Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Способи підвищення доходів від власності на об’єкти авторського права

Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
17
Мова: 
Українська
Оцінка: 

ним вигоди, прибуток тощо. Право розпорядження є правомочність, яка також властива праву інтелектуальної власності. Вона полягає в тому, що суб'єкт права інтелектуальної власності має право визначити правову долю результату творчості, що належить йому. Право розпорядження в суб'єктивному розумінніце закріплена в нормах права можливість визначити юридичну чи фактичну долю майна.

Такі правомочності, як володіння і користування часто передаються власником іншим особам, які здійснюють зазначені правомочності віл імені власника. Право розпорядженняце така правомочність, яку за загальним правилом здійснює особисто власник. Проте, чинне законодавство передбачає винятки із цього загального правила, коли розпорядження майном здійснюють інші особи. Ці винятки стосуються і права інтелектуальної власності. 
Право розпорядження реалізується власником шляхом припинення або обмеження належного йому права власності. Власник може передати своє право власності на майно, в тому числі і на об'єкти інтелектуальної власності, іншим особам (продати, подарувати, обміняти тощо). Власник може обмежити своє право власності. Так, відповідно до Закону України <Про власність> (п. 6 ст. 4) у випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено або припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами. Але це припинення чи обмеження примусове, воно ж може бути вчинене і самими власником. Так, власник сам може встановити сервітут на користь іншої особи, чим обмежує своє право власності.
В зміст правомочності розпорядження майном входить також право власника відмовитися від свого права шляхом викидання або знищення належних йому речей. Право розпорядження майном власник може також передавати іншим особам. Так, в сипу зайнятості, похилого віку або нездоров'я власник може передати своє право розпорядження для здійснення іншим особам. Розпорядження майном може також бути реалізовано примусово, наприклад, шляхом конфіскації і реквізіції. 
Всі ці загальні положення стосуються і права інтелектуальної власності. Власник може вчиняти будь які цивільно правові правочини, спрямовані як на використання об'єкта права власності, так і на розпорядження. Так, відповідно до Закону України <Про охорону прав на винаходи і корисні моделі> право власності на винахід (корисну модель) засвідчується патентом. Ст. 23 цього ж Закону надає власнику патенту право передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь якій особі, яка стає правонаступником власника патенту. Він має право дати будь якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, тобто обмежити своє право власності на винахід чи корисну модель. Цей же Закон передбачає інші випадки обмеження права власності на винахід чи корисну модель( ст. ст. 24, 25, 26). Зазначений Закон, на жаль, не містить спеціальної норми, яка б передбачала перехід прав власника винаходу чи корисної моделі у спадщину за заповітом (розпорядженням). Проте, висновок про можливість заповідання права власності на винахід чи корисну модель можна зробити із тексту ст. 8 Закону, за якою право на одержання патенту має винахідник або його спадкоємець (незалежно від того, чи це спадкоємець по закону чи по заповіту). Відповідні норми містяться у Законі України “Про охорону прав на промислові зразки”, в Законі України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” та інших законодавчих актах. 
Отже, за названими законодавчими актами суб'єкту права промислової власності, як і будь якому власнику надається право вчиняти будь які цивільно правові угоди на відчуження належного йому результату творчості. Іншими словами, суб'єкт права інтелектуальної власності користується такою ж правомочністю, як і будь який інший суб'єкт права власності. 
Цей короткий аналіз правомочності розпорядження суб'єкта права звичайної власності і суб'єкта права інтелектуальної власності свідчить, що в змісті цієї правомочності, як між іншим і в правомочностях володіння і користування, принципової різниці немає. Але не тільки в наведеному співвідношенні різниці не помітно. Не вбачається будь яка різниця і в правовому режимі понять <право інтелектуальної власності> і <виключне право на використання результату інтелектуальної діяльності>. Суб'єкти як права інтелектуальної власності, так і виключного права на використання об'єкту інтелектуальної діяльності володіють одними і тими ж правами. Між правами зазначених суб'єктів не помітно істотної відмінності. 
