Співвідношення соціального і біологічного в людині

Індивід – це конкретна людина. Сукупність індивідів, об'єднаних природними зв'язками, утворює людське суспільство. Людина – це розумна істота, яка має волю, дар мислення, здатна виробляти знаряддя праці та може свідомо користуватися ними. У людини як індивіда розрізняють біологічні та соціальні якості.

Біологічне в людині, яка е частиною матеріального світу, складається з її природної основи, що характеризується наявністю тіла, органів чуття, природної фізичної сили та інших біологічних якостей.

Соціальне в ній характеризується концентрованим виразом тих суспільних відносин, які відображають взаємозв'язок людини і зовнішнього світу.

Без біологічного змісту людини не можна охарактеризувати її соціальні якості. Проте саме лише біологічне в людині не визначає її як особистість. Особу характеризує поєднання біологічного змісту і соціальних якостей.

Людина – частина природи, має біологічні властивості і підвладна біологічним закономірностям. У той же час вона – істота соціальна, є носієм суспільних характеристик і поза суспільством як людина не існує. Звідси й виникає проблема співвідношення біологічного й соціального в людині.

З точки зору сучасної науки і наукової філософії сутність людини (тобто те, що визначає її специфіку, відмінність від інших живих істот) соціальна, але необхідно визнати наявність, значення і відносну самостійність її біологічної природи. Вчені вважають, що біологічне в людині «зняте» соціальним. Це означає, що воно – це біологічне начало перетворене, значною мірою підпорядковане соціальному, але не усунуте, зберігається, утворює із соціальним діалектичну єдність.

Генетично зумовлені, передаються по спадковості анатомофізіологічні характеристики, в тому числі структура нервової системи, мозку, органів чуття. В новонародженої дитини вони від початку є людськими. Природжена можливість, здатність оволодіти мовою, мисленням, стати особистістю, реалізується лише влюдському, соціальному оточенні, у світі культури. Біологічно зумовлений ряд параметрів людського життя, наприклад, вікові етапи, тривалість життя. Але і тут вплив соціальних умов досить виразний. Природжені певні особливості нервово-психічних реакцій, темперамент, тип вищої нервової діяльності; можливо, й деякі обдарування, наприклад, музичні, математичні, – але знов-таки їх прояв, розвиток або, навпаки, гальмування залежать від соціальних умов, від навчання й виховання. Є припущення, що до деяких видів асоціальної (анти-суспільної, злочинної) поведінки «привертають» генетичні фактори, проте й тут, якщо людина психічно нормальна, не божевільна, вирішальне значення має вплив середовища, умови життя, виховання, моральна самосвідомість. Якими б не були природжені особливості нервової системи, людина, яка не страждає психічним захворюванням, здатна контролювати свою поведінку і несе за неї відповідальність.

Потреби й прагнення, які називаються вищими, – пізнавальні, моральні, естетичні, потреба в спілкуванні і т. п. – най-біологічні, соціальні за своїм походженням і змістом. Суспільно зумовлені відповідні цілі й мотиви поведінки, напрям думок, моральні принципи, світогляд, громадянські, політичні позиції і т. д.

Кожна людина унікальна, неповторна. Ця унікальність зумовлена вже біологічно, бо неповторною є в кожної людини комбінація генів (за винятком однояйцевих близнят). Але вона зумовлена й соціально: неповторний життєвий шлях і досвід кожної людини і – що дуже важливо – вона має здатність до самовизначення. Людина зазнає впливу і природи (зокрема своєї біологічної), і суспільства, й історії, але вона не пасивний продукт цих чинників, тому що має певну свободу, вибірково ставиться до зовнішніх обставин і впливів, сама визначає лінію своєї поведінки. Сильна духом людина буває здатна робити те, що вважає своїм обов'язком, вимогою своєї гідності, всупереч обставинам. Як писав І. Кант, «ти повинен, отже, ти можеш». Навіть і на свою біологію людина може впливати, коригувати свій природний темперамент, приборкувати інстинкти, певною мірою керувати потребами. Давно було сказано: «любов і голод правлять світом». Але ж відомо, що люди можуть з релігійних міркувань відмовлятися від шлюбу і голодувати з політичних та інших мотивів.

Одна з особливостей біології людини – висока пластичність, пристосовність, відсутність жорсткої прихильності до певного набору умов існування, природного середовища. Цим відкривається простір для дії соціальних факторів, і в свою чергу, ці фактори зменшують безпосередню залежність від природних, зокрема біологічних обставин.

Для людини – в результаті її трудової діяльності і соціальних форм життя, взаємної підтримки – втрачають вирішальне значення процеси й закони природного добору і набувають такого значення соціальні закономірності, розвиток і наступність у сфері матеріальної і духовної культури, тобто того справді людського світу, який творимо ми самі.

