Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Сучасні етикетні мовні формули звертання в професійному спілкуванні

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
16
Мова: 
Українська
Оцінка: 

є соціальний статус комунікантів, ситуація спілкування.

 
Історичні аспекти формування етикетних форм звертання на теренах України
 
Етикетні формули звертання українців формувалися з дохристиянських часів, про що свідчать збережені у народному побуті діалектні висловлювання, насамперед призначені для родинного спілкування: мамо, ненько, неню, тату, татку, няню (до батька), вуйку, вуйно, тітко, дядьку, стрийку, стрийно, небого, кумо, куме, свате, свахо, брате, сестро, сестрице, бабцю, дідусю, діду, нанашко, нанашку (до хрещених), швагре, братово, донцю, сину, онучко, онучку і т. п.
У часи Запорізької Січі козаки звали себе «товаришами», про що зафіксовано у багатьох фольклорних творах, художніх творах на історичну тематику, а також в « Історії України – Руси « М. Грушевського. Крім того, у козаків побутували звернення, подібні до звернень у родині: батьку (гетьмане, отамане), діти, братове, браття, братці, брати, братики.
Донедавна вважалося, що шанобливо-ввічливі форми звертання «пане», «пані», «панове» поширились в Україні під впливом польської мови і характеризує мовлення жителів Західної України. Але аналіз текстів усної народної творчості (колядок, щедрівок, прислів’їв, приказок тощо), історичних текстів та літописів переконує у давності цієї етикетної формули на українських теренах.
Слова «пан», «пані», «панове» можуть уживатися самостійно або в поєднанні з іменем, прізвищем, назвою особи за фахом чи родом занять: пане професоре, панове присутні, пані Ніно тощо.
При спілкуванні в піднесеній тональності у листах ці звертання вживаються з означеннями «шановний», «вельмишановний», «високоповажний». В усній народній мові вони, як правило, з прикладкою: «пане-господарі», «пане-брате», «пане-сватове». «Чи дома, дома цей пан-господар? / Цей пан-господар на ім’я Михайло?» [3; 46].
Одним із традиційних українських виявів шанобливості є вживання пошанної множини. Сьогодні багато непорозумінь і суперечок викликає проблема: як традиційно звертались українці до рідних – на «ти» чи на «ви»? Яка форма є давнішньою, адже в сучасному українському мовленні обидві вважаються нормативними? Тим паче, що зникнення «Ви» у звертанні до рідних, особливо в останні десятиліття, багатьма людьми сприймається дуже болісно: « Вже рідні діти з матір’ю на «ти»«. (Л. Костенко)
Як свідчать джерела, у Київській Русі звертання на «Ви» не знали, воно було запозичене українською мовою значно пізніше, десь у кінці 14 століття. Така граматична форма етикету стала традиційною для національного мовлення у родинному колі: «Встали мама, встали тато…» (П. Тичина), «Якби моя бабуся встали» (Остап Вишня). У сучасному спілкуванні загальноприйнятим є звертання на «Ви» до малознайомих, незнайомих, а також у діловій комунікації.
Займенник «Ви» варто писати з великої літери тоді, коли звертаємося до однієї особи: «Іване Петровичу! Запрошуємо Вас…», «Шановна Ірино Степанівно! Вітаємо Вас… «, «Пане (пані) голово! Звертаємося до Вас …» тощо. При звертанні до кількох осіб займенник слід писати з малої літери: «Дорогі колеги! Вітаємо вас …»
Займенник «ти» є виразником близьких стосунків між людьми. Він передає повагу, що виникла на основі дружби, товариськості чи кохання. На «ти» спілкуються між собою товариші, колеги, співробітники, друзі, члени родини тощо. Вживання мовної етикетної форми звертання на»ти» чи «ви» у багатьох випадках регулюється ситуацією.
Протягом століть український мовний етикет не був позбавлений інокультурних виявів, тому варто з розумінням ставитися до всього, що прийшло до національної системи мовного етикету з інших мов і не суперечить нашим традиціям. Правильне й доречне використання етикетних формул звертання свідчить про вихованість, чемність і високий рівень культури мовця.
 
Висновки
 
Наведений перелік поширених в українській мові формул ввічливості може бути продовжений.
Підсумовуючи, треба зазначити, що дотримання правил мовного етикету є складовою загальної культури людини. Культура мови – це володіння літературними нормами на всіх рівнях, вміння користуватися мовними засобами, вона передбачає смислову точність, різноманітність, чіткість, художню виразність.
Правила культури поведінки людини, мовний етикет вимагають того, що вибираючи звертання потрібно враховувати ситуацію спілкування: в родині, з друзями, з незнайомими людьми. Мовний етикет справедливо вважають культурним обличчям нації. Він втілює найтиповіші риси мовної поведінки людини в найрізноманітніших життєвих ситуаціях.
Знання і виконання оптимальних моделей поведінки в конкретних, заздалегідь відомих, ситуаціях стосунків людей, тобто виконання етикету, є невід'ємною частиною культури морального спілкування, в цілому моральної культури сучасної особистості. Етикет, з одного боку, полегшує спілкування і взаєморозуміння між людьми, з іншого – зберігає гідність кожної особистості, сприяє гуманізації людських стосунків.
Важливість і необхідність етикету для кожної сучасної людини стала результатом розвитку і вдосконалення людських стосунків протягом багатьох століть, а також усвідомлення людством значущості кожної окремої особистості й необхідності для неї співіснувати із собі подібними.
 
