Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Специфіка вуличної соціальної роботи

Тип роботи: 
Доповідь
К-сть сторінок: 
6
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Становлення вуличної соціальної роботи як інноваційного методу соціальної роботи, спрямованої на попередження криміналізації підлітків бідних кварталів, відбувалося протягом 20-х років XX ст. у США. Наприкінці 60-х – на початку 70-х вона набула поширення в Європі, зберігаючи англійське звучання в німецькій, французькій та інших мовах – «стрітворк» («streetwork»). В українських фахових виданнях, нормативно-правових документах вживають також терміни «мобільна соціальна робота» або «мобільна соціальна служба».
Вулична соціальна робота – інноваційний метод соціальної роботи, суть якого полягає в наданні соціальними службами послуг своїм клієнтам на вулиці.
У вуличній роботі виділяють два напрями:
«аутріч-робота» (англ. outreach work – робота, що досягає, дотягується), яка спрямована на залучення представників цільової групи з вулиці до соціального закладу, де їм нададуть соціальні послуги і допомогу. Цей різновид роботи найчастіше застосовують щодо безпритульних і бездомних дітей;
«детач-робота» (англ. detach work – окрема, самостійна робота), яка покликана надавати соціальну підтримку безпосередньо і тільки на вулиці, в середовищі життєдіяльності певної соціальної групи. Вона доцільна для соціальної роботи з такими цільовими групами, які достатньо адаптовані до проживання на вулиці, для яких таке середовище є більш-менш прийнятним. -Зокрема, кочові родини і народності (наприклад, роми), або люди старші 18 років, для яких вулиця – постійне місце заробітку (часто кримінального) або місце розваг. Робота з такими цільовими групами спрямована не стільки на припинення такого способу життя, як на максимальне зниження пов'язаного з ними ризику.
Обидві групи методів застосовують залежно від особливостей цільової групи, традицій та ідеології суспільства, можливостей соціальних служб тощо.
У західній практиці соціальної роботи вулична соціальна робота передбачає регулярні зустрічі соціальних працівників із клієнтами на основі, як правило, усних контрактів. І тому вона вважається різновидом індивідуальної соціальної роботи. В Україні вулична робота здебільшого здійснюється епізодично за визначеними в соціальному паспорті району маршрутами (спільні рейди з представниками правоохоронних органів, виїзні консультативні пункти тощо). Такий підхід викликає чимало критичних застережень, оскільки, як стверджують його опоненти, вуличну роботу слід вибудовувати не як «соціальну пожежну команду», а як довгостроковий соціальний супровід клієнта чи групи клієнтів. Українські фахівці до вуличної соціальної роботи відносять не лише індивідуальну, а й групову роботу, вважаючи її своєрідними формами ігротеки, дискотеки, вуличного театру тощо, акцентуючи на ігровому і профілактичному її аспектах.
Головною умовою вуличної соціальної роботи є створення можливостей для доступу представників вразливих груп до послуг соціальних служб, взаємодії з їх фахівцями. Соціальні працівники повинні мати чіткий графік виходу на вулицю (це важливо для клієнтів, які знатимуть, де і коли можна звернутися по допомогу до фахівця, а також для самих соціальних працівників з погляду їхньої безпеки). Необхідно розробити й постійний маршрут, визначити місця зустрічі з клієнтами. Для розмови слід обирати місця безпечні та доступні і для працівників, і для клієнтів.
Першим етапом вуличної роботи з будь-якою групою клієнтів є проведення дослідження поведінки осіб обраної групи, їх очікувань та життєвих потреб, що дасть змогу визначити пріоритети й спрямування соціальної роботи.
Залежно від ситуації вулична робота може реалізовуватися у таких організаційних формах, як підтримуючі бесіди, консультування, інформування; надання приміщення для перепочинку, різноманітних цілеспрямованих занять; забезпечення матеріальної (харчування, одяг тощо), медичної та іншої допомоги. її ефективність залежить від уміння фахівців тактовно, психологічно грамотно долати бар'єри у спілкуванні, налагоджувати довірливі відносини з клієнтами, спонукати їх до довірливого, інформаційно та емоційно насиченого, рівноправного спілкування. За таких умов вони невимушено і вільно висловлюють свої думки, беруть участь у виробленні і прийнятті рішень щодо свого подальшого життя. Не менш важливо дотримуватися загальних для соціальної роботи і специфічних для вуличних умов її здійснення принципів. Такими принципами є:
цілеспрямований пошук контактів із потенційними клієнтами;
простота і гнучкість пропонованих заходів;
орієнтація на потреби (негаразди) клієнта;
