Структура власного капіталу акціонерних товариств

На основі існуючих теоретичних підходів та практичного досвіду сформувались різні типи дивідендної політики.

Політика стабільного розміру дивідендних виплат припускасїє виплату незмінної їхньої суми протягом тривалого періоду (при високих темпах інфляції сума дивідендних виплат коригується на індекс інфляції). Перевагою цієї політики є її надійність, що створює почуття впевненості в акціонерів у незмінності розміру поточного доходу незалежно від різних обставин на фондовому ринку. Недоліком цієї політики є її слабкий зв'язок з фінансовими результатами діяльності підприємства, у зв'язку з чим у періоди несприятливої кон'юнктури і низького розміру прибутку інвестиційна діяльність може бути зведена до нуля. Для того, щоб уникнути цих негативних наслідків стабільний розмір дивідендних виплат встановлюється звичайно на відносно низькому рівні, що і відносить даний тип дивідендної політики до категорії консервативної.

Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди являє собою найбільш зважений тип, її перевагою є стабільна гарантована виплата дивідендів у мінімально передбаченому розмірі при високому зв'язку з фінансовими результатами діяльності підприємства, що дозволяє збільшувати розмір дивідендів у періоди сприятливої господарської кон'юнктури, не знижуючи при цьому рівень інвестиційної активності. Така дивідеіщна політика дає найбільший ефект на підприємствах з нестабільним у динаміці розміром формування прибутку. Основний недолік цієї політики поляки: в тому, шо при тривалій виплаті мінімальних розмірів дивідендів інвестиційна привабливість акцій компанії знижується і відповідно падає їхня ринковії вартість.

Політика стабільного рівня дивідендів передбачає мовлення довгострокового нормативного коефіцієнта дивідендних виплат стосовно суми прибутку. Перевагою цієї політики є простота її формування і тісний зв'язок з розміром прибутку. У той же час основним її недоліком є нестабільність розмірів дивідендних виплат на акцію. Ця нестабільнісіь викликає різкі перепади в ринковій вартості акцій по окремих періодах, що перешкоджає максимізації ринкової вартості підприсмства в процесі здійснення такої політики (вона «сигналізує» про високий рівень ризику господарської діяльності даного підприємства). Навіть при високому рівні дивідендних виплат така політика не залучає звичайно інвесторів (акціонерів), що уникають ризику.

Політика постійного зростання розміру дивідендів передбачає стабільне зростання рівня дивідендних виплат у розрахунку на одну акцію. Зростання дивідендів при здійсненні такої політики відбувається, як правило, у твердо установленому відсотку приросту до їх розміру в попередньому періоді. Перевагою такої політики є забезпечення високої ринкової вартості і акцій компанії і формування позитивного її іміджу у потенційних інвесторів при додаткових емісіях. Недоліком же цієї політики є відсутність гнучкості в її проведенні і постійне зростання фінансової напруженості якщо темп росту коефіцієнта дивідендних виплат зростає. Тому здійснення такої дивідендної політики можуть дозволити собі лише реально процвітаючі акціонерні компанії – якщо ж ця політика не підкріплена постійним зростанням прибутку компанії, то вона являє собою вірний шлях до її банкрутства.

Первісним етапом формування дивідендної політики є вивчення й оцінка факторів, що визначають цю політику. У практиці фінансового менеджменту ці фактори прийнято поділяти на чотири групи:

1. Фактори, що характеризують інвестиційні можливості підприємства. До числа основних факторів цієї групи відносяться:

а) стадія життєвого циклу компанії (на ранніх стадіях життєвого циклу акціонерна компанія змушена більше засобів інвестувати у свій розвиток, обмежуючи виплату дивідендів) ;

б) необхідність розширення акціонерною компанію своїх інвестиційних програм (у періоди активізації інвестиційної діяльності, спрямованої на розширене відтворення основних засобів і нематеріальних активів, потреба в капіталізації прибутку зростає) ;

в) ступінь готовності окремих інвестицій них проектів з високим рівнем ефективності (окремі підготовлені проекти вимагають прискореної реалізації з мстою забезпечення ефективної їхньої експлуатації при сприятливій кон'юнктурі ринку, шо обумовлює необхідність концентрації власних фінансових ресурсів у ці періоди).

2. Фактори, що характеризують можливості формування фінансових ресурсів з альтернативних джерел. У цій групі факторів основними є:

а) достатність резервів власного капіталу, сформованих у попередньому періоді;

б) вартість залучення додаткового акціонерного капіталу;

в) вартість залучення додаткового позикового капіталу;

г) доступність кредитів на фінансовому ринку;

д) рівень кредитоспроможності акціонерного товариства, обумовлений його поточним фінансовим станом.

