Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Світовий досвід державної підтримки малого бізнесу

Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
16
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
Вступ
1. Аналіз світового досвіду через моделі господарського розвитку
2. Адміністрація малого бізнесу
3. Заходи державного впливу на збільшення фінансових можливостей малого та середнього підприємництва
Висновки
 
Вступ
 
Аналіз світового досвіду свідчить, що практично в усіх розвинених країнах держава бере активну участь у формуванні та розвитку підприємницької діяльності, підтримці найбільш доцільних і ефективних її напрямів. Навіть у тих країнах, де склалися давні традиції приватного підприємництва, мале підприємництво потребує такої підтримки й одержує її на основі державних програм підтримки малого підприємництва. Одні країни з розвиненою ринковою економікою мають розгалужену та чітко усталену систему державної підтримки малого підприємництва (США, Японія, Німеччина, Франція), в інших же подібна система перебуває у стадії становлення або розвитку.
Для розв'язання проблем економічного й соціального розвитку України на сучасному етапі становлення ринкової економіки слід посилити увагу держави до розвитку підприємницької діяльності, насамперед малого підприємництва, формування відповідної державної політики щодо підтримки малого підприємництва.
Недооцінку малого підприємництва, ігнорування його економічних та соціальних можливостей протягом майже всіх перших семи років реформаційних перетворень можна кваліфікувати як великий стратегічний прорахунок, здатний викликати численні народногосподарські негаразди, поглибити кризу економіки України в цілому.
Для того, щоб мале підприємництво могло виконувати свої соціально-економічні завдання, про що йшла мова в попередніх розділах, необхідно підвищувати життєздатність (стійкість) суб'єктів малого підприємництва. Це, у свою чергу, стає можливим лише за умов реалізації комплексу цілеспрямованих, дійових заходів із підтримки малого підприємництва, який зумовлений його основною суперечністю і є формою її розв'язання. Економічну суть, основні цілі та форми державної підтримки розглянемо в цьому розділі.
 
1. Аналіз світового досвіду через моделі господарського розвитку
 
Аналіз світового досвіду свідчить, що виконання малим підприємством своєї суттєвої економічної та соціальної ролі можливе лише за умов виваженої державної політики всебічної підтримки цього сектору економіки.
Сприяння та підтримка малого підприємництва є самостійною складовою державної економічної політики в багатьох країнах. Тому існують спеціальні державні (урядові) органи управління (координації) та підтримки малого бізнесу. Наприклад: у Канаді – Міністерство у справах малого бізнесу; в Японії – Національна адміністрація малого бізнесу; в Росії- Державний комітет Російської Федерації з підтримки та розвитку малого підприємництва (створений в червня 1996 року) ; у США – Адміністрація малого бізнесу; в Бельгії, Люксембурзі – Міністерство середнього класу; у ФРН, Франції, Італії – підрозділи (департаменти) міністерств економіки, промисловості або торгівлі тощо.
Поряд із центральними органами місцеві органи влади (штатів, земель, муніципалітетів) надають всебічну підтримку малим підприємствам.
Центральні органи влади виконують, як правило, загальні стратегічні та координаційні функції:
-розробка загальної концепції та принципів відносин держави і малого підприємництва;
-формування певних засад діяльності, що сприяють адаптації малого підприємництва до умов жорсткої конкурентної боротьби;
-розробка цільових програм підтримки малого підприємництва, які спрямовані на певний сектор економіки або відповідний регіон.
Для здійснення державної політики діє спеціальне законодавство, яке врегульовує комплекс питань підтримки малого підприємництва. Реалізується також система державних програм фінансового, технологічного, зовнішньоекономічного, консультаційного, кадрового сприяння малим підприємствам.
Слід зазначити, що важелі, які застосовуються в економічній політиці розвинених країн, є дійовими лише за умов ринкового середовища, яке наближається до досконалого. Тому застосування світового досвіду для перехідних суспільств, яким є українське, досить обмежене. Це стосується не лише досвіду підтримки малого підприємництва, а й взагалі всіх сфер та аспектів щодо регулювання ринкової економіки.
