Стан та перспективи вдосконалення спеціально організованої рухової активності учнів у загальноосвітніх навчальних закладах

Статистичні дані свідчать, що під час вступу до школи різноманітні відхилення в стані здоров’я має кожна третя дитина, а до кінця навчання в дев’ятому класі – кожний другий. Близько 10-20% сучасних школярів мають надмірну масу тіла; 30-40% – захворювання носоглотки; у 20-40% – порушення постави; в 50% – дефекти зору й нервово-психічні відхилення; у 50-60% – виявлено схильність до частих захворювань [7].

Кількість здорових випускників шкіл, за даними різних фахівців, останніми роками складала від 5 до 25%. Серед випускників загальноосвітніх навчальних закладів 40% учнів уже мають хронічні захворювання, кожен третій хлопець не призивається на військову службу за станом здоров’я.

Серед причин недостатньо ефективного функціонування системи фізичного виховання в навчальних закладах дослідники називають такі:

• застаріла концепція системи фізичного виховання в школі, яка потребує нового трактування мети, завдань і принципів фізичного виховання;
• авторитарний підхід до складання програм із фізичного виховання;
• необґрунтовані наукові підходи до регламентації фізичних навантажень з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку дітей;
• відсутність науково обґрунтованої системи нормативних оцінок фізичної підготовленості;
• низький рівень навчально-виховного процесу, який повинен створювати умови для розкриття й розвитку фізичних, духовних і моральних якостей дитини;
• низький рівень організаційної структури педагогічного управління, що забезпечує координацію та взаємодію адміністрації, батьків, педагогічного колективу, органів учнівського самоврядування;
• відсутність науково обґрунтованих підходів щодо формування мотивації до занять фізичною культурою.

Одна з найважливіших причин різноманітних відхилень у фізичному розвитку й стані здоров’я дітей – недостатня рухова. Уроки фізичної культури компенсують необхідний для дитячого організму об’єм рухової активності лише на 11 – 13%.

У зв’язку з цим перед фізичною культурою ставлять нові завдання, які потребують розробки сучасних технологій виконання фізичних вправ. У наукових джерелах пропонується, передусім, удосконалити програмно-нормативні засади фізичної культури з урахуванням регіональних особливостей і теорії навчальної діяльності [5]. І. В. Бакіко розробив експериментальну програму фізичної культури для учнів загальноосвітніх шкіл, яка складається з двох частин – базової й варіативної. Базова частина програми включає Державний стандарт та вимоги до оцінювання учнів і спрямована на вивчення традиційних видів фізичних вправ: рухливих та народних ігор, гімнастики, спортивних ігор, легкої атлетики, плавання. Варіативна частина визначається регіональним і шкільним компонентами. Вона програми враховує матеріальну базу, кліматичні умови й традиції регіону та школи, кадровий потенціал. Основу варіативної частини програми складають ритмічна гімнастика, степаеробіка, слайдаеробіка, аквааеробіка, водне поло, бадмінтон, теніс, хокей, городки, лижна й ковзанярська підготовки, туризм, спортивне орієнтування, велоспорт, роуп-скіпінг, атлетизм, шахи-шашки.

Ураховуючи зміст законодавчих документів та стан здоров’я учнів, у наукових працях ґрунтовно досліджуються оздоровчі ефекти фізичної культури. Зокрема, К. М. Сидорченко вивчала шляхи оптимізації занять оздоровчої спрямованості у фізичному вихованні хлопчиків 11 – 15 років, І. Л. Гасюк – програмування оздоровчої спрямованості уроків фізичної культури для дівчат 11 – 14 років різних соматотипів, О. В. Андреє- ва – програмування фізкультурно-оздоровчих занять дівчат 12-13 років. Науковці досліджували ефективність занять окремими фізичними вправами, проблеми комплексного розвитку фізичних якостей.

Існування взаємозв’язків між показниками фізичного стану школярів і рівнем розвитку окремих пізнавальних якостей дало можливість ученим розробити метод поєднаного розвитку фізичних та пізнавальних здібностей у процесі виконання фізичних вправ. Зокрема, А. А. Пивовар – автор моделі занять із застосуванням доступних для дітей видів фізичних вправ, а саме: основних рухів, рухливих ігор, ігор-естафет у поєднанні із завданнями, спрямованими на розвиток пізнавальних процесів із використанням спортивно-ігрового методу, характерного для змагальної діяльності.

У наукових працях проаналізовано організаційно-методичні основи фізкультурно-спортивної роботи зі школярами, педагогічні умови покращення фізичного виховання учнів загальноосвітньої школи, розвиток особистості школяра у взаємодії фізичного та естетичного виховання, виховання в учнів здорового способу життя, попередження шкідливих звичок засобами фізичної культури.

Питання реалізації міжпредметних зв’язків фізичної культури в навчальному процесі молодших школярів вивчали А. В. Віндюк, О. О. Власюк, О. В. Міщенко. Результати їхніх дослідження свідчать, що застосування таких зв’язків сприяє підвищенню зацікавленості дітей до вивчення загальноосвітніх дисциплін, сприяє вихованню позитивної мотивації до занять фізичною культурою, допомагає підвищити обсяг рухової активності, зміцнити здоров’я й підтримати успішність учнів на належному рівні.

П. П. Коханець науково обґрунтував педагогічні умови формування фізичних і вольових здібностей дітей у процесі спрямованої фізичної підготовки, які спрямовані на поєднаний розвиток фізичних і вольових можливостей, передбачали використання ігрової форми, що розглядається як педагогічний процес, направлений на вдосконалення умінь та навичок змагального методу.

У наукових працях значну увагу приділено питанням корекції постави учнів засобами фізичної культури [5]. В. О. Кашуба вперше сформулював концепцію профілактики й корекції біогеометрич- ного профілю постави дітей шкільного віку, характерними особливостями якої є побудова методології управління з урахуванням індивідуальних особливостей моторики учнів, орієнтацією на просторову організацію біоланок тіла, профілактики порушень постави залежно від впливу гравітаційних чинників. В. В. Петрович уклала програму корекції сагітального профілю постави школярів, що реалізувалася протягом чотирьох етапів: діагностика сагітального профілю постави,