Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Сучасні тенденції розвитку адаптивної фізичної культури

Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
6
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Сьогодні в практиці затвердилися два основних підходи у формуванні теорії й методики адаптивної фізичної культури.
Перший – узагальнення досвіду роботи з інвалідами, який вже має свої історію, досягнення й успіхи. Здійснюють цю роботу педагоги, методисти, тренери і просто ентузіасти (які інколи навіть не мають вищої професійної освіти). Силами педагогів-новаторів створюються індивідуальні учбово-оздоровчі програми, передові технології, приватні методики для окремих нозологічних груп інвалідів. Однак меценатство, милосердя, жаль до інвалідів не завжди компенсують недостатність знань. Неповна і не завжди бездоганна інтерпретація медичних відомостей про патологію пацієнтів часто не приводить до бажаних результатів.
Другий підхід – експериментальний пошук, перевірка і наукове обгрунтування приватних методик у сфері фізичного виховання, спорту, фізичної рекреації і рухової реабілітації інвалідів. Це ефективний і плідний шлях. Основні напрямки вже наявних досліджень – це пошук раціональних засобів, методів, організаційних форм фізкультурно-оздоровчої роботи з інвалідами різних категорій і віку. Використання при цьому етіопатогенетичного аналізу, фізіологічних, психологічних та соціологічних методів дослідження є правомірним і досить переконливим. Значна частина досліджень стосується вивчення одиничних і особливих випадків, обумовлених конкретною патологією.
Однак локальність об'єктної області досліджень, відсутність методологічних концепцій, які мають загальний характер, обмежують сферу їх можливих екстраполяцій.
І перший, і другий підходи припускають насамперед поглиблене вивчення конкретних методик адаптивної фізичної культури для різних категорій інвалідів. Разом з тим глибоке пізнання, проникнення в суть явища, на думку В. К. Бальсевича, можливе тільки при освоєнні всіх рівнів знань, і перший з них – філософське осмислення, створення методологічної бази дисципліни.
Очевидно, що формування адаптивної фізичної культури можливе на основі інтеграції знань про структуру і зміст фізичної культури і знань нормальної та патологічної анатомії, фізіології, психології й інших суміжних наук. Створення спеціальності поставило глобальне завдання: визначити систему додаткових знань, необхідних і достатніх для роботи з інвалідами. Залежно від того, наскільки раціонально буде побудовано таку інтеграцію (з якими науковими дисциплінами, у якому поєднанні і об’ємі), багато в чому визначається ідеологія розвитку адаптивної фізичної культури як науки і навчальної дисципліни.
Історія науки свідчить про те, що у розвинутій системі знань різні теорії поєднуються в більше широкі утворення, пов'язані між собою різноманітними відносинами. Нерідко подібні зв'язки встановлюються і далі – між теоріями, які належать до різних дисциплін. Такий процес об'єднання й синтезу в системі міжпредметних зв'язків є найбільш характерною особливістю інтеграції наукового знання. Виявлення загальних ідей, принципів, підходів, гіпотез, теорій, відомих в інших науках, може збагатити знання фахівця з роботи з інвалідами в сфері фізичної культури, а надалі сформувати методологічні основи теорії адаптивної фізичної культури.
Специфічність поняття «адаптивна фізична культура» виражається у доповнюючому понятті «адаптивна», яке підкреслює її призначення для людей з відхиленнями в стані здоров'я, включаючи інвалідів. Це припускає, що фізична культура у всіх її проявах повинна стимулювати позитивні реакції в системах і функціях організму, формуючи тим самим необхідні рухові координації, фізичні якості і здібності, спрямовані на життєзабезпечення, розвиток і вдосконалення організму інваліда.
Фізична культура природно сполучає в собі не тільки біологічне, але й соціальне. Фізичне в людині відіграє роль механізмів, за допомогою яких здійснюються його соціальні функції. У життєдіяльності інваліда саме біологічний стан організму відбиває соціальний прояв особистості, ступінь її соціальної адаптації. Тому магістральним напрямом адаптивної фізичної культури є формування рухової активності як біологічного і соціального факторів впливу на організм і особистість інваліда. Пізнання сутності цього явища може стати методологічним фундаментом теорії адаптивної фізичної культури.
Адаптивна фізична культура покликана за допомогою раціонально організованою рухової активності як природного стимулу життєдіяльності, використовуючи збережені функції, залишкове здоров'я, природні фізичні ресурси і духовні сили інваліда, максимально наблизити психофізичні можливості організму і особистості до самореалізації в суспільстві.
