Співвідношення понять: "активність", "реактивність", "діяльність". Визначення діяльності

Важливість проблеми обумовлюється також тією обставиною, що в радянській психології категорія діяльності, як ключова в так званому діяльнісному підходові, була абсолютизована і застосовувалася не лише для аналізу психічних процесів, що цілком правомірно, але й для аналізу психічних станів і навіть властивостей. Це має вигляд щонайменше парадоксальний і підкріплює неминучу підозру в ідеологічній заангажованості даного терміну. Так, навіть на рівні здорового глузду, а не наукового аналізу досить дивно виглядають такі терміни, як комунікативна діяльність чи емоційна діяльність, а коли проаналізувати їх за критеріями самої теорії діяльності, такими, наприклад, як продукт діяльності, то вказана термінологічна натяжка стає очевидною.

Поширення терміну діяльність на всі види і прояви психічного закономірно вело до нечіткості і невиразності у його визначенні. Так, у довіднику “Психология. Словарь” діяльність тлумачиться як “динамічна система взаємодій суб’єкта з світом, в процесі яких відбувається виникнення і втілення в об’єкті психічного образу і реалізація опосередкованих ним відносин суб’єкта у предметній дійсності”. Таким чином, майже буквально основні положення марксистської економічної теорії переносяться у психологію. Один із можливих напрямків дослідження психіки через вивчення продуктів діяльності проголошується єдино можливим. Психологію (за означенням – наука про душу) пропонується зробити наукою про предмети, в яких нібито ця душа у вигляді психічних образів і застиглих відносин зосереджена. Навіть у порівнянні з біхевіоризмом, де предметом дослідження є поведінка, відірвана від свідомості, такий підхід у якості основоположного принципу виглядає ще більш спрощеним і нерелевантним предмету психології як наукової дисципліни.

Потрібно, однак, відзначити, що психологічних досліджень, виконаних цілком у відповідності з даним визначенням, майже немає. Логіка науки вимагає врахування об’єктивних реалій, тому більшість учених, декларуючи основні постулати діяльнісного підходу, не сповідували його ортодоксально, а, прикриваючись різноманітними додатково введеними принципами і категоріями, як-от: принципом єдності свідомості та діяльності, суб’єктності діяльності, наднормативної активності, внутрішніх умов тощо, хто приховано, а хто й відкрито ігнорував його претензії бути панівною психологічною доктриною. Так, С. Л. Рубінштейн писав: “ … ми вивчаємо не особистість і діяльність, а особистість – свідомий суб’єкт практичної і теоретичної діяльності – в її діяльності”.

Звичайно, діяльність як психологічна категорія протиставляється не активності, а в першу чергу свідомості. Діяльнісний підхід – це альтернатива психології свідомості, тому всі його слабкі сторони проявляються саме там, де роль свідомості не можна зігнорувати. Однією з таких сфер є психологія мотивації. Сутнісна ознака людини – це її здатність до контролю над власними спонуканнями, до стримування одних і спрямування вольових зусиль на реалізацію інших. Свідомість зрілої особистості здатна сама визначати як напрямки діяльності, так і критерії їх оцінки. Тому термін активність видається більш вдалим для характеристики процесів свідомості і мотивації.

Термін активність у вітчизняній літературі найчастіше вживається для позначення динамічних характеристик діяльності, насамперед, рівня її інтенсивності, а також як синонім до слова діяльність. Однак треба відзначити, що цілий ряд учених вживає термін активність для підкреслення суб’єктності особистості, тобто здатності до самодетермінованої активності. Слід також визнати велике і можливо ще недооцінене значення введених А. В. Петровським і В. А. Петровським понять надситуативної та наднормативної активності для утвердження у психології категорії активності як характеристики рівня розвитку особистості: особистість тим розвиненіша, чим вищий рівень її власної, внутрішньої активності. Психологію передусім повинна цікавити та грань активності, яка пов’язана із потребами, волею, свідомістю людини, тобто суб’єктна активність. Коли ж у рамках діяльнісного підходу мотивом стає предмет, то йдеться вже не про активність, а про реактивність. При цьому за межами психологічного аналізу виявляється не лише свідомість людини, але й особливості її відносин із зовнішнім світом. Попри те, що у психології вже узвичаєно вжиток діяльнісної термінології стосовно внутрішніх процесів (наприклад, розумові дії, операції), ці терміни, однак, видаються дещо штучними, абстрактними. Вони фіксують скоріше певний результат психічної активності, а не сам процес потоку свідомості.

У зв’язку з різноманітністю проявів активності у реальному житті та відмінностями у підходах авторів до пояснення цього феномену, поняття активність не має однозначного визначення. Як зазначає В. A. Петровський, “активність виявляється розчиненою в категоріях “праця”, “діяльність”, “практика”…, в поняттях “поведінка”, “активація”, або ж, зрештою, визначається через перерахування ряду властивостей організму (здатності до самозбереження, саморегуляції і т. п. ”. На думку О. М. Матюшкіна, всі види активності можна розглядати як адаптивні та продуктивні за основними виконуваними функціями. Адаптивні форми активності забезпечують пристосування і складають основу стандартних форм поведінки. Продуктивні ж лежать в основі виникнення та становлення психічних новоутворень і базуються на пошуковій пізнавальній активності суб’єкта, яка постає, зокрема, як творча активність. Творча активність є вищим рівнем розвитку активності як властивості особистості й характеризує людину як яскраву індивідуальність, яка