Стильовий плюралізм в українській музиці кінця ХХ ст.

Українське музичне мистецтво кінця ХХ століття – явище складне і неодноз-начне – як за стильовими ознаками, так і в плані концептуального наповнення.

Причини стійкого вияву стильового плюралізму в музиці ХХ століття невіддільні від суспільних процесів і загальновідомі: глобальні соціальні потрясіння, світові війни та революції, перебудова суспільної свідомості у зв’язку з видатними відкриттями в галузі науки і техніки, створення гігантських засобів руйнування, здатних за кілька хвилин знищити життя на планеті. Мабуть, немає в історії такого століття, де б кризи вибухали кожні 15-20 років. Тому ХХ століття вже встигли охрестити «епохою криз».

Наприкінці цього суперечливого століття кризовість усіх сфер людського буття значно поглиблюється, домінантними рисами сучасного суспільства стають прискорення темпу життя і неоднолінійність перебігу часу, а також надзвичайне розширення інформаційного простору, пов'язане з розвитком засобів масової інформації та електронної комунікації. 

Постіндустріальна доба з її гіперінтенсивним простором комунікації, розгалуженістю суспільства, трансформаційними процесами в усіх сферах людської життєдіяльності продукує мистецтво, у якому панує розмаїття стилів, суміш жанрів та форм, векторність і плюралізм творчих пошуків митців. Зміс-товне розмаїття української сучасної музики, що відбиває багатомірність світо-відчуття сучасної людини, відповідає естетичним засадам постмодернізму – домінуючого типу світогляду в мистецтві кінця ХХ – початку ХХІ століття.

Варіативність погляду на світ, відсутність єдиної світоглядної картини, плюралізм стильових і техніко-стилістичних знахідок сьогодні визначають художню свідомість українських митців, даючи безліч оригінальних композиторських інтерпретацій. Роблячи акцент на художньому досвіді попередніх поколінь і постійно поринаючи за ідеями в минуле, митці оперують уже знайомим матеріалом, сміливо поєднують в горизонтальній площині елементи стильових систем різних музичних епох.