Соціально-побутова пісенність заробітчанської тематики: етико-естетичні модуси

Останні десятиліття свідчать про активізацію інтересу до етнокультурної спадщини українського народу,відзначаються прагненням українців зрозуміти свою національну вдачу, зберегти та розвинутидуховну та матеріальну культуру. Уцьому сенсіпродуктивним, на нашу думку, є вивчення українського соціально-побутового фольклору з погляду відображення в ньому традиційних етико-естетичних засад та їх трансформацій. 

У розгалуженій системі фольклору твори соціально-побутової тематики займають чільне місце, адже вони є результатом постійного розвитку національної свідомості, відображенням народної культури соціально-побутових відносин. Соціально-побутовий фольклор –це окремий пласт усної традиційної культури, який об'єднує значну кількість творів і відображає результати осмислення народом різних явищ, подій чи обставин суспільного життя, пропонуючи цілісне, узагальнене, типове їх розуміння. Традиційнотвори цієї спрямованості пов'язані з відображеннямсоціально-побутових проблем, проте їх глибокий аналіздозволяє зробити висновок про те, що вони є результатомфілософського осмислення проблем буття людини, її місця в світі. 

Глибоко розуміючи, що народна пісня є концентрацією традиційних уявлень про красу та добро в духовному та матеріальному світі, до пісенної скарбниці зверталися в своїх дослідженнях В. Антонович, М. Драгоманов,М.Костомаров,І. Франко, О. Потебня, М. Сумцов, Г. Ващенко та інші вчені.

Фольклорне лише зберігтрадиційні уявлення про добро і зло, справедливість та несправедливість, співчуття й байдужість, прекрасне та огидне, високе й низьке,трагічне та комічне, героїчне,але й надав їм стрункості, універсальності, здатності до функціонування в різних сферах ментального життя. І. Франко, Ф. Колесса, В. Гнатюк, О. Потебня, М. Сумцов, М. Гайдай,С.Грица,В. Гусєв, Н. Шумада збагатили науку цінними концепціями та окремими спостереженнями з цієї проблеми. 

Так, М. Гайдай наголошує на важливості вивчення морально-етичних поглядів і принципів в процесі аналізу елементів художньої свідомості, виокремлює складові народної естетики, відображеніу фольклорі.Науковець справедливо вказує на залежність етичних, естетичних принципів від колективної естетичної норми та індивідуальної естетичної позиції народних творців чи виконавців пісні [2, 19]. В. Буряк справедливо вважає народну пісню естетичною за своєю сутністю, оскільки вона виражаєтрадиційну оцінку дійсності. Вчений акцентує увагу на здатності фольклорного тексту дозбереження народних уявлень про трагічне, гармонійне, при цьому наголошуючи на їх визначальній ролі в традиційній естетичній концепції [1, 35]. 

На синкретизм фольклорної картини світу (переплетення релігійного, магічного, антропеїчного, утилітарного, етичного та естетичного світоглядів) указує Я. Гарасим у дослідженні «Національна самобутність естетики українського пісенного фольклору». Дослідник зазначає: «Генеза фольклорної картини світу у період зародження основ суспільного унормування етнічного буття <…> відзначається очевидним світоглядним синкретизмом – тісним переплетенням релігійного, магічного, апотропеїчного, утилітарного, етичного,естетичного світоглядів [3, 196-197]. 

При наявності у вітчизняній фольклористиці грунтовних досліджень образно-символічної структури, тематичної багатогранності соціально-побутової пісні, досі немає цілісного наукового обґрунтування проблеми її етико-естетичних основ, яке б не лише виявило традиційні ціннісні орієнтації, притаманні кожному пісенному пласту (козацькому, рекрутському солдатському, наймитському, бурлацькому, емігрантському та ін.), але й простежило зміни, які відбулися на світоглядному рівні.

Заробітчанський фольклор – самобутня перлина української народної творчості. Дослідники визначають характер заробітчанської пісенності як філософсько-психологічний, відзначаючи глибинність підходів народного генія щодо осмислення ролі особистості в суспільстві.

Мета статті – визначення етико-естетичних засад української народної заробітчанської пісні.

Хронологічно явище заробітчанства яскраво виявляє себе в другій половині XIX –на початку XX ст., і знаменує собою певні еволюційні зміни в економічному, політичному та культурному житті українського народу.

Традиційною є класифікація заробітчанської пісенності на: 1) пісні, що зображують долю наймита; 2) пісні, які подають долю заробітчанина на бурякових та тютюнових плантаціях, змальовують наймитсько-строкарську, відробіткову форму заробітчанства; 3) емігрантські пісні [4, 16]. 

Давніші бурлацькі пісні хронологічно та змістовно близькі до козацьких. У них натрапляємо на почуття, настрої, які наближають образ бурлака до образу козака (людини, яка має власну гідність, небайдужої до долі країни). Пізніші твори ілюструють поширеннянастроїв пригніченості, песимізму, свідчать про примирення з долею злидаря і нещасної людини, подають картини морального приниження, репрезентують перевагу в житті прагматизму. Ознаки особистої та суспільної пасивності, які відзначаємо в текстах солдатських та рекрутських пісень, буйним цвітом розквітають у бурлацьких. 

У бурлацькій та сирітсько-наймитській пісні якнайкраще, на нашу думку, репрезентованінародні уявлення про залежність долі людини від її соціального статусу. 

Цікаво проаналізувати народні акценти щодо оцінки бурлаком, наймитом, сиротою цінності свого життя. Як правило, вони вважають життя, підпорядковане чужим потребам, марним та безперспективним. Бурлацька, наймитська, сирітська пісня ілюструють специфічне трактування категорії свободи. Настрої приреченості, пасивності, усвідомлення стану невільництва як довічного, нездатність до пошуку кращої долі – провідні мотиви названих циклів. За народним баченням, незалежно від даної Богом, матір'ю при народженні долі, людина має право вільно вибирати свій шлях у житті. Народ тонко розрізняє причини, чому бурлак, наймит, сирота погоджуються на тяжку підневільну працю. Причини злидарювання, поведінка бурлака під час служби глибоко аналізуються, оцінюються. Бідність, нещастя часто в народній свідомості трактуються як моральна розплата бурлака за негідний спосіб життя.

Пісенні зразки ілюструють народне ставлення до невільницького життя, а також репрезентують традиційні уявлення про долю людини-заробітчанина. Неволя у будь-якому виявленні − неприйнятна національною свідомістю, хоча шляхи її уникнення різняться, в залежності від середовища, в якому виник той чи інший твір. У ставленні до бурлака, наймита, сироти з одного боку спостерігаємо співчуття,з іншого – натрапляємо на критичну оцінку їхньої поведінки.

Осмислення ролі та поведінки цих соціальних типів підпорядковане побутуванням у народі