Крім того, слід враховувати особливості моделей ринкової економіки. У сучасній економічній літературі розрізняють кілька моделей розвиненого ринкового господарства. Зокрема, виділяють моделі: ліберальну (американську), неоліберальну (німецьку), європейсько-кейнсіанську, шведську (соціал-демократичну), японську.
Тому аналіз світового досвіду слід розглядати через певну модель господарського розвитку, яка є сукупністю елементів, що забезпечують функціонування економіки (технологічних, економічних, соціальних, політичних, психологічних, релігійних тощо) в їхньому взаємозв'язку та взаємодії. Критеріями класифікації виступають, як правило, питома вага державної власності, її якісний склад, напрямки і засоби здійснення державної політики, форми ринкових відносин тощо.
Так, ліберальна (американська) модель у чистому вигляді реалізується в США і виходить з ідеї максимізації свободи економічної діяльності. Вона передбачає участь держави в регулюванні за «залишковим принципом»: втручання в аспекти, які не в змозі регулювати ринок; держава створює максимально сприятливі умови для функціонування приватного капіталу, зокрема малого підприємництва.
Неоліберальна (німецька) модель, яка здійснюється у ФРН, орієнтує державне регулювання на усунення перешкод для конкуренції, для чого підтримуються умови відтворення, зокрема стимулювання, малого підприємництва, політики зайнятості тощо. Гасло цієї моделі: «Ринок – для всіх», тому значна увага приділяється соціальній спрямованості дії ринку, існує розгалужена система соціальних виплат.
Європейсько-кейнсіанську модель інколи називають англійською, хоча сьогодні вона більш чітко виражена у Франції, Італії, Австрії. За цієї моделі значну роль відіграє державний сектор в економіці, який досягає значних розмірів. Головною метою кейнсіанської моделі є забезпечення максимально ефективного розподілу ресурсів із певним страхуванням від непередбаченого впливу взаємодії приватних економічних інтересів.
Соціал-демократична (шведська) модель практикується у скандинавських країнах, а також, частково, в Португалії, Іспанії, Греції. Головну увагу тут приділено соціальній сфері, політиці зайнятості та соціального забезпечення, регулюванню трудових відносин, жорсткій політиці доходів.
Модель ринкового господарства Японії має специфічні риси. Основним суб'єктом тут виступають корпорації та об'єднання їх у фінансово-промислові групи – «кейрецу». Специфічними особливостями японської моделі є політика вирівнювання доходів, особлива політика робочої сили, ефективне використання національного менталітету.
Враховуючи особливості зазначених моделей ринкової економіки, розглянемо детальніше досвід державної підтримки малого підприємництва в Німеччині, США та Франції, тим паче, що досвід двох перших країн автор безпосередньо вивчав у 1994 та 1995 роках, а також досвід Росії.
Яскравим прикладом ефективного використання стимулюючої державної політики щодо малих та середніх підприємств («міттель-штанда») * є післявоєнна Німеччина, яка досягла значних успіхів у соціально-економічному розвитку за короткий період завдяки тому, що основним фактором реалізації реформ була рушійна сила енергійного розвитку малого та середнього підприємництва («Міттедьштанд» – «середній прошарок». Відповідно до прийнятої у ФРН методології обліку, до цієї категорії належать: 1) своєрідні одноосібні фірми – особи вільних професій (лікарі, інженери, аудитори, викладачі тощо) ; 2) малі підприємства а чисельністю зайнятих від 1 до 49 чоловік і щорічним оборотом до 1 млн марок; 3) середні підприємства – від 50 до 499 чоловік, від 1 до 100 млн марок.).
Федеральний уряд ФРН здійснює заходи з підтримки малого та середнього підприємництва. Вони спрямовані на забезпечення відповідних умов конкуренції для «міттельштанда». Головний важіль – Картельне право, яке законодавчо оформлене у 1957 році і неодноразово переглядалося відтоді з погляду зміцнення позицій малих і середніх підприємств. Держава регулює вихід на ринок, процес злиття фірм. У разі дискримінації малі фірми можуть звернутися до відповідних інстанцій на федеральному й земельному рівнях.
