Соціально-політичні процеси в селі Кримської АРСР 1920-х років

Обстановка значно ускладнилася з прийняттям Політбюро ЦК ВКП (б) і ЦВК СРСР ряду постанов про переселення до Криму з інших регіонів Радянського Союзу 100. 000 трудящих євреїв з метою створення переселенських колгоспів. Наміри властей викликали протест з боку татарської опозиції в Криму, очолюваної головою Крим ЦВК Велі Ібраїмовим і головою Крим РНК Дерен-Айєрли. Вони пробували довести центральним органам влади СРСР і РРФСР, що переселення євреїв до Криму зачепить земельні інтереси місцевого татарського населення. Подібну позицію зайняв спочатку і секретар Кримського обласного комітету ВКП (б) С.Д. Петропавловський. В подальшому він почав проводити лінію Москви, що призвело до протистояння бюро обкому і татарської опозиції. 

 Незважаючи на опір представників татарської опозиції, протягом другої половини 20-х років єврейським сім'ям із міст Криму і переселенцям надавалися все нові земельні ділянки і випасні угіддя, на яких створювались колективні господарства: комуни, артілі, товариства. Значну допомогу в їх становленні надавали КОМЗЕТ (комітет із землевпорядкування трудящих євреїв) і американська єврейська агрономічна корпорація «Агроджойнт». Обстеження єврейських колективних господарств наприкінці 1929 року показало їх нерентабельність і збитковість. Це стало життєвим вироком нереальним планам органів Радянської влади. Їх плани щодо залучення єврейського населення для піднесення сільського господарства Криму явно провалилися. В порядок денний владних органів Кримської АРСР висувалися завдання боротьби із зрослими проявами націоналізму, шовінізму та антисемітизму. Деякі національні меншини поставили питання про еміграцію за кордон. Все це означало появу глухого кута, в який завела національні меншини Криму суперечлива і непослідовна політика Радянської влади. 

 У четвертому розділі «Політичне становище в кримськом селі 20-х років» аналізуються зміни, що стались у суспільно-політичному стані досліджуваного періоду, характеризують політичні репресії, які проводилися у 20-і роки проти кримського селянства, а також узагальнюються його настрої та ставлення до більшовицької партії, Радянської влади і політики, яка проводилася нею на селі. 

Одним з перших проявів масових політичних репресій Радянської влади щодо певних груп населення було створення інституту «позбавленців», тобто осіб позбавлених права голосу на виборах органів влади та управління, а також права бути обраними до них. Обмеження участі у політичному житті країни представників колишніх експлуататорських классів не викликало негативного ставлення з боку більшості трудящих, тому що застосовувалося в основному до поміщиків, буржуазії та духовенства. Однак, становище різко змінилося з проголошенням непу. Приватне підприємництво, торгівля і ринкові відносини спричиняли збільшення кількості «позбавленців». Радянська влада прагнула недопустити економічно зміцнілих приватників до політичної влади. У 1927-28 роках при активізації наступу на непманські елементи міста і села інститут «позбавленців» став масовим. В офіційній пропаганді і на побутовому рівні позбавлені виборчих прав, а практично всіх громадянських можливостей, називалися «чужинцями», «відщепенцями». Питома вага їх щодо загальної кількості сільського населення Криму досягала в певні моменти 20-30%. В основному це були середняцькі верстви села. 

Радянська влада, керована партією більшовиків, цілком свідомо позбавляла село найбільш хазяйновитих селян, прирікаючи сільське господарство країни на економічний занепад. Отже, кампанії, пов'язані з позбавленням виборчих прав, були засобом ломки старого способу життя, першими масовими акціями політичного переслідування в СРСР. 

Закономірно, що такі дії Радянської влади породжували незадоволення більшості сільського населення. Політичний стан кримського села у 20-і роки був надзвичайно складним, що зумовлювалося суперечливою політикою більшовиків. З одного боку, Радянська влада у своєму декреті «Про землю» погодилась на розподіл між селянами націоналізованих у країні земель. Тому селянство з надією дивилося на нову владу, чекаючи від неї заходів щодо наділу безземельних і малоземельних селян земельними ділянками. З іншого боку, влада на ділі почала проводити в життя ленінську аграрну програму, вістрям якої стало створення на базі поміщицьких маєтків великих радянських господарств. Такі дії Радянської влади відштовхнули від неї значні верстви селянства. Становище погіршувалося податковою політикою більшовиків. Основний тягар податку ліг на середняцькі і заможні верстви села, що дедалі більше підривало економіку індивідуальних господарств. 

 Органи ДПУ уважно стежили за настроями селянства Криму протягом 20-х років і доносили Кримському обкомові РКП (б) – ВКП (б). Ці секретні політзведення спростовували тезу про єдність усіх селян відносно соціалістичних перетвореннь в економіці, бо лише бідняцько-батрацькі верстви кримського селянства в цілому позитивно ставилися до політики більшовиків. 

 

 

Таким чином, проведене наукове узагальнення проблем соціально-політичного розвитку кримського села 1920-х років демонструє неспроможність політики партійних і радянських органів у вирішенні аграрного питання як у Кримській АРСР, так і у масштабах всієї країни. Основні з них такі: 

- Політика Радянської влади, яка проводилася в кримському селі, не тільки не відповідала інтересам найбільш хазяйновитої і працелюбної частини селянства, а була їм відверто протилежна. Це обумовило негативне ставлення більшості сільського населення Криму до заходів, які проводилися у продовольчій, податковій і земельній сферах. 

- Основне гасло більшовиків «земля – селянам» по суті ніколи не було ленінським, оскільки його висунула есерівська партія. Ленінсько-більшовицька програма з аграрного питання передбачала націоналізацію всієї землі в країні і утворення на базі