найнебезпечніші люди, бо демагоги були і залишаються найзапеклішими ворогами чесних і трудових людей. Серед психічних типів тут можуть бути і сангвініки, і холерики, менше – меланхоліки і зовсім рідко – флегматики).

Третій. Винахідлива особистість. (Людина творчості, з високо розвиненим почуттям нового, першовідкривач. По натурі може бути замкнена, а точніше – постійно зосереджена, у пошуці. Має широкий кругозір в галузі вузької спеціалізації, лише найбільш геніальні з них не замикаються у колі своїх інтересів. Переважно це люди сангвінічного типу, можливі флегматики, рідше – холерики і в поодиноких випадках – меланхоліки).

Четвертий і п'ятий типи: людина творча і людина створююча близькі за способом діяльності до третього типу, хоча відрізняються тим, що не обов'язково самостійно щось відкривають чи пропонують, а до уже відомого і відкритого можуть додати елемент новизни саме завдяки творчому підходу до справи.

Соціальний тип людської особистості, як правило, включає ряд якостей і властивостей, які мають неабияке значення в управлінні і підприємництві. Ці якості і властивості можна виразити за допомогою таких характеристик:

- вихованість – переконаність;

- уміння володіти собою – такт;

- ввічливість – доброзичливість, повага до інших;

- гуманність, життя – вищі цінності, їх потрібно всіляко берегти і захищати;

- почуття міри – кредо стародавніх греків;

- достоїнство, гідність – відчуття спільності з іншими, з власним народом;

- інтелігентність – активне утвердження ідеалів соціальної справедливості. (Важливо виховати в собі: «Відчуття болю за всі несправедливості на землі, причетність до всього, чим живе твій народ»).

Наявність вказаних якостей і властивостей і є основою загальнополітичної культури людини, масштаб і рівень якої не вимірюються жодними величинами, але у житті є неоціненною величиною.

Не слід забувати, що у житті суспільства, крім певних закономірностей його розвитку, існує певний культурний рівень, який ніяким законам не підпорядковується. Культура – це вираз духовності людини, а «помилки серця, – як писав у «Щоденнику письменника» Ф. Достоевський, – річ надзвичайно важлива. Буває, що ними заражено дух всієї нації, яка несе в собі таку міру сліпоти, яка нездатна змінитися ні перед якими фактами». Біда, коли «помилки серця» починають превалювати в управлінні, ще гірше, коли вони проявляють себе в підприємництві.

Інколи здається, що розмови про етику спілкування, благородство, доброчесність – то все пусті слова, бо життя дає нам чимало прикладів іншого порядку. Американський письменник Джон Стейнбек зауважував: «Мені було дивно завжди бачити, що якості, якими ми захоплюємося у людині: доброта і благородство, душевна відкритість, чесність, доброзичливість до інших, здатність відчувати і переживати – це при системі американського життя є симптомами невдач. А ті риси, які ми осуджуємо: жадоба, спритність, егоїзм, себелюбство – усе це ознаки успіху. Людей захоплюють перші властивості, але вони люблять результати других». В цьому гіркому визнанні письменника – своя сумна правда, і все ж: «Неправдою поле перейдеш, але назад не вернешся». Не може довго триматися ні суспільство, ні будь-яка організація, коли, скажімо:

- закони і накази одного змісту, а телефонні вказівки начальника – іншого;

- судять відповідно до статей закону, а вирок виносять згідно з телефонним дзвінком начальства;

- людину призначають не за її ділові та професійні якості, а знову ж таки виходячи з симпатії вищестоящої посадової особи, а ще гірше, якщо таку кандидатуру, як це трапляється нині, пропонують зарубіжним факсом (чи не звідси сьогоднішній гіркий народний вислів: «факсований міністр»?) ;

- наче проводять «вільні» вибори, а насправді – суцільне обдурювання: чи через передвиборчі обіцянки кандидата, який їх не виконує, чи завдяки звичайному підкупу, за який сьогодні навіть не соромляться.

Не випадково у країнах, чиєю економічною розвиненістю і досягненнями ми захоплюємося, максимально зосереджено увагу саме на вимогах до майбутнього керівника як провідної фігури в системі управління і підприємництва.

Вимоги японської системи можна викласти у вигляді двох паралельних колонок, перераховуючи в одній і другій дев'ять провідних якостей і властивостей. Звідси і оцінка ідеального керівника, як 9+9, що є вищим балом оцінки його можливостей. З одного боку колонки йде перерахування людських чеснот, з іншого – професійних якостей. Але провідними залишаються повага до людської гідності, непримиренність до образ й приниження іншої людини.

Ввічливість виховується з