Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Сучасне уявлення про механізми і властивості рефлексів

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
16
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
Передумови виникнення вчення про рефлекси в епоху античності
Виникнення поняття “рефлекс” та його подальший розвиток
І. П. Павлов – основоположник сучасного вчення про рефлекси
Сучасне уявлення про механізми і властивості рефлексів
Список використаних джерел
 
Рефлекси (від лат. reflexus – повернений назад, відбитий), реакції організму, які викликаються центральною нервовою системою при подразненні рецепторів агентами внутрішнього або зовнішнього середовища. Проявляються у виникненні або зміні функціональної діяльності органів й організму в цілому. Термін «рефлекси» запозичений з області фізичних явищ і підкреслює, що діяльність нервової системи є «відбитою», тобто здійснюється у відповідь на впливи із зовнішнього або внутрішнього середовища. Структурний механізм рефлексу – рефлекторна дуга, яка включає рецептори, чутливий (аферентний) нерв, який проводить збудження від рецепторів до мозку, нервовий центр, розташований у головному й спинному мозку, еферентний нерв, який проводить збудження від мозку до виконавчих органів (ефекторів) : м'язів, залоз, внутрішніх органів.
Біологічне значення рефлексів полягає в регуляції роботи органів й їх функціональних взаємодій для забезпечення сталості внутрішнього середовища організму, збереження його цілісності та пристосування до умов існування. На основі рефлекторної діяльності нервової системи забезпечується функціональна єдність організму й визначається його взаємодія із зовнішнім середовищем – його поведінка.
 
Передумови виникнення вчення про рефлекси в епоху античності
 
Ідея Геракліта про те, що від закону (а не від волі богів-володарів неба і землі) залежить хід речей, насамперед одержала свій розвиток у Демокріта. Самі боги в його зображенні – це не що інше як сферичні скупчення вогненних атомів. Людина також створена з різних сортів атомів. Найбільш рухливі з них – атоми вогню, які утворюють душу.
Єдиним і для душі, і для космосу Демокріт визнавав закон не сам по собі, а закон, відповідно до якого немає безпричинних явищ: всі вони суть невідворотний результат зіткнення атомів. Випадковими ж люди називають ті події, причин яких не знають.
Демокріт був дружним з Гіппократом, знаменитим медиком, який вивчав будову людського організму і досліджував причини хвороб. Головною причиною розходжень між здоровою й хворою людиною Гіппократ вважав пропорції, у яких перебувають в організмі різні “соки” (кров, жовч, слиз) ; ці пропорції він називав темпераментами. З ім'ям Гіппократа пов'язують, назви чотирьох темпераментів: сангвінічний (переважає кров), холеричний (жовта жовч), меланхолійний (чорна жовч), флегматичний (слиз).
Для майбутньої наукової психології цей пояснювальний принцип, при всій його наївності, мав дуже важливе значення (недарма термінологія Гіппократа збереглася й донині). По-перше, на передній план висувалася гіпотеза, відповідно до якої незліченні розходження між людьми можна згрупувати по декількох загальних ознаках поведінки, і тим самим закладалися начала наукової типології, які лежать в основі сучасних вчень про індивідуальні розходження між людьми. По-друге, джерело й причину розходжень Гіппократ шукав всередині організму, а сердечні якості ставилися в залежність від тілесних. Про роль нервової системи в ту епоху ще не знали, при цьому типологія була, говорячи сучасною мовою гуморальною (від латинського “гумор”-рідина).
Однак слід відзначити, що у XX столітті вчені звернулися до досліджень як нервових процесів так і рідких середовищ організму, його гормонів, тепер і медики, і психологи говорять про єдину нейрогуморальну регуляцію поведінки. Якщо глянути на темпераменти Гіппократа із загальнотеоретичних позицій, то можна помітити їх слабку сторону (втім, вона властива й сучасним типологіям характерів) : організм розглядався як суміш – у якихось пропорціях – різних елементів, однак яким чином ця суміш перетворювалася в гармонічне ціле, залишалося загадкою.
Розгадати її спробував філософ Анаксагор (V ст. до н. е.). Він не прийняв ні гераклідового погляду на світ як на вогненний потік, ні демокрітової картини атомних вихорів. Вважаючи, що природа складається із великої кількості дрібних часток, він шукав у ній начало, завдяки якому з хаосу, з безладного скупчення й руху цих часток виникає організований космос. Таким початком Анаксагор визнав “найтоншу річ”, якій дав ім'я “нус” (розум) ; він думав, що від того, наскільки повно представлений розум у різних тілах, залежить їх досконалість. “Людина, – говорив Анаксагор, – є найбільш розумною із тварин внаслідок того, що має руки”. Виходило, що не розум визначає переваги людини,. але її тілесна організація визначає вищу психічну якість – розумність.
Принципи, сформульовані Гераклітом, Демокрітом і Анаксагором, створювали головний життєвий принцип майбутньої системи наукового осмислення світу, у тому числі й пізнання психічних явищ. Якими б звивистими шляхами не йшло це пізнання в наступні століття, воно підкорялося ідеям закону, причинності й організації. Відкриті дві з половиною тисячі років тому в Древній Греції пояснювальні причини стали на всі часи основою пояснення психологічних явищ.
 
Виникнення поняття “рефлекс” та його подальший розвиток
 
Уявлення про рефлекси було вперше висунуте французьким філософом Рене Декартом. Уже в епоху древньої медицини (К. Гален, 2 ст до н. е.) визначився розподіл рухових актів людини на «довільні», які вимагають участі свідомості у їх виконанні, і «мимовільні», здійснювані без участі свідомості.
Вчення Декарта про рефлекторний принцип нервової діяльності засноване на уявленнях про механізм мимовільних рухів. Весь процес нервової дії, який характеризується автоматизмом і мимовільністю, полягає
Фото Капча