Головний принцип, який закладено в основу системи державної підтримки малого та середнього підприємництва у ФРН, – надання допомоги, що стимулює розвиток «самодопомоги». Загальна мета державної підтримки – підвищення ефективності та конкурентоспроможності цього сектору економіки. Нині на передній план вийшли проблеми стимулювання цих підприємств у нових землях ФРН.
Так, активно використовуються в нових землях ФРН податкові пільги, які мають три головні види:
-спеціальні норми амортизаційних відрахувань;
-створення резервів прибутку, який не оподатковується;
-інвестиційні надбавки, що надаються податковими відомствами. Спеціальні норми амортизаційних відрахувань поширювалися
на всі інвестиції у колишній НДР протягом 1990 р. і спрямовані на створення нових робочих місць, випуск технічно передової продукції, експортні поставки. Вкладені кошти списувалися за 3 роки, причому за перший рік амортизувалося 50% вкладеного капіталу, за другий – 30% і за третій – 20% 10.
Фінансова допомога малим та середнім підприємствам надається за такими напрямами:
-надання позик на розширення, реконструкцію, придбання і створення підприємств;
-фінансування участі в капіталі великих підприємств;
-довгострокове інвестування або збереження робочих місць;
-поручительство перед кредитними товариствами;
-інвестиційна допомога у проведенні енергозберігаючих заходів;
-стимулювання впровадження передової технології, підвищення кваліфікації кадрів, охорони навколишнього середовища;
-субсидіювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;
-регулювання доходів підприємств, капітальних вкладень за допомогою реалізації спеціальних програм кредитування, а також прибутку – за допомогою встановлення диференційованих податкових ставок.
Фінансування малих і середніх компаній здійснюється трьома банками: «Кредитний банк відродження» (Франкфурт), «Дойче аус-глейхс-банк» (Бонн) та «Берлінер Індустрібанк» (Берлін). Федеральний уряд чітко обмежує сфери діяльності компаній, що мають право отримувати такі позики.
До таких сфер належать:
-освоєння малообстежених районів країни;
-захист навколишнього середовища;
-нове цивільне будівництво;
-виробництво й експлуатація електронно-обчислювальної техніки;
- професійне навчання й курси перекваліфікації персоналу. Кошти передаються приватним банкам, що здійснюють цільове
фінансування малих фірм, отримавши дозвіл (право) на одержання цих позик. У ФРН обмежуються абсолютні розміри позик, що надаються малим фірмам. Для дрібних виробників їхня межа становить 600 тис. марок, у роздрібній торгівлі – 700 тис, оптовій і зовнішній торгівлі – 900 тис, у промисловості – 1 млн марок. При цьому держава гарантує кредитній установі повернення 80% наданої позики. Отримання одного виду фінансової допомоги не виключає отримання інших.
Малим та середнім підприємствам надається допомога в інноваційній сфері, навчанні підприємців і менеджерів, різноманітні консультаційні послуги тощо.
Заслуговує на увагу досвід комплексної (багатопланової і всебічної) підтримки малого підприємництва в США. Про пряму зацікавленість уряду США в широкій підтримці малого підприємництва свідчить діяльність різноманітних структур. До їхнього складу входять:
-комітети з малого бізнесу в Сенаті та Палаті представників Конгресу СІЛА;
-Центр малого бізнесу Міністерства торгівлі;
-спеціальні підрозділи та цільові програми допомоги окремим групам підприємств у інших міністерствах і державних відомствах;
-Торговельна палата;
-підприємницькі асоціації;
-спеціальні органи підтримки у штатах;
-Адміністрація малого бізнесу.