Список використаної літератури:
 
Богдан С. К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. / С. К. Богдан – К. : Рідна мова, 1998. – 488с.
Мацько Л. І. Культура української фахової мови. / Л. І. Мацько, Л. В. Кравець – К., 2007. – 198с
Загнітко А. П., Данилюк І. Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування. – Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2004. – 480 с.
Білик Е. В. Сучасна енциклопедія етикету: 1000 правил і корисних порад / Е. В. Білик. -Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2005. – 384 с
Плющ Н. П. Формули ввічливості в системі українського мовного етикету // Українська мова і сучасність. – К. : НМК ВО. – 1991. – С. 90-98.
 
Слово – зброя. Як усяку зброю, його треба чистити та доглядати.
М. Рильський
 
Відомий дослідник проблем етикету Н. І. Формановская у своїй книзі «Ви сказали: «Здрастуйте!» робить дуже точне зауваження: « Ви сказали зустрічному «Здрастуйте!». Багато це чи мало? З одного боку, начебто небагато: адже нових відомостей передано не було! Але з іншого боку, кожен знає, як неприємно вражає нас і навіть ранить відсутність очікуваного вітання «.
Мова – це величне надбання людства. Вона не лише найпотужніший засіб спілкування, знаряддя мислення, а й історія народу, необхідна умова його існування. Вона є основою зростання особистості, спрямована на внутрішній світ людини та її психіку, у зовнішній світ людських взаємин. Культура особистості значною мірою залежить від бездоганного зразкового мовлення.
Слово етикет (від французького etiquette – ярлик, етикетка) визначається як сукупність правил поведінки, що стосуються ставлення до людей (поводження з оточуючими, форми звертання і вітань, поведінка у громадських місцях, манери та одяг).
Мовний етикет – це сукупність мовних засобів, які регулюють нашу поведінку в процесі мовлення. Він формується історично в культурних верствах народу й передається від покоління до покоління як еталон мовленнєвої поведінки мовця, виразник загальнолюдської культури, гідності й честі.
Приклади найбільш типових формул звертання
1. Етикетні одиниці, якими виражається вітання: Добрий ранок! Доброго ранку! Добрий день! Доброго дня! Добридень! Добрий вечір! Здрастуйте! Моє шанування! Вітаю Вас!
- Вітаючись, добирайте ту вітальну формулу, яка підходить для даної ситуації.
- Вітаючись, привітно посміхайтеся. Дивіться людині у вічі. Вітаючись, не тримайте руки в кишенях. Зніміть рукавички (у рукавичках може дозволити собі вітатися лише жінка).
- Якщо Ви молодший, вітайтеся першим.
- Жінку має вітати чоловік (руку для вітання першою подає жінка).
- Підлеглий має привітати свого керівника.
- Незалежно від віку, статі, посади тощо першим (першою) вітається особа, яка заходить до кімнати (кабінету).
- Ідучи в гості, не забудьте, що першою маєте привітати господиню, потім господаря, потім гостей (у тому порядку, як вони сидять).
2. Формули прощання: Прощайте! Прощавайте! До зустрічі! До побачення! Щасливо! Дозвольте попрощатись! Бувай (бувайте) здорові!
3. Вислови вибачення: Вибачте, пробачте, даруйте, прошу вибачення, мені дуже шкода, прийміть мої вибачення, перепрошую тощо.
4. Мовленнєві одиниці, що супроводжують прохання: Будь ласка, будьте ласкаві, прошу Вас, маю до Вас прохання..., чи можу звернутися до Вас із проханням..., дозвольте Вас попросити тощо.
5. Формули подяки: Спасибі! Дякую! Прийміть мою найсердечнішу (найщирішу) подяку.
6. Конструкції побажання: Будь (-те) щасливий (-а, і)! Щасливої дороги! Успіхів тобі (Вам)! Хай щастить!
7. Типізовані фрази ритуалу знайомства: Знайомтесь.... Я хочу представити тобі (Вам).... Дозволь (-те) представити (познайомити, рекомендувати).... Рекомендую.... Маю честь представити (рекомендувати) тощо.
8. Звертання: Мамо, тату, доню, сину, сестро, брате, бабусю, дідусю, пані, пане, панно, паничу, панове, добродію, добродійко, добродії, товаришу, товариство, друже, приятелю, подруго, колего...
9. Згода, підтвердження: Згоден, я не заперечую, домовилися, Ви маєте рацію, це справді так, звичайно, певна річ, так, напевно, обов’язково, безперечно, безсумнівно, безумовно, ми в цьому впевнені, будь ласка (прошу), гаразд (добре), з приємністю (із задоволенням)...
10. Заперечення: Ні; ні, це не так; нас це не влаштовує; я не згодний (згоден) ; це не точно; не можна; не можу; ні, не бажаю; Ви не маєте рації; Ви помиляєтеся; шкодую, але я мушу відмовитися; дякую, я не можу; про це не може бути й мови...
11. Співчуття: Я Вас розумію; я відчуваю Вашу схвильованість (Ваш біль, Вашу стривоженість, Ваше хвилювання) ; це болить і мені; це не може нікого залишити байдужим; я співпереживаю (Вашу втрату) ; треба триматися, людина сильна; не впадайте у відчай (час усе розставить на місця, час вилікує, загоїть рану, втамує біль...).
12. Пропозиція, порада: Дозвольте висловити мою думку щодо..., а чи не варто б..., чи не спробувати б Вам..., чи не були б Ви такі ласкаві прийняти мою допомогу (вислухати мою пропозицію, пораду), чи не погодилися б Ви на мою пропозицію...
Наведений перелік поширених в українській мові формул ввічливості може бути продовжений.
Підсумовуючи, треба зазначити, що дотримання правил мовного етикету є складовою загальної культури людини. Культура мови – це володіння літературними нормами на всіх рівнях, вміння користуватися мовними засобами, вона передбачає смислову точність, різноманітність, чіткість, художню виразність.
Фото Капча