Саме цим пояснюється та обставина, що в різних правових системах світу права на об'єкти інтелектуальної діяльності визначаються по різному. В Великобританії, Іспанії, Португалії, Франції, ФРН, Японії США та деяких інших результати Інтелектуальної діяльності визнаються об'єктами права власності. В Австрії, Бельгії, Греції, Італії, Нідерландах, Скандинавських країнах, Швейцарії, Єгипту та в деяких інших ці ж результати визнаються об'єктами виключного права на використання.
Проте, аналіз, передусім, патентного законодавства зазначених країн як однієї, так і другої групи свідчить, що суб'єкти і права власності, і виключного права на використання мають такі ж самі права. Отже, в правовому режимі цих узагальнених понять відмінностей також Немає. Різні визначення зазначених понять зумовлюються скоріше певними традиціями, менталітетом тощо. 
Що стосується законодавства України про інтелектуальну власність, то воно містить певну розбіжність у визначенні цих понять. Як уже відзначалось вище, одні закони визнають право власності на об'єкти технічної творчості, іншітільки виключне право на використання. Безумовно, така розбіжність в одній і тій же правовій системі неприпустима. Вона має бути усунена шляхом визнання права інтелектуальної власності на всі результати інтелектуальної діяльності без винятку. Цей висновок можна обгрунтувати такими міркуваннями. 
По перше, для творчого загалу не зовсім зрозуміла позиція законодавця, яка не визнає права власності на те, що створено тим чи іншим автором. Не зрозуміло, чому чоботар, що пошив чоботи собі, є їх власником, столяр, що зробив стола, є його власником. Чому ж письменник, що написав твір, поетвірші, художниккартину, не визнаються власниками свого творіння. Це не вкладається у свідомості творців. Тим більше, що законодавець України вже став на шлях визнання результатів інтелектуальної діяльності об'єктами права власності (ст. ст. ІЗ і 41 Закону України <Про власність>). 
По друге, кожний громадянин, не вдаючись в юридичні тонкощі, все ж досить чітко уявляє, що таке право власності на річ чи майно, що належить йому. Будь який автор також глибоко переконаний в тому, що його твір належить йому і нікому більше. Його не цікавлять ті юридичні викрутаси, які визнають за ним лише якесь там виключне право на використання. Він досить добре знає, що те, що він створив,це його. Він може ним розпоряджатися на свій розсуд. Проте, він не уявляє, що таке виключне право на використання і чим воно відрізняється від права власності. Усвідомлення будь яким автором результату творчої діяльності, що цей результат його власність, настільки усталена реальність, з якою не рахуватися не можна. Ця правова дійсність в значній мірі знайшла адекватне відображення в чинному законодавстві, але ще не повністю. 
По третє, визнання на результати творчої діяльності права власності буде стимулювати подальшу активізацію літераторів та інших митців на створення нових творів науки, літератури і мистецтва. Автори старшого покоління ще в якійсь мірі рахувалися з тим, що створене ними не є їх власністю, але ж той же твір ніби то не належав і нікому іншому. Твір був нібито нічий. Але ж така невизначеність не може продовжуватися без кінця. Сучасний автор буде почувати себе більш впевнено перед видавцем, якщо він буде усвідомлений того, що створений ним твірце його власність і він має право поступати з ним так, як і будь який інший власник майна. 
Не можна вважати нормальним, коли праця письменника по написанню твору зараз оцінюється такою сумою, якої ледве вистачає, щоб оплатити друкарку. Прийдуть часи, коли праця авторів буде оцінена суспільством належним чином, і тоді видавець буде кланятись авторові, а не навпаки, як це має місце зараз. 
Усвідомлення свого права власності на результат технічної творчості також буде сприяти розвитку винахідництва та інших видів технічної творчої діяльності.
 
Список використаної літератури:
 
1.Астахов В.П. Нематериальные активы. – М.: Бух. учет, 1996.
2.Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність: Підручник. – К.: Знання, 2006.
3.Святоцький О.Д. Інтелектуальна власність в Україні:правові засади та практика:Т. 4. Оцінка інтелектуальної власності. Бухгалтерський облік та оподаткування. – К.: ін ЮРЕ, 1999.
4.Шнейдеман Л.З. Учет нових видов имущества и операцій. – М.: Бух. учет, 1993.
Фото Капча