Суть та шляхи формування загальнокультурної літературної компетентності школярів

Гаврилюк Світлана Іванівна

 

 

Термін «компетентність» – одне з найуживаніших нових понять, що з’явилося в останнє десятиріччя. Компетентною вважають ту людину, яка з чим-небудь добре обізнана, має достатні знання в певній галузі.  Розуміння компетентності як здатності особистості до спрямованої та результативної діяльності є актуальним й для читання художніх творів. Ефективність читання визначається рівнем сформованості читацької компетентності школяра як оволодіння великими взаємопов’язаними комплексами інтелектуальних та естетичних механізмів естетичної взаємодії.  Уміння читати не варто розглядати лише як здібність, сформовану в ранньому шкільному віці, й розуміти лише як оволодіння технікою читання. Читання – це необхідність та здатність учня до усвідомлення прочитаного, готовність до вибору адекватної певному моменту стратегії читання; сукупність знань, умінь і навичок, які постійно розвиваються; якісь особистості, яка вдосконалюється протягом життя. Читання є специфічною формою комунікативно-пізнавальної діяльності особистості, що забезпечує не лише засвоєння інформації з тексту, збагачення знань учня-читача, а також є одним із провідних чинників його самоосвіти та саморозвитку.  Одним із головних завдань шкільного курсу літератури ми вважаємо формування загальної читацької компетентності учнів.

Предметний етап набуття читацької компетентності пов’язаний із засвоєнням курсів української та зарубіжної літератури.

У процесі вивчення шкільного курсу української літератури учні повинні оволодіти такими здатностями (здібностями) :

‒повноцінно сприймати літературні твори у контексті духовних цінностей національної і світової художньої культури;

‒розуміти й інтерпретувати прочитанні художні твори різних стилів і жанрів, самостійно вести діалог з автором через текст, висловлювати оцінні судження щодо прочитаного;

‒грамотно будувати монологічні висловлювання;

‒виконувати письмові роботи творчого характеру.

Принципово подібним є структурування представленого переліку знань та вмінь такими блоками:

‒освітньо-змістовий – оволодіння історико-літературними та теоретико-літературними знаннями, загальна начитаність (літературна ерудиція), постійна потреба у читанні;

‒практичний – застосування (як усно, так і письмово) основних умінь та навичок аналізу художніх творів;

‒ціннісний – здатність оцінювати художні явища на основі власних почуттів, що впливає на формування особистих читацьких інтересів та вдосконалення естетичного смаку.

Оволодіння учнями комплексом знань про художню літературу, її теорію та історію, а також літературно-творчими уміннями, досвідом і способами діяльності у цій галузі передбачає формування загальної читацької компетентності, робоча модель якої може бути визначена як система таких компетенцій:

‒загальнокультурна літературна компетенція – сприймання літератури як невід’ємної частини національної культури (мистецтва), розуміння її специфіки як мистецтва слова, знання особливостей історико-літературного процесу та вміння оцінювати художній твір у широкому літературному контексті, історико-культурні знання та вміння характеризувати соціокультурний контекст творчості письменника;

‒власне читацька компетенція – знання теорії літератури як основи читацької діяльності учня, знання основних фактів життя і творчості українських письменників, змісту і проблематики художніх творів, обов’язкових для текстуального вивчення, здатність ефективно взаємодіяти з художнім текстом, адекватно його розуміти, вміння вести діалог з автором твору, давати особистісну оцінку прочитаному на основі аналізу читацьких вражень та авторської позиції, тобто вміння характеризувати ідею, тематику, конфлікт, проблематику, сюжет, композицію, систему образів художнього твору та способи вираження авторської позиції;

‒ціннісно-світоглядна компетенція – розуміння моральних цінностей і світоглядних категорій, що знайшли художнє відображення у творах українських письменників, уміння визначити й обґрунтувати своє ставлення до них, дотримуватися гуманістичних моральних позицій;

‒комунікативно-мовленнєва компетенція – розуміння специфіки мови художнього твору, володіння основними видами мовленнєвої діяльності, здібність до написання письмових робіт різного жанру;

‒інформаційна компетенція – набуття знань про книгу та різноманітність друкованих й електронних джерел інформації, оволодіння навичками самостійно і продуктивно працювати з довідково-бібліографічним апаратом бібліотеки, книжковою бібліографією, іншими сучасними джерелами інформації.

Читацька компетентність не існує як психологічна чи інтелектуальна даність особистості, а може визначатися рівнем успішності читацької діяльності учня, його здатністю до виконання цілого спектру літературних завдань, розв’язання проблем і отримання позитивного результату.

Читацьку компетентність мирозуміємо як інтегрований компонент навчальних досягнень учнів, перелік основних, усвідомлених учнями знань, умінь і навичок, передбачених конкретною літературною темою, система ціннісно-світоглядних орієнтацій, сформованих на матеріалі програмових художніх творів, а також здатність до цільового осмисленого застосування комплексу літературних знань, умінь і способів діяльності в тій чи іншій життєвій сфері.