Ми, з одного боку, ще далеко не вичерпуємо всіх можливостей нашого організму, зокрема нервової системи, колосальних резервів мозку. З іншого боку, ці можливості, які вони не великі, все ж таки не безмежні, їх можна розширювати, але з ними треба й рахуватися. Забруднення середовища, включаючи радіаційне, зростання нервово-психічних перевантажень створюють загрозу здоров'ю людей; біологічні наслідки негативних факторів можуть позначитися й на наступних поколіннях. Необхідні заходи й зусилля в міжнародному масштабі для відвернення цих наслідків, оздоровлення умов життя.

Тілесність і соціальність виступають як сутнісні елементи людини, об’єднані сукупністю зв’язків.

Тілесність – це субстрат людської життєдіяльності, що являє собою багатомірне утворення, яке існує в трьох вимірах: біологічне (природне) тіло, внутрішня тілесність, зовнішня тілесність, і конструюється на їхньому перетині.

Перший вимір: біологічне тіло людини – тіло як організм.

Другий вимір: внутрішня тілесність – містить у собі сукупність тілесних відчуттів людини, почуття “самості”, відчуття “Я” – тіла в тілі.

Третій вимір: зовнішня тілесність – тіло для інших – тіло як символ, що відображає особистісні характеристики людини, а також, за допомогою якого здійснюється самовираження, те, що безпосередньо сприймається оточенням, завдяки якому людина включається в соціальні зв'язки.

Соціальність – це сукупність особистісних характеристик людини, які сформувалися під дією соціальних чинників. Соціальність також має характеристику багатомірності і конструюється на перетині трьох вимірів:

Перший вимір: індивідуальна соціальність – являє собою індивідуальні соціально значимі характеристики людини: мораль, моральність, духовність, характерологічні особливості людини, що сформувалися під впливом соціальних чинників.

Другий вимір: суспільна соціальність людини на мікрорівні – соціальний стан і соціальні ролі, які посідає людина в найближчому для неї соціальному оточенні, способи самореалізації людини як частини суспільства.

Третій вимір: суспільна соціальність на макрорівні – це залученість людини до громадського життя в цілому, тобто людина – частина соціуму.

Людина в усіх своїх основних сутнісних характеристиках є тілесно-соціальним формуванням. Все людське існування обумовлене взаємодією і взаємовпливом його тілесності і соціальності на кожному рівні.

Використання даної концепції дозволило наочно показати важливість взаємовпливу тілесного й соціального для формування та існування особистості, а також найбільш повно розкрити особливості цієї взаємодії між усіма вимірами тілесності і соціальності впродовж усієї історії людства і в сучасному суспільстві.

У сучасному суспільстві рівень соціальної еволюції значною мірою випереджає рівень еволюції біологічної, що призводить до виникнення суперечностей між тілесністю і соціальністю. Кризова ситуація сучасного суспільства аналогічна тій, яка виникла на етапі соціоантропогенезу. Таким чином, сучасна епоха є такою ж перехідною, кризовою, переломною, як і період формування людини і суспільства. Як наслідок, одним з суттєвих моментів виходу з існуючої кризи є подолання суперечностей між тілесністю і соціальністю, які загострилися у сучасному суспільстві. В зв'язку з цим, одним із найважливіших шляхів подолання сучасної кризи є така перебудова або мобілізація прихованих резервів тілесності людини, головним чином вищих структур центральної нервової системи, в результаті якої тілесність відповідала б рівню розвитку соціальності.

Головна причина загострення суперечностей між тілесністю і соціальністю на сьогодні полягає в тому, що тепер рівень соціальної еволюції значною мірою випереджає рівень еволюції біологічної. В зв’язку з цим, кризове становище сучасного суспільства аналогічне тому, яке виникло на етапі соціоантропогенезу. Тому сучасна епоха є такою ж перехідною, кризовою і переломною, як і період становлення людського суспільства. Оскільки сучасні суперечності охоплюють також граничні виміри – біологічну тілесність та суспільну соціальність на макрорівні, одним із найважливіших шляхів подолання кризи є така перебудова або мобілізація прихованих резервів тілесності людини, в результаті якої тілесність відповідала б рівню розвитку соціальності.

 

 

Андреева Г. М. Психология социального познания. 2-е издание. : – М. : Аспект Пресс, 2000. – 288 с.

Андросова Н. С. Противоречие между телесностью и социальностью как фактор развития человечества // Фiлософськi перипетiї. Вiсник Харкiвського нацiонального унiверситету ім. В. Н. Каразiна. – Харкiв, 2001. -№ 531. -С. 117-122.

Максименко С. Д. Психологія особистості (генетичний підхід). – К. : Академія, 2004. – 400 с.