Статус "іноземця" та «особи без громадянства»,

його застосування.

В Кодексі України про адміністративні правопорушення законодавцем встановлюється термін «адміністративне видворення». Зокрема, ч. 3 ст. 24 Кодексу визначає, що Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок. Отже, відповідно до Кодексу основними ознаками адміністративного видворення є:

а) установлення його виключно Законами України;

б) застосування тільки до іноземців та осіб без громадянства;

в) вчинення зазначеними особами адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок. Інших норм, які б урегульовували порядок реалізації цього адміністративного заходу або конкретизували підстави його застосування, КпАП України не містить. [ 1, С. 55]

Але виникає питання: «Чи однаковий зміст законодавець заклав у поняття «адміністративне видворення» та «примусове видворення?»

Крім того у Розділі ІІІ зазначеного закону законодавець визначає такий інститут, як добровільне повернення на батьківщину. Він передбачає те, що іноземці та особи без громадянства, які отримали повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що втратили або позбавлені статусу біженця або додаткового захисту і не використали права на оскарження таких рішень, а також особи, які отримали повідомлення про відхилення скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і не використали права на його оскарження до суду, особи, які отримали рішення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, повинні добровільно повернутися в країну походження або третю країну.

Але, на мою думку, добровільне повернення іноземця або особи без громадянства не можна віднести до видів юридичної відповідальності, оскільки виникає питання: «Як термін «добровільне» може співвідноситися з адміністративним примусом?»

Таким чином, можна сказати, що види юридичної відповідальності іноземців та осіб без громадянства складають цілісну систему заходів примусу, яка має на меті охорону правопорядку, правове виховання і покарання винних за скоєне. Та проблемою даного інституту є недосконала регламентація у законі основних його положень, що, як наслідок, тягне за собою масу законодавчих колізій.

Висновок

На міграційні процеси в Україні істотно впливає визначення правового статусу іноземців та осіб без громадянства, оскільки від цього залежить передусім суспільно-політична стабільність країни. Державна політика щодо цієї категорії осіб є складовою зміцнення міжнародного авторитету України, налагодження контактів між народами і країнами.

Відповідно до чинного законодавства України, «Іноземець – особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав». В свою чергу, «Особа без громадянства – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином». Правовими засадами, якими визначається та конкретизується статус іноземців та осіб без громадянства в Україні, являються міжнародні договори та національне законодавство. Національний режим визначає за можливе існування такого обсягу прав і обов’язків в іноземців, що практично не відрізняється від обсягу прав і обов’язків наданих державою своїм громадянам. Природні права і свободи іноземців та осіб без громадянства, як і будь-якої людини і громадянина, не є вичерпними, вони гарантуються і не можуть бути скасовані. Права і свободи іноземців та осіб без громадянства гарантуються певною системою умов і засобів, юридичних механізмів забезпечення належної реалізації визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина.

Таким чином, можна сказати, що види юридичної відповідальності іноземців та осіб без громадянства складають цілісну систему заходів примусу, яка має на меті охорону правопорядку, правове виховання і покарання винних за скоєне. Та проблемою даного інституту є недосконала регламентація у законі основних його положень, що, як наслідок, тягне за собою масу законодавчих колізій.

Нова правова система, встановлена Конституцією України та законами України, стає реальною базою подальшого вдосконалення державно-правового статусу особи, включаючи мігранта, що, в свою чергу, має принципове значення для зміцнення демократії, гарантування конституційних прав і свобод людини.

Список використаної літератури

Адміністративне видворення іноземців та осіб без громадянства. Проблеми правового регулювання в Україні [Текст] /Є. С. Герасименко. // Бюлетень Міністерства юстиції України. -№ 1 (87). – 2009. – С. 54-60

Адміністративно-правовий статус пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України[Текст]/ Д. Б. Муратова// Держава і право. Юридичні і політичні науки. Вип. 37. – К. : Ін-т держави і права НАН України/ голова ред. Ю. С. Шемшученко, 2007. – С. 325-332

Видворення іноземних громадян як міра відповідальності за порушення порядку перебування в Україні [Текст]/ Т. Мінка // Право України. – 2001. – 9. – с. 70-72

Відображення в законодавстві України положень міжнародно-правових актів, що стосуються правового статусу іноземців [Текст]/ К. Є. Щукіна// Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 4-й річниці Конституції України 1-3 червня 2000 року. – Ужгород: Закарпаття / голов. ред. Г. М. Курій; орг. комітет В. Я. Тацій, 2000. – С. 283

Еволюція поняття іноземців та осіб без громадянства в Україні [Текст]/ С. Ф. Константінов // Держава і право. Юридичні і політичні науки.