Найбільшу роль у регулюванні американського малого бізнесу відіграють Міністерство торгівлі та Адміністрація у справах малого бізнесу. Міністерство торгівлі створило спеціальну систему обслуговування малого підприємництва, забезпечуючи його необхідною інформацією і технічною допомогою за такими основними напрямами:
-надання матеріалів щодо нової технології у США та за кордоном з архівів національної служби технічної інформації (2 млн документів), що діє в рамках міністерства (75% її споживачів – дрібні фірми) ;
-керівництво програмою видачі ліцензій щодо динаміки технологічних винаходів, здійснених у державних лабораторіях через міністерства; уряд США надає приватним компаніям ліцензії та дозвіл на їхнє використання (65% ліцензій надається дрібним фірмам) ;
-допомога малим фірмам у розвитку досліджень у галузі енергетики; надання рекомендацій щодо використання найкращих результатів Міністерством енергетики;
-надання інформації з питань продуктивності праці та якості продукції;
-забезпечення з боку бюро стандартів міністерства технічними даними про стандарти, інформацією про матеріали, що застосовуються, методи контролю та вимірювань.
 
2. Адміністрація малого бізнесу
 
Унікальне явище являє собою Адміністрація малого бізнесу (АМБ). Жодна інша країна світу не має аналогічного незалежного органу, призначення якого – захист інтересів малих підприємств. Як урядовий орган, АМБ було створено на основі рішення Конгресу США згідно із Законом про малий бізнес у 1953 р.
Адміністрація малого бізнесу – це федеральне агентство США, яке перебуває під загальним керівництвом і наглядом президента.
Структура АМБ (штат близько 4000 чол.) така: штаб-квартира у Вашингтоні (1000 чол.) ; Ю регіональних відділень (560 чол.) ; близько 100 місцевих відділень (2300 чол.).
Керівництво АМБ здійснює його Глава, якого призначає президент за згодою Сенату.
Функціями АМБ є:
-визначення сфер ефективного функціонування малих фірм;
-налагодження контактів і механізму передачі розробок між малими та великими фірмами;
-допомога малим фірмам в отриманні федеральних контрактів і пошуку замовників серед військових установ та компаній за конкурентоспроможними цінами;
-реалізація програми термінової допомоги фірмам, що потерпіли від стихійного лиха;
- розробка і надання кредитних програм – прямих і гарантованих позик.
Саме через АМБ держава дає гарантії комерційним банкам та іншим фінансовим установам при наданні кредитів малим фірмам, які самі не в змозі отримати кредити. Вони спрямовуються, в першу чергу, на будівництво нових підприємств, розширення та модернізацію їх, придбання сировини та устаткування, для виконання державних замовлень. У разі несплати державна гарантія може становити 90% суми кредиту.
Певний досвід державної підтримки малого підприємництва має Франція. Враховуючи наявні проблеми розвитку підприємництва, передусім дефіцит фінансових ресурсів, держава намагається всіляко допомогти суб'єктам підприємницької діяльності. При цьому допомога держави не обмежується окремими заходами та ініціативами, а є системою заходів, які відзначаються багатоплановістю й охоплюють практично всі аспекти життєдіяльності підприємницьких структур (створення, виробництво, комерційна діяльність, фінанси, інвестиції, інновації тощо). При всій складності ця система – одна з найрозвинутіших серед країн Заходу (за винятком США).
Особливу увагу держава приділяє малим та середнім підприємствам, які складають 99, 9% загальної кількості фірм, виробляють майже 50% ВНП та концентрують майже 2/3 зайнятого населення. Малі та середні підприємства (МСП) у Франції отримують (можуть отримувати) близько 1500 видів допомоги з боку держави. Ефективність державної підтримки, її відповідність реальним потребам МСП при становленні та розвитку можна показати на прикладі заходів фінансового характеру.
Цим підприємствам гостро не вистачає як власних коштів (норма самофінансування становить у середньому близько 14%), так і позичкових. Крім цього, відносини МСП з банківськими установами досить напружені. При всій розвиненості банківської мережі (у Франції налічується близько 634 різних фінансово-кредитних установ і 42 тис. відділень банків) знайти кредитора МСП дуже важко, а без поручительства практично неможливо.
Держава несе подвійне навантаження – не тільки бере участь у формуванні фондів підприємств, а й виступає для них як гарант і головний поручитель перед банками.
Усі фінансові заходи держави не тільки націлені на пряме збільшення фінансових можливостей суб'єктів підприємницької діяльності, а й мають стимулюючий характер і покликані спрямовувати розвиток їх з урахуванням загальнонаціональних завдань. Держава підтримує МСП, як правило, в таких сферах, як інвестиції, зайнятість, нововведення, експорт, регіональне розміщення. При цьому арсенал фінансових заходів досить різноманітний.
