Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Соціально-педагогічна робота з девіантними підлітками

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
6
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Девіантність – це прояв негативного в поведінці людини, конфліктний стан, вроджене несприйняття запропонованих настанов. В результаті можна назвати три істотні ознаки складових змісту поняття «підлітки з девіантною поведінкою»: такі діти досить часто характеризуються відхиленням від норми поведінки; порушення поведінки таких дітей важко піддаються виправленню; ці діти особливо потребують індивідуального підходу зі сторони вихователя та уваги однолітків.
Питання щодо причин появи девіантної поведінки багатоаспектне і дуже проблематичне. В одній із останніх робіт з питання виховання “ важких дітей”, виданих на Україні, Е. П. Погребняк визначив такі причини, як безнаглядність і неправильне виховання в сім’ї. А. І. Кочетов обгрунтовує три групи факторів: бездоглядність, педагогічні помилки, допущені у сімейному і шкільному вихованні, і другорічництво.
До помилок шкільного виховання можна віднести:
домінування словесних методів;
недостатнє використання виховних можливостей дитячого колективу;
відсутність тісних контактів з сім'єю і громадськістю;
пасивність школярів організації дозвілля в позанавчальний час;
безініціативність у роботі з морально неблагополучними сім'ями.
Робота з підлітками з проявами девіантної поведінки базується на блокування негативного і посилення, розвиток позитивного.
Сутність перевиховання можна уявити шляхом вирішення головних суперечностей у внутрішньому світі дитини:
суперечність між провідними позитивними якостями і основними особистісними недоліками;
зіткнення між негативними якостями, вирішення яких відбувається з великими труднощами і потребує тривалого педагогічного впливу;
суперечність між потребами позитивних вражень, сприятливим станом у колективі і негативними якостями, які заважають зайняти певне місце, завоювати авторитет;
суперечність між поставленими цілями і результатами діяльності щодо їх досягнення, тобто між свідомістю і поведінкою, між бажаним, очікуваним і досягнутим.
Звідси можна зробити загальний висновок щодо розуміння природи девіантної поведінки: там, де природні суперечності між ставленням до світу і до себе стають конфліктними, поглиблюються, загострюються, а не вирішуються, з'являються внутрішні передумови для відхилення у поведінці, а потім і для утворення недоліків негативних якостей. Оскільки досить часто наявне неадекватне ставлення до себе, ми спостерігаємо у важковиховуваних прояв саме таких негативних якостей, як завищена самооцінка, відсутність самодисципліни, самокритичності, вимогливості до себе, суб'єктивізму при оцінці інших, пошуки задоволень сумнівного характеру. В результаті змінюється і ставлення до інших людей, в першу чергу до батьків та педагогів.
Практика засвідчує, що при виборі прийомів корекції особистості склалися дві протилежні концепції.
Перша, найбільш поширена, характеризується тим, що підлітка з проявами девіантної поведінки вважають поганим, невиправним. До нього ставляться недоброзичливо, постійно фіксуються його порушення у поведінці, його засуджують і карають. На позитивних рисах особистості увага не зосереджується. Внаслідок цього у підлітка з'являється озлобленість, жорстокість, бажання помститися педагогам, що його скривдили, і ровесникам за байдужість до його проблем. Такий підхід Е. Ш. Натанзон називає тактикою байдужого фіксування проступків і засудження вихованців.
Друга концепція передбачає, що у кожного вихованця є прагнення до хорошого, а погане його самого пригнічує і викликає в нього страждання. Але підліток неспроможний самостійно зосередити свої зусилля на виправленні помилок. Він потребує допомоги доброго і вдумливого педагога. Крім того, у свідомості підлітка весь час відбувається боротьба позитивних і негативних тенденцій. Включення підлітка у здійснення морально-цінних вчинків сприяє посиленню позитивних тенденцій і безболісному витисненню негативних. Така концепція, як відомо, реалізована в педагогічній системі А. С. Макаренка і характерна для кращих педагогів. Тактику, яка базується на такій концепції, можна назвати тактикою проектування позитивних якостей особистості і організації досвіду її правильної поведінки. Ця тактика заснована на особливо важливих у роботі з важковиховуваними підлітками принципах педагогічного оптимізму, поваги до підлітка, розуміння його душевного стану, зацікавленості у його долі.
Аналіз педагогічної літератури дозволяє визначити такі етапи процесу соціально-педагогічної роботи з підлітками з проявами девіантної поведінки:
перший етап – налагодження контакту з вихованцем, пробудження у нього бажання змінитися;
другий етап – спостерігається процес зміни на краще і закріплення позитивних якостей. Під впливом різноманітних прийомів педагогічного впливу, які застосовуються у взаємодії з усією навчально-виховною роботою, підліток поступово включається в життя і діяльність колективу. Цей стан є мовби своєрідним тренінгом на спроможність налагодити здорові взаємостосунки з педагогами, учнями, батьками;
третій етап – поступове набуття позитивними якостями міцності і стабільності завдяки вольовим зусиллям вихованця, оволодіння досвідом правильної поведінки.
Методичною основою структурно-функціональної моделі є теорія особистості В. А. Ядова, К. А. Абдульханової-Славської. Суть теорії полягає в тому, що соціальна поведінка особистості визначається диспозиціями, тобто узагальненими установками чинити певним способом відповідно до обставин.
Найбільш важливими завдання соціально-педагогічної діяльності є:
1. Відновлення чи компенсаторний розвиток способів задоволення потреб підлітків з фізичними і психічними відхиленнями у розвитку.
2. Правовий захист «соціальних сиріт» та підлітків залишилися без батьківської опіки.
3. Відновлення сенсорного досвіду у підлітків, котрі м затримку у психічному розвитку за допомогою індивід1 них програм розвитку.
4. Відновлення структури ігрової та навчальної діяльності.
5. Відновлення соціального статусу в сім'ї, колективі ровесників, суспільстві, що залежить від найближчого мікро середовища, але у взаємодії самого підлітка і його оточення.
6. Відновлення навичок спілкування. Воно залежить від рівня психологічної культури дитини і будується на основі індивідуальної реабілітаційної програми та програм організації дозвіллєвої діяльності.
7. Відновлення необхідного рівня освіти, тобто оволодіння базовим компонентом змісту освіти.
8. Створення умов для професійного навчання підлітків з різним рівнем освіти. Виконання цього завдання забезпечується створенням цілісної інфраструктури реабілітаційного професійного прискореного навчання.
9. Створення умов для самореалізації у професійній діяльності. Це завдання вирішується за умови створення цільових місць для підлітків і створення умов для професійного зростання і самореалізації в межах цієї професійної діяльності, що сьогодні вкрай складно.
Звичайно, зрозуміло, що затрачені кошти на реабілітацію 15-17-річних не завжди дозволяють одержати позитивні результати, оскільки певні їх установки в цей період є уже досить усталеними. Це свідчить про те, що можливість рецедиву у цьому віці досить висока. Тому пріоритетними можна вважати сьогодні перші шість завдань.
Функції соціально-педагогічної діяльності можна віднести до цілісного процесу реабілітації неповнолітніх, а також використати їх у ході вирішення конкретного реабілітаційного завдання.
Об'єктивним показником ефективності реабілітаційної діяльності є соціальні досягнення особистості.
Реабілітаційна робота з девіантними підлітками передбачає її здійснення у кілька етапів:
діагностичний (що дозволяє виявити інтереси, потреби, моральні цінності, позитивні якості дитини, самосвідомість і самоповедінку) ;
профілактичний (передбачає усунення причин і чинників, які викликають відхилення у поведінці і розвитку особистості);
корекційний (передбачає роботу з конкретними відхиленнями і спрямований, в першу чергу, на самого підлітка).
Враховуючи міру девіантності дітей, а також їхню ізоляцію від таких основних інститутів соціалізації, як сім'я, школа, поселення в школу-інтернат можна вважати відправною точкою соціальної реабілітації. Це відбувається тому, що підлітки попадають у спеціально організоване середовище. Нове позитивне середовище завжди «працює» на розвиток особистості, на формування в неї розумних потреб, духовних запитів, самостійності й активності.
 
Список використаних джерел:
 
Запобігання відхиленням у поведінці школярів / За ред. Б. С. Кобзаря, Е. І. Петухова. – К. : Вища школа, 1992. – 143 с.
Педагогічна профілактика девіантної поведінки неповнолітніх / Інститут змісту і методів навчання / В. М. Оржеховська. – К., 1996. – 41 с.
Пихтіна Н. П. Профілактика та соціально-педагогічна робота з дітьми девіантної поведінки/ – Ніжин: Видавництво НДПУ ім. М. Гоголя, 2004. – 42 с.
Тарновська О. С. Девіантна поведінка підлітків і превентивна робота: Навч. -метод. посіб. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. – Чернівці: Рута, 2003. – 82 с.
Шарапова О. В. Педагогічні умови комплексної корекції девіантної поведінки школярів / Інститут проблем виховання АПН України. – К., 2003. – 205 с.
Фото Капча