Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Сучасний підхід до здоров’я людини як системи

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
9
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
1. Класифікація підходів до розуміння здоров’я
2. Сучасний підхід до здоров’я людини як системи
Список використаної літератури
 
1. Класифікація підходів до розуміння здоров’я
 
Здоров'я е необхідною умовою продуктивної, активної, креативної життєдіяльності людини. Вагомі порушення в цій сфері людини можуть призвести до змін у професійному, міжособистісному житті, вплинути на його спосіб і навіть поставите під загрозу цілісність особистості.
Проблема здоров'я має комплексний характер, її вивчають десятки наук, серед яких одне з домінуючих місць належить психологи. Мета нашого параграфа – проаналізувати різноманітні підходи щодо вивчення психології здоров'я й визначити ідеї та погляди, які стануть базою в системі взаємодії соціальних інститутів у формуванні здорового способу життя учнів.
У сучасній науці виділяють кілька підходів до проблеми здоров'я:
1. Нормоцентричний підхід розуміє здоров'я як сукупність середньостатистичних норм сприйняття, мислення емоційного реагування та поведінки в поєднанні з нормальними показниками соматичного стану індивіда.
2. Феноменологічний підхід трактує проблеми здоров'я та хвороби як фундаментальні аспекти індивідуального буття. Ці погляди базуються на глибинному розумінні та емпатії.
3. Холістичний підхід. Здоров'я розуміється як цілісність, яка набувається індивідом у процесі його становлення.
4. Відповідно до крос культурного підходу, здоров'я – це соціокультурна змінна, його характеристики відносні та обумовлені специфічними соціальними умовами, особливостями національного менталітету.
5. На думку прихильників дискурсивного підходу, здоров'я треба досліджувати як продукт означеного дискурсу, який має власну внутрішню логіку конструювання.
6. Інтегративний підхід свідчить про те, що будь-які пояснювальні принципи, моделі та концептуальні схеми є адекватними способами дослідження здоров'я на різних рівнях людського буття. Прихильники цієї моделі намагаються з'єднати, тобто інтегрувати ці моделі, схеми, ураховуючи їх межі на єдиній концептуальній основі.
7. Соціологічний підхід до здоров'я трактується через хворобу, тобто з негативного боку. «Здорове суспільство» – це таке суспільство, яке має мінімальний рівень «соціальних хвороб». Коли йдеться про «соціальне здоров'я», то треба розуміти такі особливості: наскільки важливі ті чи інші хвороби, їх поширення, економічні втрати, викликані ними; роль суспільства та причини виникнення хвороб, характер та кінець хвороби (чи можна її вилікувати або кінець – летальний) ; оцінка біологічних станів частини або всієї популяції на основі статистичних даних.
Поняття здоров'я містить різні аспекти, наприклад, у «Толковом словаре русского языка» читаємо: «Здоров'я – це нормальний стан правильно функціонуючого, неушкодженого організму» [260, с. 198], тобто йдеться про фізіологічне здоров'я.
Узагалі, можна говорити про три види здоров'я: про здоров'я фізичне, психічне й моральне (соціальне) :
1. Фізичне здоров'я – це природний стан організму, зумовлений нормальним функціонуванням усіх його органів і систем. Якщо добре працюють усі органи й системи, то і весь організм людини (система саморегулююча) правильно функціонує й розвивається.
2. Психічне здоров'я залежить від стану головного мозку, воно характеризується рівнем і якістю мислення, розвитком уваги й пам'яті, ступенем емоційної стійкості, розвитком вольових якостей.
3. Моральне здоров'я визначається тими моральними принципами, що є основою соціального життя людини, тобто життя в повному людському суспільстві. Відмінними ознаками морального здоров'я людини є, насамперед, свідоме ставлення до праці, оволодіння скарбами культури, активне неприйняття вдач і звичок, що суперечать нормальному способу життя. Фізично і психічно здорова людина може бути моральним виродком, якщо вона зневажає нормами моралі. Тому соціальне здоров'я вважається вищою мірою людського здоров'я. Морально здоровим людям притаманна низка загальнолюдських якостей, що й роблять їх справжніми громадянами.
Соціальне здоров'я відображається через такі характеристики:
адекватне сприйняття соціальної реальності;
інтерес до навколишнього світу;
адаптація до фізичної та суспільної сфер;
спрямованість на суспільно корисну працю;
альтруїзм;
емпатія;
відповідальність перед іншими;
демократизм у поведінці.
Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ) пропонує власне визначення, яке є досить поширеним. Отже, здоров'я – стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність фізичних дефектів.
 