3. Заходи державного впливу на збільшення фінансових можливостей малого та середнього підприємництва
Конкретні заходи державного впливу на збільшення фінансових можливостей малого та середнього підприємництва можна поділити на три групи – прямі, непрямі та фінансування через товариства ризикового капіталу. Розглянемо основні форми та процедури фінансової підтримки держави.
І. Механізм прямих заходів охоплює такі процедури.
1. Субсидії – це вид безоплатної допомоги, що стосується в основному великих фірм. Субсидії для МСП мають переважно регіональний характер. Вони видаються окремими районами, і регіональна влада має основні повноваження для призначення їх. Найпоширеніші з них такі:
-регіональна премія для створення підприємства – надається кожній фірмі, що утворюється, незалежно від сфери діяльності;
-регіональна премія при створенні робочих місць – надається підприємствам із торговим оборотом не більше 300 млн франків на кожне створене або збережене робоче місце;
-допомога при найманні безробітного (який зареєструвався у службі зайнятості) – можуть отримати підприємства з кількістю зайнятих менш як 50 чоловік.
2. Позики, що повертаються в разі успіху. Найпоширеніша допомога на інновації, яка покриває до 50% витрат підприємства, пов'язаних з основними стадіями цього процесу (крім промислового освоєння). Ця форма державної фінансової підтримки існує з 1979 р. і є ефективною. Розподіл цієї позики відбувається централізовано через спеціально створену на національному рівні інституціональну організацію «Anvar» і 24 регіональні відділення.
3. Позики з пільговими відсотками надаються більш як на 20 років. Виступаючи активним посередником між підприємством та фінансовим закладом, держава бере на себе значну частку виплат за відсотки, полегшуючи тим самим для підприємств умови одержання банківських позик. Із 1991 року ці позики використовуються все менше. На сьогодні їх розподіляють лише 4 регіональні спеціалізовані кредитні установи і тільки в таких периферійних районах Франції, як Корсика та заморські території.
4. Гарантійні державні фонди. Держава виступає для МСП найважливішим гарантом перед фінансово-кредитними установами. З цією метою створюються спеціальні заклади – товариства взаємного поручительства, діяльність яких управляється та координується через єдиний центр – SOFARIS. Це спеціалізована фінансова установа, яка перебуває під контролем держави. Вона є акціонерним товариством, у якому державі належить до 45% капіталу. Інша частина – банки, страхові та інвестиційні фінансові компанії.
Гарантії надаються підприємствам із торговим оборотом не більше 1 млрд. франків. Обсяг гарантійних сум – від 49 до 75% (40% – для ремісників, 65% – під час створення нового підприємства, 75% – для фінансування в зоні конверсії).
5. Допомога, що надається спеціалізованими фінансовими установами. Держава безпосередньо контролює діяльність спеціалізованих фінансових закладів. За юридичним статусом більшість із них мають напівдержавний характер – значна частка їхнього капіталу належить державі. З кінця 80-х років ці заклади дістали більшу свободу дій і почали самостійно будувати відносини з МСП, які мають можливість надавати через ці установи такі види кредитних послуг:
-позика на створення підприємства – її розмір 100-150 тис. франків, позика видається з фіксованою нормою відсотка на 8-10 років;
-позика на перше влаштування – одержується фізичною або юридичною особою, яка вперше почала підприємницьку діяльність. Ця позика покриває до 80% витрат на влаштування, видається на 5-12 років із фіксованою нормою відсотка;
-кредити лізингового характеру – дають змогу вкладати до 100% інвестицій підприємства в основні та оборотні фонди.
II. До непрямих заходів належать численні податкові знижки та пільги, які полегшують умови діяльності підприємницьких структур на важливих етапах їхнього розвитку (створення, формування основних та оборотних фондів, інвестицій, НДЦКР, професійна підготовка кадрів, експорт тощо).
