Становлення світової системи кредитної кооперації: теорія, методологія, практика

В процесі дослідження встановлено, що в розвинутих країнах в умовах глобалізації багато кооперативів прагнуть підвищити ефективність своєї діяльності шляхом територіального розширення і злиття. В процесі цього втрачаються зв'язки із членами і руйнуються традиційні для кооперативних систем структури федеративних об'єднань кооперативів. Ці процеси можуть слугувати певною ознакою відходу від дотримання фундаментальних кооперативних принципів та початку виродження кредитних кооперативів в розвинутих країнах світу та їх перетворення в умовах глобалізації у квазі-кооперативні структури. В зв'язку з цим, в дисертаційному дослідженні визначено стратегічні принципи розвитку кредитних кооперативів в умовах глобалізації. Прагнучи пристосуватись до змін, вони не повинні втрачати своєї соціально-економічної природи та локального характеру діяльності. В умовах глобалізації необхідно враховувати, що потреби членів кооперативу є приоритетними і необхідно забезпечити максимальну незалежність кооперативів первинного рівня та ефективну їх підтримку кооперативними об'єднаннями вторинного (регіонального) та третинного (національного) рівнів та їхніми спеціалізованими установами. Національні кооперативні об'єднання в умовах глобалізації мають активніше виходити на міжнародний рівень і тісніше співпрацювати з подібними організаціями інших країн. Міжнародна кооперація між національними кооперативними об'єднаннями, створення кооперативних конфедерацій на міжнародному рівні дозволить кооперативним організаціям багатьох країн бути більш ефективними в нових умовах.

В розділі ІУ – «Проблеми розвитку кредитної кооперації в умовах перехідної економіки» – досліджені інституційні особливості формального, напівформального та неформального фінансового сектора країн з перехідною економікою та досвід розвитку кредитної кооперації. При цьому, особлива увага була приділена аналізу розвитку кредитної кооперації в постсоціалістичних країнах. Результати дослідження показали, що макроекономічні чинники, підсилені інституційними проблемами сильно впливали на розвиток фінансових установ в цих країнах, але кредитні кооперативи в більшості випадків порівняно успішно розвивались завдяки зарубіжним проектам технічної допомоги. Найпотужніша із всіх постсоціалістичних країн система кредитних спілок сформована в Польщі завдяки проекту Всесвітньої ради кредитних спілок. Успішно розвивається кредитна кооперація в Угоршині, Болгарії, Словенії. Однак, в Чехії система кредитних спілок зазнала фінансового краху в результаті недостатнього рівня регулювання та нагляду. Завдяки державній та міжнародній підтримці досить успішно відроджуються кредитні спілки в Киргизстані, який став взірцем для аналогічних рухів в середньоазійських республіках. Значні результати досягнуті проектом створення аграрного кооперативного банку в Вірменії. В Литві, Латвії, Росії, Білорусі та Україні, незважаючи на проекти технічної допомоги Всесвітньої ради кредитних спілок та інших міжнародних організацій, розвиток кредитних спілок в цих державах проходить повільно і хаотично. Причиною цього явища є недовіра людей до фінансових установ, недосконале законодавство та відсутність чіткої державної політики розвитку кооперативного сектора у фінансово-кредитній системі. Ці фактори підсилюються низькою ефективністю реалізації проектів зарубіжної допомоги. Наприклад, проект технічної допомоги розвитку кредитних спілок в Україні, що протягом п’яти років реалізовувався Канадською кооперативною асоціацією і мав бюджет 3, 5 мільйони доларів, використав на підтримку Національної асоціації кредитних спілок України (НАКСУ) лише 0, 2% свого бюджету, на підтримку українських спілок – близько 8% бюджету, в той час як на управління самим проектом було спрямовано майже 70% коштів.

Як було виявлено в процесі дисертаційного дослідження, однією із вагомих причин повільного розвитку кредитної кооперації в пострадянських республіках стало незнання кооперативної ідеї широкими верствами населення в результаті відсутності справжніх кооперативних організацій протягом майже семидесяти років радянської влади. Крім цього, псевдокооперативний рух періоду “перестройки” сформував в суспільній свідомості стійке негативне деформоване уявлення про кооператив як форму господарювання.

Важливим напрямком дослідження став аналіз особливостей відродження та законодавчого регулювання діяльності кредитної кооперації в Україні і специфіки фінансового механізму та менеджменту українських кредитних спілок. Встановлено, що в Україні відродження кредитних спілок розпочалось з 1993 року з ініціативи української діаспори США та Канади, яка сприяла початку американського та канадського проектів технічної допомоги.

Відродження кредитної кооперації в Україні починалось в досить несприятливих умовах негативного відношення суспільства до термінів “кооперація” та “кооператив”. Завдяки указу Президента, яким у вересні 1993 року було затверджено “Тимчасове Положення про кредитні спілки в Україні”, були створені необхідні юридичні умови для відродження в Україні однієї із форм кредитної кооперації – кредитних спілок, які отримали юридичний статус не фінансового кооперативу, як це є в інших країнах, а громадської організації. Це створило певні труднощі в діяльності, викликало необхідність пристосування кооперативного фінансово-господарського механізму до форми громадської організації, ускладнило розуміння специфіки цих установ з боку державних органів та населення. Але впровадження розроблених в дисертаційному дослідженні на основі світового досвіду методик та підходів, дозволило зменшити проблеми в роботі кредитних спілок.

Ґрунтовне дослідження та адаптація світового досвіду кредитної кооперації до національних умов України дозволили розробити оригінальні механізми фінансової діяльності кредитних спілок: фінансові та операційні стандарти, уніфіковані документи та процедури роботи, схеми кредитування дрібних товаровиробників за методом “позикових кіл”, різноманітні прийоми ефективного фінансового менеджменту тощо,