добровільне звернення клієнтів по допомогу;
гнучке й швидке реагування на зміну ситуації;
забезпечення довіри й анонімності клієнтів;
обов'язковість та сталість надання допомоги.
Ключовим принципом вуличної соціальної роботи є відповідальність клієнтів за свої проблеми. Як свідчать дослідження, люди, які потрапили у складні життєві ситуації, значно легше приймають рішення про зміну поведінки, дотримуються його у повсякденних справах, якщо приходять до нього самостійно і вважають його своїм. Саме цим обумовлена поширеність у вуличній роботі недирективного підходу, заснованого на обов'язковому врахуванні інтересів, потреб, можливостей конкретних клієнтів. Зовнішніми ознаками його є їх активна участь у виборі теми, місця, часу наступної зустрічі. При цьому недоречно приваблювати клієнта обіцянками якоїсь матеріальної допомоги під час наступної зустрічі. Завершуючи розмову, працівнику слід дати зрозуміти співрозмовнику, що контакт на цьому не завершується: «Ти можеш зустріти мене в такому-то місці і в та-кий-то час, і я буду радий продовжити знайомство з тобою».
Загалом соціальна робота на вулиці має сенс тоді, коли вона здійснюється регулярно впродовж тривалого часу. Важливо, щоб хтось із працівників постійно перебував на вулиці. Він має стати «частиною вулиці» з точки зору клієнтів. Якщо вони поважатимуть вуличного працівника, то дослуховуватимуться до його порад і рекомендацій.
До відчутних переваг вуличної соціальної роботи належать: можливість налагодити довірливі стосунки з клієнтом на «його» території; наснаження клієнта у процесі роботи, наслідком чого здебільшого буває усвідомлення власної корисності, підвищення самооцінки; можливість соціального працівника побачити реальні результати своєї роботи.
Критеріями її ефективності можуть бути добровільне повторне звертання клієнтів по допомогу, намагання вступити в офіційні відносини із соціальними службами, повернення з вулиці додому, зміна поведінки. Працюючи на вулиці, фахівці мають вести зошит (щоденник) спостережень за клієнтами, їхньою поведінкою, ставленням до фахівця та оточення, а також вести облік виконаної роботи.
Вулична соціальна робота є досить складною за змістом, потребує різнобічних знань, належної методологічної підготовки, уміння фахівця раціонально використати свої особистісні ресурси. Недостатня фахова підготовленість соціального працівника, його неувага до багатьох аспектів професійної майстерності, нечіткий розподіл обов'язків можуть спричинити вигорання – стан вираженої втоми та емоційного виснаження, який характеризується негативним або байдужим ставленням до колег і клієнтів, зниженням продуктивності внаслідок хронічного стресу та внут-рішньоособистісного конфлікту під час виконання професійних обов'язків.
Важливим при цьому є і налагодження системи фахової підтримки (супервізії) у межах соціальної служби, яка здійснює вуличну соціальну роботу.
Соціальний працівник, який працює на вулиці, повинен вміти не тільки розуміти мову, субкультуру своїх потенційних клієнтів, а й дотримуватися правил безпеки. Залежать ці правила від етнічної, вікової, соціальної специфіки середовища, в якому йому доводиться працювати. Водночас вони зводяться до таких загальних положень:
про час виходу на роботу та її завершення повідомляти колег чи диспетчера своєї соціальної служби;
працювати в парі (хоча б із волонтером) і перебувати в полі зору колег по роботі;
використовувати зручний одяг, не носити на роботі прикраси, коштовності;
дотримуватися емоційної дистанції, не провокувати агресію клієнтів;
ще на першому етапі налагодити контакти з представниками міліції, які працюють на цій території; дотримуватися правил громадського порядку, вимог правоохоронних органів;
завжди мати при собі посвідчення співробітника соціальної служби, а також засоби зв'язку (пейджер, мобільний телефон), уміти психологічно грамотно нейтралізову-вати екстрені ситуації.
Будучи вкоріненою у загальні і специфічні принципи, вулична соціальна робота пов'язана з багатьма нетиповими, непрогнозованими ситуаціями, вимагає від соціального працівника здатності творчо, нестандартно мислити, миттєво орієнтуватися у динамічних ситуаціях взаємодії, знаходити нетривіальні рішення, обирати влучні, переконливі слова й вивірені емоції, враховуючи різноманітні особливості людей, які є її клієнтами.
 
Список використаних джерел:
 
Теорії і методи соціальної роботи: підр. для студ. ВНЗ / за ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. – К. : Академвидав, 2005. – 328 с.
Тюптя Л. І., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика: навч. пос. – К. : Знання, 2008. – 574 с.
Фото Капча