2. Сучасний підхід до здоров’я людини як системи
 
Об'єктом вивчення валеології є здорова людина й людина, яка знаходиться в стані передхвороби, предметом вивчення – її здоров'я. Для дослідження здоров'я, необхідно зрозуміти феномен людини, принципи її організації. Однак цілісного, системного розуміння природи людини до останнього часу не могла дати медична наука, яка є однобічно зорієнтованою на дослідження переважно фізичного тіла. Проте разом з цим, цілісний, системний підхід до людини розроблявся ще на зорі цивілізації. Ці знання при сучасному їх читанні розширюють і поглиблюють наукову концепцію про світ і людину, її розвиток та доповнюють системне уявлення про людину. На сьогодні наукою здійснюється переклад стародавніх істини на мову сучасності, взявши за основу наукові досягнення, насамперед, квантової фізики, нейрофізики й психології.
Дослідження останніх двох десятиліть до яких ввійшли голограмний принцип побудови Всесвіту, голограмна модель свідомості людини, уявлення про людину як носія всієї інформації Всесвіту, (таких вчених як К. Прибрам, Д. Бом, І. Пригожий, Р. Шелдрейк, В. Вульф тощо), дозволяють наблизитися до розуміння людини як мікрокосму. Згідно до цих поглядів людина перебуваючи в інформаційно-енергетичних потоках, має власне силове поле, яке є відповідальним за самореалізацію індивіду як системи. Думки людини розглядаються як живі голограми з формотворчою функцією, а розвиток свідомості як розвиток що підпорядковується загальному закону Всесвіту. Знайдено внутрішньо-клітинний субстрат, що приймає, фіксує й відтворює інформацію.
Щоб зрозуміти систему, потрібно розглянути як внутрішні, так і зовнішні аспекти її функціонування. Останнє передбачає вихід із системи й оцінку її діяльності в більшому масштабі. Для людини – це оточуюче середовище, в якому вона виконує свої біологічні та соціальні функції. Внутрішній стан людини можна оцінити за ступенем упорядкованості системи (інформаційною компонентою системи). Для фізичного тіла – це генетичний код та нейроендокринно-імунний комплекс, для психіки – архетипічна структура й механізм усвідомлення. Яким же чином співвідносяться внутрішні й зовнішні аспекти системи (біосистеми) «Людина»? Носієм цього зв'язку є перш за все енергія, яка виділяється біосистемою для підтримки своєї упорядкованості, а також для здійснення біологічних та соціальних функцій. Чим вищий ступінь гармонізації психіки й тіла, тим більш вільно проходять через їх структури інформаційно-енергетичні «потоки життя», тим ефективніше функціонує організм і більша кількість енергії виділяється на виході. Саме такі «енергетичні потоки» визначають феномен життя і складають основу самоорганізації біосистеми. Ступінь здатності системи до впорядковування визначається кількісними та якісними показниками відновлення гомеостазу в разі як зовнішньої, так і внутрішньої дії на організм. Ці показники можна застосовувати для попередньої оцінки рівня здоров'я індивіда.
Це елементи цитоскелету – мікроканали. Оскільки мікроканали мають усі клітини організму, цей факт розширює уявлення про шляхи передачі інформації та характер інформаційних впливів на людину[7]. До сучасного феноменологічного розуміння людини можна наблизитися за допомогою системного підходу. Система являє собою сукупність елементів і зв'язків між ними, що функціонують як єдине ціле і мають єдину мету функціонування. Людина – це система з пірамідальним принципом будови. Слідом за древніми греками ми виділяємо в ній три рівні – нижчий, тілесний (від гр. Soma – тіло), середній, психічний (від гр. Psyche – душа) і вершину – духовний елемент (від гр. Nous – дух). Про останній елемент стало можливим говорити тільки завдяки досягненням глибинної й трансперсональної психології, вони дозволили проникнути у вищу ірраціональну творчу