Після більшості ушкоджень в організмі людини повного відновлення зруйнованих органів не відбувається і функціональна система, яка сформувалася на етапі термінової компенсації, зберігається протягом всього подальшого життя людини. Таке положення найчастіше спостерігається при ампутації кінцівки, при ушкодженні парних внутрішніх органів, шлунково-кишкового тракту. Причому у всіх цих ситуаціях недосконала термінова компенсація перетворюється на надійну, довгострокову. Основа довгострокової компенсації полягає у формуванні структурного сліду в компенсуючій системі. Суть його в тому, що у процесі компенсації активація синтезу нуклеїнових кислот і білків не тільки реалізується в клітинах одного виконавчого органу, на який припадає збільшене навантаження, але й сприяє виникненню певних структурних змін у всіх органах функціональної компенсуючої структури.
Аналогічні компенсаторні процеси відбуваються при втраті зору, коли загострюється слух, і навпаки – при порушенні слуху компенсуючу функцію бере на себе зір.
А. С. Солодков, аналізуючи морфофункціональні реакції в інвалідів після ампутації кінцівки, виділив наступні закономірні процеси, які обов'язково супроводжують довготривалу адаптацію:
зміна взаємодії регуляторних механізмів;
мобілізація і використання фізіологічних резервів організму;
формування спеціальної функціональної системи адаптації до конкретної (трудової або спортивної) діяльності.
Істотне значення для розуміння процесу формування функціональної системи, яка компенсує ушкодження, мають дослідження П. К. Анохіна. Він сформулював кілька загальних принципів, які можуть бути застосовані до всіх компенсаторних процесів. Так, наприклад, ушкодження нижньої кінцівки викликає порушення рівноваги й акту ходьби. Це спричиняє зміну інформації від рецепторів вестибулярного апарату, пропріорецепторів м'язів, рецепторів шкіри, а також зорових рецепторів. У результаті переробки цієї інформації аналізаторами центральної нервової системи функція моторних центрів і м'язових груп перебудовується таким чином, щоб відновити рівновагу і у зміненому вигляді здійснити акт ходьби (принцип сигналізації про дефект).
По мірі збільшення ушкодження сигналізація про дефект зростає, втягуючи в компенсацію нові нервові центри і відповідні м'язові групи (принцип прогресивної мобілізації запасних компенсаторних механізмів). Надалі по мірі ефективного здійснення компенсації склад аферентного імпульсного потоку скорочується, виключаючи певні відділи функціональної системи, які раніше брали участь у здійсненні компенсаторної діяльності (принцип зворотного аферентування етапів відновлення порушених функцій) і т. д. В остаточному підсумку формується стабільний анатомічний дефект, який забезпечує компенсацію – мінімальний ступінь кульгавості при даному ушкодженні.
Такий механізм компенсації є загальним для будь-яких нозологічних груп інвалідів і може бути використаний в адаптивній фізичній культурі для реабілітації інвалідів на різних стадіях відновлення, при складанні тренувальних програм, навчання руховим діям у процесі фізичного виховання й т. д. На думку Ф. З. Меєрсона, підтримка структурно-функціонального стану шляхом порівняно невисоких, але систематичних фізичних навантажень на органи й системи, які забезпечують компенсацію, – більш ощадливий варіант цього процесу, ніж багаторазові повторення деадаптації-реадаптації.
Таким чином, концепція залучення знань загальнобіологічних закономірностей функціонування організму розкриває один з можливих теоретичних підходів до методології адаптивної фізичної культури – нового напрямку в системі вищої професійної освіти.
По-перше, ці знання збагачують філософсько-медичний світогляд і мислення педагога, по-друге, є важливим орієнтиром у постановці наукової праці, тому що дозволяють більш широко бачити проблеми адаптивної фізичної культури іграмотно інтерпретувати отримані наукові факти; по-третє, служать важливим інструментом пізнання об'єкта професійної діяльності; і по-четверте, є методологічною основою при розробці приватних методик фізичного виховання, оздоровчого спорту, фізичної рекреації і руховій реабілітації для інвалідів, тобто цілісної системи їх фізичної активності.
 
Список використаних джерел
 
Бальсевич В. К. Феномен физической активности как социально-биологическая проблема //Вопросы философии, 1981, № 8.
Введение в теорию физической культуры: Учебн. пос. /Под ред. Л. П. Матвеева. М., 1983.
Евсеев С. П. Адаптивная физическая культура, ее философия, содержание и задачи /Адаптивная физическая культура и функциональное состояние инвалидов. СПб, 1996.
Евсеев С. П., Шапкова Л. В., Федорова Т. В. Адаптивная физическая культура в системе высшего профессионального образования //Теор. и практ. физ. культ., 1996, № 5.
Пономарев Н. И. О законах функционирования и развития физической культуры. Л., 1989.
Фото Капча