Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Суспільство як соціальна система

Предмет: 
Тип роботи: 
Доповідь
К-сть сторінок: 
14
Мова: 
Українська
Оцінка: 

сприяють виявленню основних рис природи, детермінації і функціонування зв‘язків макро-, мезо-, і мікрорівнів суспільства.

Отже, в соціології з приводу питання суті і походження суспільства одержали життя різноманітні інструментальні, кратичні, семантичні, натуралістичні тощо концепції, які віддзеркалюють складність цього феномену.
Отже, постає питання: Що собою являє суспільство, якщо в одному випадку під цим терміном розуміють групу людей, які об‘єднались для реалізації певної мети та інтересів; в другому – певний етап в розвитку людства або країни; в третьому – як характеристику якісного стану того чи іншого етапу в розвитку людства; в четвертому – частину матеріального світу, яка відокремилася від природи і певним чином взаємодіє з нею.
На нашу думку (погоджуємось з думкою автора навчального посібника під редакцією І. С. Старовойта), суспільство – це системно організована сукупність всіх форм, способів взаємодії та об‘єднання людей, що склалися історично в процесі їх цілеспрямованої діяльності.
Сутнісними рисами суспільства є: спільність території проживання; збереження та відтворення соціальних зв‘язків; автономність, саморозвиток та саморегулювання; єдність загальної системи цінностей. Суспільство формується в міру здатності людей відокремитися від природи. Серед факторів, що сприяють саморозвитку суспільства виділимо трудову діяльність людей; колективний характер людського життя, субстратом якого є культура та пізнавальну діяльність людини.
У своєму розвитку, суспільство пройшло різні етапи формування, яким притаманні певні значимі ознаки. Аналіз різноманітних теорій і концепцій суспільного розвитку (Р. Арона, Д. Белла, Г. Маклуена, А. Тоффлера) дозволяє виділити такі основні критерії типізації суспільств, це: технологічні системоутворюючі фактори соціальної реальності; специфіка законів регулювання та функціонування; розвиненість управління; особливості соціокультурного середовища тощо. Загалом, традиційним є виділення трьох основних типів суспільств: аграрного (традиційного), індустріального і постіндустріального.
Характерними ознаками традиційного типу суспільства є аграрна спрямованість економіки, орієнтація на відтворення усталеного порядку, жорсткий соціальний контроль, високий рівень залежності від природно-географічних умов буття.
Характерними ознаками індустріального суспільства є виробнича основа (машина), розвинута система комунікації і соціальної мобільності, розумне співвідношення свободи і інтересів індивіда з загальними соціокультурними нормами та цінностями. До основоположних принципів індустріального суспільства віднесемо: приватну власність як основу економічного зростання, особистої свободи і захисту соціального порядку; бізнес як рушійну силу соціального прогресу; плюралістичну демократію; деідеологізацію суспільного життя; корпоративізм як наднаціональну форму розвитку суспільства.
Проте, незважаючи на значимі переваги другого суспільства над першим, індустріалізм сприяє формуванню таких негативних явищ суспільного життя, як стандартизація способу життя, встановлення тотального контролю над індивідом, індустріалізація розваг, дегуманізація культури.
Постіндустріальне (комп‘ютерно-інформаційне) суспільство характеризує наявність гнучких інформаційних технологій, транснаціональних інститутів, антиципарної демократії, зростання значимості людини тощо. Сучасні суспільства є багатоваріантними складними системами, в яких кожен елемент відіграє свою роль і виконує певну функцію.
2. Суспільство як соціальна система. Соціальні підсистеми суспільства, їх класифікація
Суспільство як соціальна система – це організована система взаємодіючих підсистем і їх елементів, соціальні зв‘язки в середині яких детермінуються статусно-рольовими позиціями та відповідними культурними взірцями, а поза межами утворень – специфікою виду діяльності. До основних підсистем суспільства відносять чотири сфери суспільного життя:
- економічну – охоплює відносини, які виникають в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ;
- політичну – охоплює відносини, пов‘язані з взаємодією держави, партій, політичних організацій з приводу влади і управління;
- соціальну – охоплює відносини, пов‘язані з взаємодією класів, соціальних прошарків і груп;
- духовну – охоплює відносини, пов‘язані з розвитком суспільної свідомості, науки, культури, мистецтва.