3. Фактори, пов'язані з об'єктивними обмеженнями.

До чиста основних факторів цієї групи відносяться:

а) рівень оподатковування дивідендів;

б) рівень оподатковування майна підприємств;

в) досягнутий ефект фінансовою лівериджу, обумовлений сформованим співвідношенням використовуваного власного і позикового капіталу;

г) фактичний розмір одержуваною прибутку і коефіцієнт рентабельності власного капіталу.

4. Інші фактори. У складі цих факторів можуть бути виділені:

а) кон'юнктурний цикл товарного ринку, учасником якого є акціонерна компанія (у період підйому кон'юнктури ефективність капіталізації прибутку значно зростає) ;

б) рівень дивідентних виплат компаніями-конкурентами;

в) невідкладність платежів за раніше отриманими кредитами;

г) можливість втрати контролю над управлінням компанією.

Дивіденди можуть виплачуватись у різних формах.

1. Виплата дивідендів готівкою. Це найбільш проста і найпоширеніша форма здійснення дивідендних виплат.

2. Виплата дивідендів акціями. Така форма передбачає надання акціонерам знову емітованих акцій на суму дивідендних виплат. Вона становить інтерес для акціонерів, менталітет яких орієнтований на ріст капіталу в майбутньому періоді.

3. Автоматичне реінвестування. Ця форма виплати надає акціонерам право індивідуальною вибору – одержати дивіденди наявними чи реінвестувати їх у додаткові акції.

4. Викуп, акцій компанією. Він розглядається як одна з форм реінвестування дивідендів, відповідно до якої на суму дивідентного фонду компанія скуповує на фондовому ринку частину акцій. Це дозволяє автоматично збільшувати розмір прибутку на одну акцію, що залишилася, і підвищувати коефіцієнт дивідентних виплат у майбутньому періоді. Така форма використання дивідендів вимагає згоди акціонерів.

 

 

Акціонерні товариства відкритого і закритого типу здійснюють свою діяльність на єдиних началах. Кожне акціонерне товариство володіє повною фінансово-господарською самостійністю, як в оплаті праці, так і у встановленні цін, порядку розподілу чистого прибутку й інших видів підприємницької діяльності. При цьому акціонерне товариство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями всім майном, але не відповідає по зобов'язаннях акціонерів. Акціонери відповідають по зобов'язаннях товариства лише в межах особистісного внеску в капітал, тобто в межах вартості належних їм акцій. Вони не мають права вимагати повернення своїх внесків крім випадків, передбачених статутом акціонерного товариства.

Якщо діяльності акціонерного товариства заподіяно збиток, що призвело до неплатоспроможності товариства, то при наявності несумлінних дій керівників, акціонерів чи інших осіб суд може покласти на них відповідальність за відшкодування завданого збитку.

Річний звіт про роботу акціонерного товариства і бухгалтерський баланс щорічно публікуються в засобах масової інформації. Поряд з цим для інформування акціонерів публікуються рахунки прибутків і збитків, проспект емісії акції товариства й інша поточна інформація.

Будь-яке акціонерне товариство має право не тільки брати участь у капіталі інших товариств, але й відкривати філії і представництва (у тому числі за кордоном), а також мати дочірні і залежні товариства. Філії і представництва не є юридичними особами і діють від імені товариства. Вони складають власний баланс, що входить до складу балансу акціонерного товариства. Товариство, що створило філію і представництво, несе відповідальність за їх діяльність.

 

1. Аранчій В. Л., Чумак В. Л. Фінансова діяльність підприємств. Навч. посібник – К., «Професіонал», 2004.

2. Бандурка А. М., Коробов М. Я. Фінансова діяльність підприємств. К., «Либідь», 1998.

3. Гринькова В. М. Фінанси підприємств Навч посіб-2-ге вид. перероб. Знання-Прес, 2004.

4. Зитковський Фінанси підприємств: Навч. посібник. Тернопіль, Економічна думка, 1999р.

5. Лайко Л. А., Лишенко Ю. І. Фінанси АПК. Навч. посіб. для студ виш навч. закладів. – К. 2000.

6. Поддерьогін І. М. Фінанси підприємств. Курс лекцій – К., 1998.

7. Слав’юк Р. А. Фінанси підприємців. Навч посібник: – К. : ЦУЛ, 2004.

8. Сичов Л. М. Фінанси підприємств: Навч. посібник. – Херсон, 2001.

9. Фінансова діяльність підприємства. Підручник За ред. О. М. Бандурка – 2-ге видання перероб. і доповнене – К., Либідь, 2002.

10. Цалко Ю. С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навч. посібник -2-ге видання перероблене і доповнене. – К, ЦУЛ, 2001.