Сформувати читацьку компетенцію вчитель літератури зможе, як вважає професор Ісаєва, тільки у процесі комплексного вирішення таких завдань:

‒зацікавити учнів читанням;

‒розвивати в школярів постійну потребу в читанні;

‒навчити дітей обирати літературу, враховуючи вікові та особистісні інтереси;

‒створити школярам належні психолого-педагогічні умови для сприйняття, розуміння та оцінки прочитаного;

‒забезпечити певні знання учнів з теорії та історії літератури;

‒формувати в них навички аналізу художнього твору;

‒розвивати їхнє усне та писемне мовлення;

‒працювати над постійним удосконаленням естетичного смаку учнів.

Якщо вчитель комплексно вирішуватиме означені завдання, то, певна річ, досягне успіху у формуванні справжнього читача. Звичайно, доведеться докласти чимало зусиль, щоб на уроках літератури належним чиноморганізувати навчально-виховний процес, зробити його цікавим, змістовним. Потрібно ґрунтовно знати методику і вміло користуватися всією палітрою методів, прийомів, технологій навчання – як традиційних, так і інноваційних. Велику увагу слід приділяти і мотивації навчання, щоб допомогти учням поновити попередні знання, пробудити їхню цікавість і спонукати до постійного пошуку. Адже, як зазначив відомий український учений-методист Євген Пасічник, «важливими є методи навчання. Але не менш важливим є і сам учень як особистість, його потреби, особливості, внутрішні психологічні стани».  Поєднання традиційних та інноваційних методик у процесі формування загальнокультурної літературної компетенції школярів спричтиме кращому засвоєнню навчального матеріалу, формуватиме свідоме ставлення до нього, допомагатиме поглибленому сприйняттю художнього твору, розвиватиме в учнів навички критичного мислення, спілкування, творчого пошуку.  Робота над формуванням конкретних читацьких компетенцій починається із визначення мети уроку (цілепокладання), що випливає із певної теми і, відповідно, передбачає конкретні результати, тобто знання, уміння і навички, які учні мають не лише опанувати, а й навчитися застосовувати на практиці.  Умови для розвитку загальнокультурної літературної компетенції створюються вже на етапі актуалізації опорних знань учнів. Тут доцільно використовувати прийом випереджувальних завдань. На етапі сприймання нового матеріалу варто продовжувати розвивати загальнокультурну літературну компетенцію, використовуючи такі прийоми, як лекція з елементами бесіди, репродуктивна та евристична бесіда, добір фактичного матеріалу з означеної проблеми.

На етапі закріплення матеріалу з метою виявлення рівня сформованості загальнокультурної літературної компетенції учням пропонуються письмові завдання у вигляді відповідей на запитання, складання плану опрацьованого матеріалу, твору, коротких нотаток до вивченого на уроці.  Основною технологією формування загальнокультурної літературної компетенції учнів є метод проектів. Працюючи над створенням проектів, учні швидко навчаються критично мислити, чітко усвідомлювати, де і яким чином можна застосувати набуті знання, генерувати нові ідеї, грамотно працювати з інформацією, бути комунікабельними, постійно самовдосконалюватися. Це можуть бути творчі, ігрові, інформаційні медіа-проекти. Крім того, учні створюють портфоліо – систему своїх творчих наробок: малюнки, кросворди, твори, казки, есе, вірші тощо.

Формування компетентної читацької особистості сприяє розвитку інтелектуально розвиненої, високодуховної індивідуальності, її творчих здібностей.  Уміти читати, бути читачем – це високе мистецтво і йому потрібно наполегливо вчитися. У більшості читачів, на жаль, це уміння розвинене недостатньо. Твори мистецтва вони сприймають зазвичай на сюжетному, подієвому рівні, як розповідь про якусь бувальщину, пригоду. Справжній, глибинний зміст творів залишається для них незбагненим.

Основне завдання сучасної шкільної літературної освіти полягає в тому, щоб учень навчився бути читачем. А навчитись чогось – означає, передусім, скласти уявлення про предмет навчання. Навчитися читати художню літературу – означає мати уявлення про неї, про її природу і специфіку.

1. Державний стандарт базової і повної середньої освіти //Освіта України. – 2004.
2. Ісаєва О. Теорія і технологія розвитку читацької діяльності старшокласників у процесі вивчення зарубіжної літератури: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня д-ра пед. наук. – К., 2004.
3. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи /під заг. ред. О. Овчарука. – К., 2004. – (Серія «Бібліотека освітньої політики»).
4. Українська література. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. 5-12 класи / за заг. ред. Р. Мовчан. – К., 2005.
5. Фурсова Л. Від літературної компетенції – до життєвої компетентності /Л. Фурсова // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2005. – №5.
6. Шкловська О. Методичні засади формування читацької компетенції / О. Шкловська // Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. – №7.