Система освіти в Україні, її структура

У Національній доктрині розвитку освіти зазначено: "Освіта — основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та нау- кової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства.  Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені" [9].  

Сучасні погляди на перспективу розвитку системи освіти в Україні мають ґрунтуватися, на думку академіка В.Г. Кременя, на таких постулатах:

1. Зміна змісту навчання. Сепарація надмірної інформаційності, пізнання людиною себе. Цілісне бачення світу. Систематичне оновлення змісту навчання. 
2. Коригування спрямованості навчального процесу. Вироблення в учня, студента розуміння необхідності навчатися упродовж життя плюс засвоєння суми базових знань — головна функція навчального процесу. 
3. В інформаційному суспільстві знання стають безпосередньою продуктивною силою. Це вимагає уміння все життя набувати нових знань і застосовувати їх. Тобто учень, студент у ході навчально-виховного процесу повинен набути важливих компетенцій через застосування знань. Для цього необхідний перехід від кваліфікації до компетенції, що дасть змогу знаходити оптимальні рішення в будь-яких життєвих ситуаціях. Оволодівши технологією прийняття рішень, свободою вибору, людина стає здатною адаптуватися в умовах постійних змін.

 

 

4. Утвердження особистісно орієнтованої педагогічної системи. Вимогою часу є дитиноцентризм у виховному процесі як відображення людиноцентризму в розвитку сучасного світу. Це особливо важливо для України, яка тривалий час терпіла поневолення, тоталітаризм, авторитаризм. Тепер потрібно робити все можливе, щоб замінити авторитарну педагогіку суб'єкт-об'єктною моделлю відносин. Система освіти має готувати самодостатніх людей. Нині уже зроблено перші практичні кроки: введено 12-бальну систему оцінювання знань, профільне навчання в старшій школі, створюються професійні ліцеї. 

5. Освіта повинна готувати людину, органічно адаптовану до життя у світі багатоманітних зв'язків, від контактів з найближчим оточенням до глобальних. Треба навчити молоде покоління культури плюралізму думок. Людина XXI ст. має розуміти і керуватися світоглядними принципами "Єдність у розмаїтті" та "Доповнення замість протиставлення".  Потребує особливої уваги зміцнення внутрішньо національних, громадянських зв'язків, патріотичного єднання нації, народу. 

Глобалізація — це тенденція до єдності світу і до загострення в цивілізованих рамках конкуренції між державами-націями. І тільки згуртована, консолідована нація зможе ефективно відстоювати національні інтереси.  Держава буде тим успішнішою, чим більшою мірою її громадяни будуть здатні до спілкування зі світом. Ось чому в світі, а потім і в суспільстві необхідно здійснити своєрідний "мовний прорив". Саме з цією метою введено вивчення першої іноземної мови з другого класу, надалі передбачається вивчення ще однієї іноземної мови. На- приклад, в окремих ВНЗ Польщі для вступу обов'язкове знання двох іноземних мов. 

6. Освіта має набути інноваційного характеру, а її продукт (вихованці) повинні бути зданими до інноваційного типу життя і життєдіяльності. Надзвичайно важлива риса способу життя людини у XXI ст. — це змінність, динамізм. Звідси — необхідність формувати особистість, налаштовану на сприйняття змін як природної норми. Але сприйняття повсякчасних запитів не можливе без задоволення освітніх потреб людини упродовж життя. Тому виникає необхідність побудувати ефективну систему неперервної освіти. Для цього треба реанімувати на новій основі систему дошкільної освіти і створити систему освіти дорослих, прийняти закон про освіту дорослих. 

Змінюється функція вищої освіти. Вона покликана не лише готувати фахівців, а стає обов'язковим етапом у житті людини. Якщо в 1986 р. в Україні було 176 студентів на 10 тисяч населення, то нині — 330. 

7. Суспільство знань, у якому відбувається формування особистості, вимагає загальної педагогізації, впровадження масової педагогічної культури. Необхідно ліквідувати психолого-педагогічну неграмотність. Треба передбачати педагогічні наслідки будь-якої суспільно-політичної чи соціально-економічної дії. XXI ст. не тільки висуває нові вимоги до освіти, а й надає нові можливості для освітньої діяльності. Передусім це пов'язано із сучасними інформаційними технологіями, 10 комп'ютерною технікою, що використовується і як засіб набуття комп'ютерної грамотності, і як засіб вивчення предметів, і як шлях до знань і досвіду людства, і як засіб дистанційного навчання.

Нові завдання освіти вимагають застосування інноваційних педагогічних технологій, які базуються на фундаментальних епістемологічних і герменевтичних аспектах педагогіки.

Освіта у XXI ст. — це не лише надання знань і вихованості особистості. Освіта в добу глобалізації та високих технологій — це чинник соціальної стабільності, економічного добробуту, конкурентоспроможності та національної безпеки. Освіта — це загальнонаціональна, стратегічна проблема. А отже, на перший план виступає і поціновування гідності педагога, науковця, інтелектуала. У статті 29 цього Закону визначено структуру освіти, яка включає: дошкільну, загальну середню, позашкільну, професійно-технічну, вищу, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту.

 

 

Зміст освіти на кожному етапі суспільного буття залежить від рівня розвитку науки та економіки, специфіки системи народної освіти певної країни, відведеного на освіту часу, теоретичного і практичного значення окремих галузей науки в загальній системі людських знань, завдань суспільства і