Соціальний захист дитинства

Актуальність теми. Сучасні суспільні процеси, які відбуваються в Україні, свідчать, що в сьогоднішніх умовах найменш соціально захищеною категорією населення є діти – росте дитяча захворюваність та смертність, існує тенденція ослаблення їхнього здоров’я; складне матеріальне становище у малозабезпечених, багатодітних та тих сім’ях, які виховують дітей-інвалідів; ріст підліткової злочинності як наслідок скрутного матеріального стану сім’ї або відсутність батьківської опіки; поширення таких негативних явищ, як вживання дітьми алкоголю, тютюну, наркотиків; зниження рівня вихованості підростаючого покоління, послаблення інтересу до навчання та здобуття освіти; відсутність у значної частини обдарованих дітей можливості розвивати свої здібності внаслідок комерціалізації дозвіллєвої та культурної сфер суспільства; набувають поширення такі негативні явища, як дитяче жебрацтво, безпритульність тощо. 

Соціальний і правовий захист дітей є одним із пріоритетних напрямків державної політики України, тому основою системи соціально-педагогічного захисту неповнолітніх виступає в першу чергу правова база як функція держави. Вона включає міжнародне законодавство, українські державні закони і місцеві підзаконні акти, інструкції, конкретні методики, Міжнародне законодавство по захисту дитинства представлено Хартією дитинства, Декларацією прав дитини, Конвенцією про права дитини. Державною правовою базою соціального захисту дитинства виступають такі нормативні акти, як Конституція України, Кодекс України про шлюб та сім’ю, Закон України "Про освіту", а також державні програми (наприклад, програма "Діти України", затверджена Указом Президента України від 18 січня 1996 року).

Останніми рокаим погіршення умов життя і соціалізації дітей набуло характеру стійкої тенденції, помітно погіршилося соціальне становище підростаючого покоління і молоді – майбутнього нашої країни. Це зумовлює об’єктивну необхідність здійснення поглибленого комплексного дослідження дитинства як важливої складової демореальності, розвитку і відродження української нації з тим, щоб розробити основні напрями та пропозиції щодо вдосконалення соціальної політики захисту дитинства у нашій країні.

Стан дослідження проблеми. Науково-теоретичними, методологічними та прикладними питаннями проблем захисту дитинства займалося багато вчених. Значний внесок у дослідження актуальних аспектів соціального захисту дітей в Україні зробили вчені Волинець Л. С., Глущенко В., Вакуленко О. В., Денисюк О. М., Жогло І. У., Петрочко Ж. В., Корнякова Т., Санжаровська Т.В., Смагіна Л.І., Корнейчик А.С., Петрикевич А.А., Царик І.А., Тарасенко В.С., Тюптя Л.Т., Іванова І.Б., Фіцула М.М., Шость Н.В., Козир М.К., Ситник О.М., Юзікова Н. та ін.

Мета роботи – проаналізувати систему соціального захисту дітей в Україні, визначити основні напрямки роботи соціального педагога у сфері захист прав дітей.

Об’єкт дослідження – соціальна категорія дитинства як об’єкт соціального захисту.

Предмет дослідження – система захисту соціальних прав дітей, дослідження напрямків їх реалізації з допомогою соціального педагога.

Відповідно до визначеної теми, мети, об’єкта і предмета дослідження нами було визначено завдання дослідження:

1) визначити мету, завдання і особливості соціально-педагогічного захисту дитинства;

2) охарактеризувати форми, методи і напрямки роботи соціального педагога у сфері захисту дитинства;

3) з’ясувати основні напрями практичної діяльності соціального педагога у сфері захисту прав дітей;

4) провести аналіз складових індивідуальної роботи щодо соціального захисту дітей;

5) проаналізувати особливості робота соціального педагога з батьками щодо захисту прав дітей.

Методи дослідження. У процесі виконання поставлених у роботі завдань використовувалися методи вивчення документів, нормативно-правових актів, порівняльного аналізу та узагальнення.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел, загальний об’єм роботи складає 37 сторінок.