Система крові

style="text-align: justify;">в) гормони і ферменти;

г) продукти кінцевого обміну, які мають бути виведені з організму.

Найбільша фракція живильних речовин, які переносяться плазмою – ліпіди. Кількість їх у крові значно коливається і значно зростає після прийому жирної їжі. Тоді плазма крові набуває молочно-білого кольору (ліпемія). На відносно постійному рівні підтримується вміст глюкози і амінокислотних залишків. У плазмі крові постійно присутні всі вітаміни. Вони можуть переноситися або разом з білками, або самостійно. Вміст їх залежить від характеру (вмісту) їжі; синтезу кишківником; факторів, які полегшують їх всмоктування; речовин, які їх руйнують (антивітамінами).

Мікроелементи циркулюють у плазмі крові як металовмісні білки (кобальт – кобаламін, мідь – церулоплазмін, йод – тироксинзв’язуючий білок) або білкові комплекси (залізо – феритин).

Найбільшу кількість продуктів проміжного метаболізму становить молочна кислота. Кількість її зростає при нестачі кисню, інтенсивному фізичному навантаженні. До органічних речовин належить піровиноградна кислота. Вона утворюється при метаболізмі амінокислот і вуглеводів і відіграє провідну роль у енергетичному обміні.

На даний час відомо більше 50 різних гормонів і ферментів плазми крові. За будовою вони є білками, поліпептидами, амінами, амідами або стероїдами.

До найважливіших кінцевих продуктів обміну (шлаків) належать СО2, сечовина, сечова кислота, креатинін, білірубін, аміак. Всі ці речовини, крім СО2, містять азот і виводяться нирками.

Нормальна функція клітини залежить від постійності об’єму, складу і рН рідин організму. Регуляторні механізми, які контролюють нормальний об’єм, осмотичну концентрацію, іонний склад і вміст Н+ в рідинах організму взаємопов’язані. Система, яка підтримує рН, є системою динамічної рівноваги: Н+ постійно з’являється у внутрішньоклітинному середовищі як метаболіт і виділяється з нього. Кислотність або основність крові залежить від концентрації Н+. Позаклітинна рідина дещо лужна: рН артеріальної крові – 7, 35-7, 45, венозної – на 0, 02 одиниці нижче.

З їжею поступає багато кислих і основних солей, вуглеводів, білків, жирів, електролітів і мікроелементів. Їх метаболізм тісно взаємозв’язаний і при цьому утворюються кислоти (вугільна), органічні молочна, піровиноградна, ацетооцтова, β-оксимасляна) і неорганічні (сірчана, хлористоводнева та ін). Різні зміни рН попереджуються хімічними буферами рідин організму, діяльністю легень, нирок і кишківника.

4. Буферні системи крові

Зміни кислотно-лужної рівноваги попереджуються буферами рідин організму, діяльністю легень, нирок і кишківника.

Виділяють чотири буферних системи: карбонатна, фосфатна, білкова, гемоглобінова. Кожна з них включає слабку кислоту і одну з її солей.

Карбонатна буферна система складається з вугільної кислоти (Н2СО3), бікарбонатів натрію і калію (NаНСО3, КНСО3). Це головний буфер крові.

Система функціонує так: при поступанні в плазму крові сильнішої кислоти, ніж вугільна, аніони сильної кислоти взаємодіють з катіонами натрію й утворюють нейтральну сіль. У той же час іони водню з’єднуються з аніонами НСО3-. При цьому виникає малодисоційована вугільна кислота. Під дією ферменту карбоангідрази, який є в еритроцитах, вона розпадається на СО2 і Н2О. Вуглекислий газ виділяється легенями і змін реакції крові не спостерігається.

При попаданні в кров основ вони вступають в реакцію з вугільною кислотою. Утворюються при цьому бікарбонати і вода.

Н2СО3 + ОН- ⇄ НСО3- + Н2О

НСО3- + Н+ ⇄ Н2СО3 ⇄ Н2О + СО2

Фосфатна буферна система є сумішшю одно- і двозаміщеного фосфатнокислого натрію (NаН2РО4 і Nа2НРО4). Перший слабо дисоціює і має властивості слабкої кислоти, другий має властивості слабкої основи.

Н2РО4- + ОН- ⇄ НРО42- + Н2О

НРО42- + Н+ ⇄ Н2РО4-

Білкова буферна система – протеїн/протеїнат нейтралізує кислоти і луги завдяки наявності амфотерних властивостей: з кислотами вони вступають у реакцію як основи, з основами – як кислоти.

РtСООН + ОН- ⇄ РtСОО- + Н2О

РtСОО- + Н+ ⇄ РtСООН

Гемоглобінова буферна система. Система гемоглобін-оксигемоглобін має буферну дію тому, що оксигемоглобін у 80 разів кисліший відновленого. Перехід окисленої форми в редуковану попереджує зсув рН крові в кислий бік під час контакту її з тканинами, де вона збагачується Н2СО3. Утворення оксигемоглобіну в легеневих капілярах попереджує зсув реакції крові в лужний бік за рахунок переходу СО2 з еритроцитів у плазму крові і утворення NаНСО3. Легені регулюють виділення СО2 і поглинання О2.

Печінка бере участь у регуляції кислотно-основної рівноваги за допомогою кількох механізмів. Вона зв’язує багато кислих радикалів, які потрапляють у портальний кровотік з травного тракту. З аміаку (NН3). і хлориду амонію (NН4Сl) печінка синтезує сечовину СО (NН2) 2, яка є нейтральною речовиною і виводиться нирками. Також печінка може окислювати до кінцевих продуктів обміну (Н2О і СО2) деякі неорганічні кислоти, а також нагромаджувати і секретувати НСО3-. Печінка виділяє в кишківник з жовчю надлишок кислих і лужних продуктів метаболізму.

Шлунок є головним поставщиком хлористоводневої кислоти, а кишківник – натрію гідрокарбонату.

Оцінка кислотно-основної рівноваги проводиться за наступними показниками:

рН – відображає концентрацію іонів Н+ або ступінь активної реакції розчину.

рСО2. Зростання його вказує на надлишок СО2 в крові, зниження – на підвищене виведення. Величина рСО2 у венозній крові залежить від продукції СО2 у тканинах, а в артеріальній – відповідає рСО2 альвеолярного повітря. Для артеріальної крові дорівнює 40 мм рт. ст. (5, 33 кПа), для венозної – 46 мм рт. ст. (6, 11 кПа).

ВЕ (ВD) – надлишок або дефіцит основ. Нормальні показники ±2, 3 ммоль/л. Переваги цього показника в тому, що він прямо і кількісно вказує на надлишок (дефіцит) кислот або основ у крові.

SB – стандартний бікарбонат – відображає вміст НСО3- у плазмі крові при рСО2 40 мм рт. ст. (5, 33 кПа), температурі тіла 38 ºС, повному насиченні крові О2. У нормі дорівнює 24-27 ммоль/л.

АВ – істинний бікарбонат – вказує на наявність НСО3- у крові при даних рН і рСО2. Нормальні величини – 19-25 ммоль/л.

ВВ – сума всіх буферних систем крові. Нормальні величини – 40-60 ммоль/л.