Соціально-педагогічна реабілітація дітей в спеціальних дошкільних закладах освіти засобами творчої гри

На етапі експериментальної роботи з дітьми ми розглядали формування їх позитивних емоційно-вольових якостей як основне завдання корекції функціональних обмежень рухової сфери. Це передбачало не лише добір особливого змісту й адекватних методів навчання, чітке їх прогнозування, а й створення відповідних організаційно-педагогічних умов для здійснення освітньо-виховної роботи з дітьми задля їх включення в різні види діяльності. Гра спрямовувалась на формування особистості дитини, якщо її зміст сприяв розвитку уяви, фантазії, творчого переосмислення вражень дитини. Творчість дітей в ігровій діяльності охоплювала виховні й пізнавальні компоненти, що застосовувались у груповій ігротерапії – творчих іграх-комплексах.

Під творчими іграми-комплексами ми розуміли такі спеціально змодельовані педагогічні конструкції, в яких для діяльності дітей і керівництва ними використовувалися ігрові елементи (ігрові ролі, уявлювана ситуація, ігрові засоби, правила), спрямовані на створення пантомімічних і пластичних етюдів, конкурсів та ін. Графічно комплекс подано в схемі 1.

У структурі ігрових комплексів два компоненти: дидактичний та ігровий. Їх взаємодія і реалізація відбувалися: постановкою дидактичної мети у формі ігрового завдання; використанням засвоєного навчального матеріалу як засобу гри; створенням і застосуванням пластичних етюдів, пантомімічних конкурсів тощо. За чинністю в процесі реабілітації дані компоненти розглядались як рівнозначні. Дидактичною метою визначався ігровий задум, правила і рольова взаємодія. Означені компоненти мали навчальну, виховну, оздоровчу та профілактичну мету. В ігровій ситуації відбувалися багаторазові тренування дітей в рухах, з якими вони ознайомилися раніше. Ситуація була ігровою лише за формою, а за дидактичною функцією – спрямовувалася на розв'язання конкретно-означеного завдання. Навчальне завдання в ігровій ситуації обумовлювало вибір дій кожною дитиною.

Характер дій визначався не лише роллю, яку брала на себе кожна дитина, а й запасом потенційних можливостей її рухової сфери. Гра розглядалася як універсальний вид діяльності, в умовах якого будь-який сюжет реальності переводився в ігровий задум з притаманними йому творчою уявою, фантазуванням, емоціями. В межах творчої гри-комплексу інтегрувалася її реальна основа – довкілля з творчістю кожної дитини.

У третьому розділі “Соціально-педагогічні умови реабілітації дітей засобами творчої гри” з'ясовано характер тих проявів психічної депривації в поведінці дітей, які мають фізичні обмеження.

Констатуючий експеримент проводився в трьох напрямках. На першому – вивчались психолого-педагогічні характеристики та картки індивідуального обстеження стану здоров'я дітей для з'ясування причин відхилень у кожної дитини; виявлялися наслідки психічної депривації та ставлення дітей до своєї вади. Аналіз психолого-педагогічних характеристик та карток обстеження стану здоров'я дітей дозволив виділити розумовий розвиток як відповідний до їхнього віку; фізичний та емоційно-почуттєвий – позначений значними відставаннями від норми. 86% дітей хворіють від народження, для 14% дітей це стало наслідком перенесеного в ранньому віці менінгоенцефаліту, поліомієліту, перинатальних уражень ЦНС. Згідно типізації, ми виділили такі мікрогрупи дітей: група А – захворювання ДЦП (65%), охоплює наступні форми – спастична диплегія (враження нижніх кінцівок, що проявляється більше, ніж верхніх – 24%) ; атонічно-астатична форма (порушена координація рухів – 14%) ; геміпаретична форма (порушені функції одноіменних кінцівок – 27%) ; група Б – параліч Ерба (родова травма з порушеннями сухожилля рук – 11%) ; група В – інші захворювання (24%), а саме: клишоногість – 11%; плоскостопість – 5%; сколіоз – 3%; вивихи кульшових суглобів – 5%. Усі форми перебувають на ранній і початковій резидуальній стадії захворювання, отож, за твердженнями вчених Є. Калижнюк, Є. Кириченко, К. Семенової та ін., за дотримання належних умов мають перспективу відновлення і розвитку рухових і психічних функцій.

Констатуючий експеримент допоміг виявити, що через негативні зміни в психіці дітей до умов дитячого садка адаптувалися лише 16%, у значної кількості (84%) позитивні якості супроводжувалися високою вразливістю, тривожністю, замкненістю, заниженою самооцінкою тощо. На основі зібраного експериментального матеріалу шляхом застосування методики “Вибери потрібне обличчя” встановлено, що переважна більшість дітей (89%) виявляє середній рівень тривожності, 11% – високий; згідно методики “Який Я”, встановлено, що дітям притаманний високий – 8%, середній – 22%, низький – 46% та дуже низький – 24% рівні самооцінки. За модифікованою методикою виявлено рівні навіюваності дітей. Отримані дані свідчать, що для 40% дітей він високий, досить високий і середній у 30% та в 13% відповідно, а низький у 11% досліджуваних. Лише 5% дітей засвідчили відсутність навіюваності. На підставі методики “Страх” встановлено емоційний страх як домінуючу форму (65%), що ініційована перебуванням дітей на підвищенні (8%), ознайомленням з казковими героями (8%), персоніфікованими тваринами (3%), транспортом (5%), оточуючими (11%), виконанням несподіваних різких рухів (11%). Лише 11% дітей бояться хвороби, а 8% – лікарів і уколів. І тільки в 35% дітей почуття страху вудсутнє.

На підставі дослідження виявлено основні причини, які ініціювали гнів і обурення дітей – відсутність батьківської уваги, дефіцит доброти, лагідного ставлення, байдужість до їх вподобань та інтересів. Такі діти виявляли агресію у формі невдоволення, протесту і злості. Одержані дані засвідчили таку рівневу характеристику означеного прояву почуттів: високий рівень – 13%; середній – 60%;