Становлення магії

У ранньородовому суспільстві з притаманними йому чуттєво-надчуттєвими віруваннями магічні уявлення і дії пов'язувалися з вірою в можливість прямого, контактного впливу на надприродне, а тим самим і на той об'єкт, якому воно властиве. Так, андаманці, які уявляли душу в вигляді крові, при різних захворюваннях «лікували» тіло тим, що прикладали до нього червону глину, сподіваючись, що вона надасть хворому органові життєвих сил і він стане здоровим. Сліди подібних уявлень і дій спостерігаються в багатьох палеолітичних похованнях (натирання тіла померлого охрою і т. п.).

Можна навести приклади магії, що ґрунтується на фетишистські уявлення. « Вірменські турки, зокрема, вірили, що в разі потреби дощ можна притягати, причому це притягування розуміли досить натурально. Вони кидали у воду камені-фетиші, вважали, що ті, йдучи на дно, потягнуть усю воду, в тому числі й небесну, вниз – вона випаде у вигляді дощу. Провідною ідеєю тут є фетишистський погляд на камінь, одна з рис якого – вага, гіпертрофована й наділена «особливими» властивостями, серед них і здатність притягувати воду. Але дощ можна не лише притягувати, а припиняти. Бачачи, як вода, що потрапляє на розжарене каміння, випаровується, повертається «назад», люди племені сулка (архіпелаг Бісмарка) підкидали гаряче каміння вверх з тим, щоб припинити дощ. Австралійські аборигени, люди племені арунта, вважали, що чуттєво-надчуттєве у деяких фетишах має лихі, отруйні властивості. Ці властивості могли, на їхню думку, проявляти себе тільки через дію предмета, невіддільне від нього. Тому арунта, коли хотіли завдати комусь, скажімо чужинцю, пошкодження, ставили його між багаттям і паличкою, нібито наділеною магічною отрутою, вважаючи, що коли паличка достатньо нагріється, вона стрибне на жертву і вразить її.

Досить поширеним різновидом магії є й таке чаклунство, що спирається на тотемістичні вірування. Вважаючи себе нащадками та співродичами того чи іншого виду тварин або рослин, люди вірили, що чаклунськими методами вони можуть впливати на своїх тотемів, на їхню плодючість, домагатися їхньої прихильності до себе, а також впливати на власну природу, безпосередньо, контактно переймати від тотемів найбільш цінні риси. Саме з цією метою австралійські туземці прив'язували до литок ніг шматки шкіри з ніг кенгуру з тим, щоб у такий спосіб їм передалася прудкість бігу цих сумчастих. Жителі островів Торресової протоки виготовляли чучела морських корів та черепах і кидали їх у воду, сподіваючись, що вони «притягнуть», приваблять своїх співродичів і наведуть їх на мисливців.

Усе це – найдавніші різновиди первісної магії. Спільною рисою їх є уявлення про можливість безпосередньо вплинути на природне шляхом контактного чаклування із злитим з ним надприродним. Пізніше ж, коли виникає демоністичний тип уявлень, коли складається віра в духів як окремих від тілесності, безплотних сутностей, зазнають істотних змін і магічні уявлення та дії. Тепер об'єктом чаклування є не сам предмет та його надчуттєві якості, а символічне зображення духа цього предмета, його привабливих рис. Здебільшого це були речовинні символи. Так, у свій час тюрінгський селянин висівав насіння льону обов'язково з довгого мішка і при цьому ходив по полю широкими кроками – щоб льон ріс високий, з довгими волокнами. Серед австралійських і баварських селян був звичай давати покуштувати перші плоди вагітним жінкам -це мало сприяти хорошим урожаям відповідних рослин у наступному році. У слов'ян було заведено в перший день польових робіт обов'язково одягати чисту, світлу білизну – щоб і поле було чистим, щоб воно не заростало бур'янами. Прикладів демоністичної магії, тобто чаклунства, пов'язаного з вірою в духів, не перелічити, їх об'єднує головна особливість: уявлення про можливість впливати на природне опосередковано, символічним чином впливаючи на духа -розпорядника урожайності, здоров'я, добробуту тощо. Як бачимо, і в найдавніші, і в давні часи первісна релігійність була спробою практично-духовного освоєння людиною світу, але в своєму історичному поступі вона зазнає досить помітних змін, все глибше поділяючи світ на природний і надприродний та готуючи ґрунт до формування теїстичних вірувань і культу.

Що стосується «мови» первісної магії, засобів її вираження і чинності, то такими були чаклунські обряди, численні табу (полінезійське – «заборона»), що накладалися на певні дії, предмети й слова, заклинання, жертвоприношення, ритуальні ігри, пісні, танці, релігійні свята, а також ритуальні предмети – різні лопаточки, гачки, кошики для вловлювання душ, чучела і маски для навернення дичини, амулети і талісмани тощо. Спільно з уявленнями про надприродне усі вони теж відбули складний і тривалий шлях розвитку.

Як і первісні вірування, вони справили великий вплив на пізнішу й сучасну релігійність і багато в чому збереглися до наших днів у видозміненому або й «чистому» вигляді.

 

 

Таким чином, Магія це – віра в можливість впливу на довколишній світ через надприродне шляхом чаклунського дійства. Магія як явище, породжене прадавнім світоглядом, є характерною ознакою первісних стадій розвитку усіх народів. Вона тісно пов´язана з міфологічною системою і не мислиться поза її межами, оскільки, будучи відірваною від світоглядних уявлень та вірувань, повністю втрачає своє значення.

 

 

 

1. Класики світового релігієзнавства. – M., 1996.

2. Лобовик Б. А. Релігійна свідомість і його особливості. – К., 1986.

3. Марлёю М. Релігії людства. – М., 1997.

4. Мень А. Витоки релігії. – Брюссель, 1981.

5. Містика. Релігія. Наука. -М., 1996.

6. Паскаль Б. Думки про релігію. – Львів, 1995.