Ці підсистеми (сфери) в свою чергу, можуть бути представлені сукупністю елементів, які до них входять:
- економічна – виробничими закладами (фабрики, заводи), закладами транспорту, фондові і товарні біржі, банки тощо;
- політична – держава, партії, профспілки, молодіжні, жіночі і т. п. організації;
- соціальна – класи, страти, соціальні групи і прошарки, нації і т. д. ;
- духовна – церква, освітні заклади, наукові заклади.
Всі соціальні підсистеми суспільства взаємопов‘язані між собою, наділені відповідною структурою, виконують певну функцію та зумовлюють функціонування певного типу суспільства.
Необхідно вказати, що всі зв‘язки між соціальними підсистемами можуть бути представлені як зв‘язки між соціальними групами, націями, індивідами, які виникають в процесі економічного, політичного, соціального, духовного життя суспільства. Для позначення цих зв‘язків використовують термін «суспільні відносини». Виділяють матеріальні (з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ) і духовні (політичні, правові, моральні, ідеологічні) суспільні відносини. Їх можна розглядати також як окремий вид соціальної системи.
Важливим також є питання основних компонентів соціальної системи. Сьогодні в соціологічні літературі пропонуються найрізноманітніші «набори» компонентів соціальної системи, що відрізняються як за характером, так і за кількістю.
Зупинимось на двох, як нам видається, найбільш обґрунтованих підходах. У першому випадку – це позиція О. К. Улєдова, який вважає за необхідне виділити такі основні компоненти системи: діяльність, потреби, відносини, суб‘єкти життєдіяльності. У другому – маємо на увазі точку зору В. М. Краснова, згідно з якою основний компонентний ряд системи включає: соціальні суб‘єкти, суспільні потреби, людську діяльність, культуру і суспільні відносини.
На нашу думку єдність суспільних потреб, інтересів, суб‘єктів та об‘єктів діяльності, засобів діяльності і суспільних відносин, створює основний компонентний ряд соціальної системи. Зупинимося на їх характеристиці.
Суспільні потреби. Серед численних загально-методологічних дефініцій поняття «потреби», найбільш вдалим є визначення потреб як станів систем, які виражають момент динамічного розходження, різності, суперечності між об‘єктивно необхідними «параметрами» їхнього існування і тими реальними, які є в наявності в той чи інший момент.
Щодо класифікації потреб, то різні їх варіанти спираються на ту чи іншу об‘єктивну, властиву предмету дослідження підставу. Наприклад, розрізняють потреби за особливостями об‘єкта, суб‘єкта і продукту діяльності. Широкого розповсюдження набула класифікація потреб на основі діяльності. У відповідності до цього критерію виділяють матеріальні, соціально-політичні і духовні потреби.
Слід розрізняти матеріальні і духовні потреби як відносно самостійні соціальні утворення, що пронизують основні сфери суспільного життя і потреби сфер суспільного життя, що складаються з нерозривної єдності матеріальних і духовних потреб.
Варта уваги також проблема «позитивних « і «негативних» потреб, адже своє відтворення у процесі розвитку соціальної системи мають діставати не тільки ті характеристики, які сприяють її прогресу, а й ті, які гальмують якісне удосконалення соціальної цілісності. Інакше кажучи, «позитивні» і «негативні» полюси суперечностей системи рівною мірою об‘єктивно зумовлені.
Інтереси. Інтерес – спосіб відношення соціального суб‘єкта до необхідних умов існування і його розвитку, що виражається в прагненні створювати і використовувати ці умови. Зміст інтересу визначається умовами життя людей, їх соціальним положенням тощо. Інтереси змінюються відповідно до зміни об‘єктивних умов. За своєю спрямованістю інтереси поділяють на матеріальні та духовні. При цьому «рівневі» матеріальні і духовні інтереси не слід ототожнювати з інтересами матеріальної і духовної сфер суспільного життя, оскільки перші є значно вужчі за своїм обсягом.
Носіями потреб та інтересів виступають суб'єкти соціальної діяльності.
Суб‘єкти соціальної діяльності. Суб‘єктом соціальної діяльності виступає людина як соціальна істота, якій притаманні як природно-біологічні, так і суб‘єктно-соціальні якості. Здатність харчуватися, рухатися, розмножуватися, почуття, розум є природною властивістю людини. На основі природно-біологічних передумов формуються якості людини як соціальної істоти.
Люди як суб‘єкти соціального життя можуть розглядатися на двох рівнях: індивідуальному та спільнісному. Важливо зауважити, що в реальному суспільному житті, дії індивідуального суб‘єкта не мають вирішального значення.