Серед заходів податкового характеру слід зазначити такі:
-повне звільнення нових підприємств від податків на прибуток протягом перших двох років роботи, на 75% – на третьому році, на 50% – на четвертому і 25% – на п'ятому;
-звільнення протягом перших двох років роботи від сплати податку на забудовану територію, професійного податку тощо;
-знижки для підприємств, які мають намір укоренитися на іноземному ринку;
-знижка на науково-дослідні витрати;
-режим прискореної амортизації для устаткування;
-знижка на витрати, пов'язані з професійною підготовкою кадрів тощо.
IIІ. Усе більшого розвитку набуває і така форма підтримки, як фінансування через товариства ризикового капіталу або венчурний капітал.
У Франції нараховується понад 100 таких товариств. На частку венчурного капіталу може припадати до 40% фінансових активів підприємства.
Велику роль у становленні та розвитку французького венчурного капіталу відіграє держава, яка бере активну участь у його організації, підтримці, страхуванні від ризиків і контролі. Венчурний капітал практично повністю перебуває під прямим контролем фінансово-кредитних установ, які є його головними акціонерами (він розвивається виключно завдяки приватній ініціативі й поза банківською мережею у США).
Державну підтримку малого підприємництва в Російській Федерації спрямовано на забезпечення таких умов, за яких суб'єкти підприємницької діяльності мають можливість розгорнути свою діяльність як повноправні учасники ринкової економіки.
Одне із ключових завдань у розв'язанні цієї надзвичайно складної проблеми полягає в тому, щоб максимально переключити ресурси держави з підтримки старих, безперспективних виробництв на стимулювання зростання підприємництва, приватних інвестицій, їхнє прискорене зростання компенсуватиме спад у старих виробництвах і стане методом підйому економіки.
Державна підтримка підприємництва зосереджується на таких основних напрямах:
-формування відповідної нормативно-правової бази;
-виділення ресурсів із федерального бюджету на селективну підтримку інфраструктури підприємництва, окремих малих підприємств, що працюють на пріоритетних напрямах;
-створення умов для залучення вітчизняних і закордонних
інвестицій;
- здійснення комплексу заходів із підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації працівників малого підприємництва;
- забезпечення соціального захисту працівників підприємницьких структур, а також конструктивна взаємодія підприємств різних форм власності.
Досвід більшості зарубіжних країн підтверджує, що державна політика щодо малого підприємництва є важливим самостійним системним напрямом соціально-економічної політики держави в цілому відповідно до основних національних інтересів. Ця політика формується за принципом створення сприятливого середовища щодо розвитку малого підприємництва, особливо в тих напрямах діяльності, які дають максимальний соціально-економічний ефект у країні або в регіоні.
Однак система державної підтримки малого підприємництва, про що свідчить світовий досвід, формується з урахуванням державного й політичного устрою, напрямів економічного розвитку, традицій регулювання і самоорганізації підприємницької діяльності, стану бюджетної та кредитно-фінансової системи, рівня громадської свідомості та інших факторів. Тому пряме перенесення на український грунт американської, французької, німецької або будь-якої іншої моделі державної підтримки малого підприємництва не можливе.
 
Висновки
 
Світовий досвід свідчить про те, що особливо велику роль відіграє державна підтримка малого підприємництва у кризових умовах, коли економіка потребує докорінної структурної перебудови і вкрай необхідне зниження соціальної напруги. Прикладом цього можуть бути післявоєнні Японія і Німеччина, Англія кінця 70-х років, країни Східної Азії в останні 10-15 років. Досвід зарубіжних країн становить певний інтерес для України, і загальні риси, властиві багатьом країнам, мають враховуватися при формуванні державної політики підтримки малого підприємництва в Україні.
Цілеспрямована державна підтримка малого підприємництва має виключно важливе значення для перехідної економіки України. Необхідно зазначити, що формально державна підтримка малого підприємництва вже кілька років визначається в урядових документах як один із головних напрямів економічної реформи.
Під державною підтримкою слід розуміти, з одного боку, державне регулювання цього сектору економіки, що передбачає насамперед свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення і розвитку малого підприємництва, а, з іншого боку, – створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються у сферу малого підприємництва на пільгових засадах або безоплатно.
Фото Капча