Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Структура і поетичні функції атрибутивних словосполучень у поезіях шістдесятників

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
26
Мова: 
Українська
Оцінка: 

небо, простір. 

Так, у Д. Павличка найчастіше трапляються атрибутивні словосполучення з прикметниками золотий, сідий, молодий, темний, юний, сивий, огненний. В. Симоненко здебільшого послуговується прикметниками чорний, голубий, сивий. Такі прикметники, як золотий, шовковий, чорний, сумний, молодий, синій, карий, відзначаються продуктивністю при творенні епітетів у віршовій мові М. Вінграновського. Поетичний доробок В. Стуса характеризують активно використовувані означення сумний, молодий, високий, чорний, колючий, німий, гіркий, карий, П. Засенка – білий, золотий, ясний, світлий, теплий, темний, солодкий, Л. Костенко – світлий, чорний, білий, синій, кривавий, сизий, сивий, високий, золотий. Так у самій системі добору епітетів відбивається особистий поетичний світ митця, його симпатії й антипатії. Виявлення ідейно-естетичної позиції художника особливо відчутне в незвичних поєднаннях з порушенням понятійної, логічної сполучуваності, наприклад: голодне небо, кучерява пісня, туманна шаль (П. З.), п’яне небо, сосновий вечір, незаміжня ріка, лимонна тиша (М. В.), полив’яний світанок, діамантові жуки, мельхіорове літо (Л. К.), смаглява ніч, барвінкова пісня (Д. П.), горбаті зойки, кульгавий день, бурштиновий голос (В. Ст.). Уживанням прикметників у переносному значенні, в асоціативних зв’язках, контрастних зіткненнях предметів і їх ознак поети висловлюють особисте ставлення до описуваного, власну оцінку, а оцінність, як відомо, – невід’ємна риса поетичного слова. 
Залишаючись здебільшого використаними один раз в індивідуальному атрибутивному словосполученні, такі синтаксичні неологізми почасти набувають ознак афористичності. Найчастіше це відчутно в поєднанні метафори в метафорі, як-от: країна тупої влади, жива вода правди, чорні вітри світових веремій, гіркі нитки іронії (Л. К.), синій звук любові, зорі небесний голос і свободи (М. В.), золоті жнива слави, жорстокі нетрі бізнесу (Д. П.), білий цвинтар народу (В. Ст.). 
Наявність у творах шістдесятників незвичних поєднань прикметників й іменників довела здатність багатьох з означальних слів до розширення меж їх сполучуваності. Це дозволяє говорити про закладені в мові, але ще не використані можливості атрибутивної сполучуваності. Нова ж сполучуваність прикметника збагачує його форму і є потенційним джерелом розвитку нового значення (В.М. Русанівський). Таке сталося, наприклад, з прикметником дитинний, який, крім зафіксованого в академічному Словнику значення “дитячий”, у поезіях шістдесятників функціонує в розумінні “чистий”, “молодий”. 
У віршах шістдесятників реалізовані також потенційні можливості словотвору в будові неологізмів у вигляді простих і складних прикметників. Серед неологізмів – простих прикметників є лексеми: а) суфіксального творення, як-от: світанна пора, збіжжяний край (Д. П.), джерелова вода (В. Ст.) ; б) префіксального творення, а саме: приосінній сонцелет, повечоровий спах, заосінні тумани (В. Ст.), призаснулі води, звечоровий час (М. В.), пронедільні костюми (Д. П.). 
Значно більше засвідчено двокомпонентних прикметників-новотворів. У будові неологізмів використано поєднання коренів загальновживаних слів. У такому разі поети досягають образності не на шкоду розумінню. Цим доводиться, що новотвір для них – не самоціль, а засіб словесного зображення. 
Найпоширенішу групу становлять неологізми, утворені за моделлю “прикметник + іменник”, зокрема: червоноцеглий дім, тонкогорлі сосни (В. Ст.), чужостороння земля, гіркополинні плачі (Л. К.), теплорукий дим, злотозоре сонце (Д. П.), макоцвітний погляд, білоквіті руки (М. В.). 
Дещо меншу групу неологізмів становлять складні прикметники, утворені за моделлю “прикметник + прикметник”: тьмяносиня тінь (В. Ст.), рожево-ніжна хмара (В. С.). Ця модель творення складних прикметників використовується для розширення набору лексем, що передають відтінки кольорів або вказують на якість з додатковим відтінком. Для досягнення цього поети вдаються до сполучень не тільки якісних, а й відносних прикметників, наприклад: каро-зелений лист (В. Ст.), пустоширокий степ, ожиново-пташиний ліс (Л. К.), тихомолоді маки (М. В.), бузково-п’янка ніч (П. З.). 
Певна кількість неологізмів-прикметників побудована за моделями: а) “числівник + іменник”: стозірна дорога (В. Ст.), столице вікно (М. В.), двоязикі змії (Д. П.), двадцятивесне чоло (М. В.), б) “займенник + іменник”: всепланетний час (М. В.), усеблага оборона (В. Ст.). 
Продуктивною виявилась і модель утворення неологізмів-прикметників з опорним віддієслівним компонентом. Серед таких лексем виділяються моделі: а) “іменникова + дієслівна основа“: мундироносний язик (М. В.), дніпророжденний світ (М. В.), свободоносна врода (Д. П.), б) “займенникова + дієслівна основа”: всеболюча біда (В. Ст.) ; в) “прислівникова + дієслівна основа“: чорнолетучі зграї, бистролетні години (М. В.), кругойдучі хмари (Л. К.). 
Авторські новотвори у вигляді складних прикметників властиві поетичному мовленню всіх розглядуваних поетів шістдесятих років. Однак найчастіше до творення неологізмів вдаються М. Вінграновський, В. Стус і Д. Павличко. 
 
На основі результатів дослідження зроблено такі загальні висновки:
 
1. Вивчення атрибутивних словосполучень у віршовій мові актуальне з ряду причин. Вони являють собою один з найбільш поширених типів лексичних сполук у структурі поетичних текстів. Будучи вільними поєднаннями слів, вони не мають жорстокої нормативності в доборі компонентів у відтворенні художнього задуму твору і в прагненні дати авторську оцінку змальовуваному. При цьому своєрідність світовідчуття в кожного поета спричинює індивідуальне використання мовних засобів у вираженні свого ставлення до описуваного, що зумовлює створення оказіональних сполук і лексичних новотворів – компонентів атрибутивних словосполучень. Саме це викликає інтерес, пов’язаний з виявленням активних процесів у розвитку синтаксичної будови національної мови певного історичного періоду. 
2. Аналіз розглядуваних синтаксичних одиниць у поезіях шістдесятників диктується прагненням пізнати специфіку одного з жанрів художньої літератури – поезії, де конденсованість висловлення потребує пошуків у компонентах словосполучення
Фото Капча