Важливою соціальною характеристикою соціальних суб‘єктів є їхня властивість до відображення суспільних потреб та інтересів і на цій основі здійснення свідомої, цілеспрямованої соціальної діяльності.
Відображення потреб та інтересів у свідомості суб‘єктів виступає у формі двох рівнів свідомості: повсякденного і теоретичного. Повсякденна свідомість не виходить за рамки емпіричних умов буття людини. Теоретичний рівень свідомості відображає суть соціальних явищ, їх закономірності в формі цілісної концепції, системи поглядів. Ці два рівні свідомості взаємодоповнюють один одного. Важливим структурним компонентом свідомості виступає знання, уявлення, поняття, чуттєво-вольові утворення (відчуття, сприйняття). Стан свідомості суб‘єкта безпосередньо впливає на визначення мети і завдань практичної діяльності суб‘єкта.
Соціальна діяльність – суспільний процес цілеспрямованого перетворення суб‘єктом природного і суспільного середовища. Залежно від предмета і результату людської діяльності спеціалісти виділяють дві форми активності соціального суб‘єкта: практичну діяльність, яка змінює, перетворює об‘єкт і духовну діяльність, яка пізнає, оцінює його.
Існують різноманітні класифікації форм практичної і духовної діяльності. Як основні форми практичної діяльності розглядаються трудова, економічна і соціально-перетворююча діяльність. У рамках духовної форми діяльності виділяють духовно-теоретичну і духовно-практичну діяльність. Можна виділити і такі види діяльності в полі суб‘єктно-об‘єктих відносин як: перетворювальний, пізнавальний та ціннісно-орієнтаційний.
Соціальна діяльність суб‘єкта неможлива без об‘єктів і засобів його активності.
Об‘єкти і засоби соціальної діяльності. Об‘єктом соціальної діяльності може виступати як навколишній світ в цілому, так і будь-який його фрагмент зокрема. Засобами соціальної діяльності служить усе, що опосередковує перетворюючу діяльність людей на природне та соціальне середовище.
За своїм походженням об‘єкти і засоби соціальної діяльності можуть бути природними чи суспільними. Їх коло постійно розширюється за рахунок охоплення все нових компонентів географічного середовища – частини географічної оболонки (геоверсуму), яка тією чи іншою мірою освоєна людиною, втягнута нею в суспільне виробництво. Поряд з поняттям «географічне середовище» для характеристики єдності природи і суспільства використовують поняття «айкумена» – заселену, освоєну чи якось інакше втягнуту в орбіту суспільства частину географічної оболонки нашої планети з її просторовими структурами господарства і формами організації суспільства.
Що стосується об‘єктів і засобів соціальної діяльності суспільного походження, то вони порівняно з аналогічними утвореннями природного походження характеризуються меншим динамізмом. Серед головних засобів діяльності сучасного суспільства є такі інститути, як держава, політичні партії, різні суспільні організації.
Суспільні відносини – являють собою стійкі, суттєві, закономірні зв‘язки, що складаються між людьми на основі і в процесі їхньої спільної практичної діяльності. Методологічним ключем до розуміння суті суспільних відносин є положення про соціальну рівнодійну (статичний, об‘єктивний за своєю природою результат кореляційної взаємодії соціальних суб‘єктів).
Розгляд компонентів соціальної системи дозволяє перейти до аналізу механізму її функціонування й розвитку.
Виділяють три рівні функціонування соціальних систем: «факторна» детермінація розвитку (залежність нової якості від кількості діючих, відносно самостійних факторів (елементи, відносини, структури, функції, закони, стани, процеси, соціальні системи) ; рівень самодетермінації функціонування соціальних об‘єктів, які розвиваються; самодетермінація суспільного розвитку.
Розвиток системи являє собою певний цикл, який схематично можна зобразити наступним чином: первинна потреба детермінує роботу суспільних суб‘єктів діяльності та відносин між ними результат діяльності вносить корективи в зміст первинної потреби скерована потреба детермінує новий цикл. Джерелом розвитку і функціонування соціальної системи є неперервне виникнення та вирішення в її лоні суперечностей.
Отже, як бачимо, системний підхід дозволяє здійснити більш точний і певний аналіз інтегративної природи, системної форми і змісту основних складових елементів суспільного життя. Спробую схематично зобразити взаємозв‘язок елементів соціальної системи.
 
Фото Капча