Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Спадкоємність цензури Російської імперії в організаційному становленні системи ідеологічного контролю в СРСР

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
13
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Спадкоємність цензури Російської імперії в організаційному становленні системи ідеологічного контролю в СРСР
 
Віталій БАБЮХ
 
У статті автор виокремив деякі нюанси використання методів цензурного контролю Російської імперії у становленні політичної цензури в СРСР. Акцентувалася увага на те, як власний досвід підпільної партійної роботи вищого партійно-державного керівництва СРСР вплинув на створення органів ідеологічного контролю, формування його форм, видів та методів роботи.
Ключові слова: політична цензура, ідеологічний контроль, тота- літарна держава, цензура Російської імперії.
Радянська політична цензура пройшла складний шлях становлення. Її найважливіші, переломні етапи цілковито залежали від внутрішніх та зовнішніх політичних чинників, відбивали історичну ситуацію та ідеологічну спрямованість вищого партійно-державного керівництва. Всі вони знайшли певне відображення у вітчизняній чи зарубіжній історіографії.
В історії становлення політичної цензури в СРСР та радянській Україні залишилися нерозглянутими саме принципи її організації та спадкоємність – поєднання форм, видів, функцій царського контролю з ідеологічними вимогами більшовицького керівництва. Деякі історики вважали період радянського ідеологічного контролю частиною загального цивілізаційного процесу1. Цензура еволюціонувала від простіших форм та методів до більш складних, утворювала систе-     ми та змінювалася лише під впливом політичних чи соціальних обставин. Так, Т. Горяєва, простежуючи розвиток цензури в Росії, зазначала, що поруч з її непослідовним, суперечливим характером простежувалася тенденція професіоналізації контролю. Вона показала майже нерозривний шлях цензури, де контрольними точками були зміни російських імператорів, цензурних уставів, революційні події та зміни політичної ситуації в країні .
Іншої точки зору дотримуються вчені, що досліджували становлення тоталітаризму в СРСР та Україні. На їх думку, політична цензура в СРСР (та закономірно і в Україні) – це необхідна складова формування монопартійної тоталітарної держави . Зокрема, автори-упорядники збірника документів «Большая цензура» наводять приклади того, що цензура була сформована більшовиками для збереження влади, тотального контролю над літературою і мистецтвом, як «сферами виробничої діяльності та машиною управління» . Виходячи з цього, слід зауважити на слова А. В. Блюма, що дореволюційна та передреволюційна цензура не були настільки жорсткі як «репресивно-терористичні» органи ідеологічного контролю, створені більшовиками після «жовтневого перевороту». Більше того, дослідник навіть виділив окремі етапи становлення тоталітарної системи та характеризував діяльність цензурних органів в кожен окремо взятий період .Обидві групи істориків, формуючи власні точки зору на становлення та функціонування політичної цензури в СРСР, їх не поєднували. Таке злиття призвело б до нового розуміння процесу утвердження цензури, показало б напрями, якими йшли більшовики до створення системи загального ідеологічного контролю.
В даному дослідженні автор намагався виокремити нюанси становлення політичної цензури в СРСР та радянській Україні. Спробуємо показати як власний досвід «зустрічі» з цензурою керівників партії більшовиків вплинув на створення органів ідеологічного контролю, формування його форм та видів.
Більшість вчених у розвитку політичної цензури виділяють дві форми контролю – попередній та наступний (каральна цензура). Така двоступенева система була покликана відсте- жувати усі культурно-мистецькі твори і наукові тексти, які в тій чи іншій мірі суперечили, існуючому/панівному ідеологічному світогляду. Вона діяла особливо ефективно при забюрократизованому апараті управління Російської імперії та СРСР.
Для більшовиків бюрократія була не лише фактором, що стримував «небажаний» напрям ідеологічного світогляду, але й впливовим важелем для його формування. Слід лише згадати циркуляри про заборону видання певної інформації та виконання «генеральної лінії партії з культурного будівництва».
Цікавим видається те, що становлення більшовицької політичної цензури відбувалося ще за довго до 1917 р. Частково цьому сприяв особистий досвід контактів майбутнього вищого державно-партійного керівництва СРСР з органами цензури Російської імперії. Тому окремі ефективні елементи системи імперської цензури втілювалися після утвердження влади більшовиків. Зокрема, в «Статуті про цензуру» 1804 р. зазначалося, що жодна книга чи твір не можуть бути надруковані, продані без перегляду органами цензури . Цю норму російського цензурного законодавства як найкраще втілили більшовики після жовтневого перевороту 1917 р.
Для управління цензурою створювалися спеціальні органи. В різний час вони мали різні назви (Цензурний комітет, Головне управління в справах друку), але всі підпорядковувалися органам управління освітою та контролювалися органами державної безпеки. Така система керівництва цензурою була найбільш прийнятною і для більшовиків. Концентрація найосвіченіших кадрів в Народному комісаріаті освіти, структури, що охоплювала усі сфери суспільного життя, вирішили справу цензурного контролю на користь НКО.
Крім того, державно-партійне керівництво СРСР розуміло, що заборонити – не означає не допустити до народних мас. Саме тому з царської системи ідеологічного нагляду було запозичено і механізм контролю. Якщо в Російській імперії нагляд за діяльністю органів цензури , за виданням періодики  чи за відкриттям типографій  покладався на Міністерство внутрішніх справ та місцевих генерал-губернаторів, то в СРСР та радянській Україні такий контроль здійснювали ВНК-ДПУ-ОДПУ СРСР.
Власне, організація радянської попередньої цензури також була частково скопійована із царської. Так, цензурний статут 1828 р. розподіляв цензуру на внутрішню та іноземну. Якщо перша переглядала всю друковану продукцію, яка виходила всередині країни, то іноземна – забороняла продаж книг, що завозилися з-за кордону . Більшовицький уряд, розуміючи, що певну літературу краще взагалі не ввозити в країну, крім названих вище відділів створив відділ цензури при органах митного контролю. Відділ іноземної літератури займався переглядом іншомовних книг, періодики тощо, які були допущені для ввозу
Фото Капча