сферу, яку прийнято називати надсвідомістю. Саме цю сферу освоюють адепти духовних традицій. Піраміда має свої закони організації. Організація ця ієрархічна, а визначальним елементом, який задає режим діяльності всієї системи, є вершина. Взаємовідносини між елементами піраміди підпорядковуються законам гармонії (правило «золотого перетину»). Ці особливості системи забезпечують її динамічну стійкість і можливість розвитку. Людина є частиною Світу, вона входить до нього як одна з підсистем. У свою чергу, в середині себе, в середині своєї біологічної структури, людина має так звані мінісистеми – подоби, в яких відображується весь організм. Це райдужна оболонка ока, вушна раковина, язик, слизова оболонка носа, шкіра (волосяна частина голови, долоні, ступні). Відслідковуючи зміни в цих структурах, можна проводити діагностику стану здоров'я, а впливаючи на них – коректувати відхилення. Елементарною мінісистемою подоби організму є жива клітина.
Кожний із трьох рівнів системи «Людина» розглядається як підсистема, з тим самим принципом організації, що й ціла система. У підсистемах першого порядку, в свою чергу, виділяються підсистеми другого порядку і т. д. Підсистеми всіх порядків функціонують у відносно автономних режимах, але при суворому дотриманні принципів взаємозв'язку й підпорядкування нижчого рівня вищому. Принцип взаємозв'язку виявляється як у взаємних впливах різних підсистем, так і в наявності в них загальних блоків, тобто у взаємоперехрещуванні. Тому одна підсистема неминуче втягує в роботу іншу, і людина реагує на будь-які впливи як єдине ціле. Дослідження людини, як єдиного цілого, складає принцип холізму (цілісності).
Конкретизація суті індивідуального здоров'я складає основну методологічну проблематику валеології. Основу валеології складає феномен життя, тому людина є вищою формою реалізації цього феномену. Це означає що людина здатна пізнавати і відбивати через себе картину оточуючого світу, відчувати своє власне місце в суспільстві, самовиявлятися через соціальну активність, що свідчить про вищу форму інтеграції людини, тому ці якості можна використовувати при оцінюванні психічних та соціальних (духовних) аспектів здоров'я. Таким чином, здоров'я це категорія не тільки медико-біологічна, а й соціальна (духовна). Біологічна сутність здоров'я полягає в здатності біосистеми «Людина»:
до самоорганізації – самовідновлення, саморегуляції, самовідтворення, компенсації;
до саморозвитку.
Важливо пам'ятати, що біологічна складова людини є реалізатором її психічної, соціальної й духовної складової. Це важливо враховувати, коли мова йдеться про оцінювання індивідуального здоров'я. Чим більше індивіду вдається реалізовувати свій біологічний, психічний, соціальний і духовний потенціал, тим помітніше підвищується рівень його здоров'я. Зрозуміло, що якість самоактуалізації безпосередньо залежатиме від психічних і духовних (соціальних) характеристик особистості. Здоров'я – це цілісний, динамічний стан людини, який характеризується: силою (могутністю) механізмів самоорганізації, які забезпечують здатність організму протидіяти впливу пошкоджуючих факторів та здатність організму компенсувати патологічний процес (коли виникне в цьому необхідність) ; пластичністю (гармонійністю) інформаційного, енергетичного, структурного забезпечення процесів самоорганізації.
 
Список використаних джерел:
 
Брехман И. И. Введение в валеологию – науку о здоровье, – М., Наука, 1987.
Булич Е. Г., Муравов І. В. Валеологія. Теоретичні основи валеології. – К. : ІЗМН, 1997.
Валеологія: Навчально-метод. матеріал для викладачів та студ. вищих навч. закл. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». Вінницьке територіальне представництво / Л. С. Лойко (уклад.). – К., 2001.
Давидюк Г. М. Валеологія. – Луцьк: Надстир'я, 1998.
Фото Капча