Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Система соціального захисту громадян у Франції

Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
15
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
Вступ
Історія розвитку. Виникнення системи соціального захисту
Система соціального страхування Четвертої Республіки
Соціальна політика П'ятої Республіки
Реформи соціального забезпечення 1990-х – 2010-х рр.
Пенсійне зпечення
Медичне страхування
Страхування по безробіттю
Умови надання допомоги
Список використаних джерел
 
Вступ
 
У Франції система соціального захисту населення відноситься до одного з варіантів моделі соціального страхування Бісмарка, яка переважає в Європі. Вона передбачає перерозподіл поточних доходів бюджету соціального забезпечення, формується за рахунок внесків найманих працівників і підприємців на користь пенсіонерів та потребуючих.
На початку 90-х років ХХ століття в більшості країн ця система була піддана серйозним змінам. Їх мета – виправлення незбалансованість бюджету соціального забезпечення, що виникли, а також вирішити проблеми, пов'язані з демографічною ситуацією, яка радикально змінилася. Спочатку ретельно аналізувався найбільш вдалий досвід таких реформ у всіх країнах, особливо у вирішенні фінансових проблем. Відбувалося зближення моделей соціального захисту країн Європи, введення єдиних принципів її організації. Проте в той час йшлося не про створення уніфікованої європейської моделі соціального забезпечення, а лише про об'єднання основних базових принципів, які насамперед були б адекватні певному історичному процесу, який відбувався в даній країні, а також які б знаходились в руслі політики, яку проводять країни Європи, що підписали Соціальну Хартію.
Система соціального захисту громадян у Франції сформувалася в перших три післявоєнні десятиліття при великій участі держави в цьому процесі. Керівництвом цією системою і її фінансуванням повинно були здійснюватися на паритетних засадах представниками профспілок і об'єднаннями підприємців за участю уряду. Успішний розвиток економіки Франції створював матеріальну базу для існування системи соціального захисту і сприяв збереженню стабільності в суспільстві. Енергетична криза 70-х років і структурна перебудова економіки виявили слабкі сторони і дорогий характер системи соціального забезпечення, яка тоді функціонувала.
Саме тоді виявилась необхідність реформування системи соціального захисту, який став непосильним тягарем для державного бюджету. З 1993 р. французький уряд приступив до здійснення реформ в даному напрямку, а у 1997 році він було вимушений скоротити витрати на соціальне забезпечення, які все ж склали більше чверті ВВП. За цим наступили і інші заходи.
Необхідно сказати, що у Франції реформування структур соціальних захисту населення супроводжувалось посиленням впливу державної влади в управлінні всією системою соціального захисту. Такий крок різко виділив її серед інших провідних країн Європи, так як тоді в цей період в європейській суспільній думці була тенденція про скорочення надмірної регулюючої ролі держави, і все більша кількість французьких вчених і громадських діячів підтримувало її.
Для французької моделі соціального забезпечення характерні деякі особливості: по-перше, дуже складна організаційна структура, по-друге, висока доля витрат на соціальні програми, яка перевищує середній рівень по Європейському Союзу, по-третє, існування розгалуженої системи професійно-галузевих схем соціального страхування, наявність розвиненої системи сімейних допомог, по-четверте, велика роль додаткових систем соціального забезпечення, особливо в сфері пенсійного і медичного страхування. По-п'яте, великою відмінністю французької системи соціального захисту від інших європейських є її фінансування переважно за рахунок внесків соціального страхування. По-шосте – існування різноманітних страхових фондів, які реалізують окремі соціальні програми, які доповнюють обов'язкові соціальні послуги в межах загальних обов'язкових схем соціального захисту.
 
Історія розвитку. Виникнення системи соціального захисту
 
Французька система формувалась під впливом німецького досвіду, але сам процес її створення відбувався повільно. Ще у ХІХ ст. у Франції активно розвивається рух взаємодопомоги, що до сих пір відіграє помітну роль у політичному житті країни. До 1900 р. у Франції було 13 тис. товариств взаємодопомоги, до яких входило загалом 2, 5 млн. чол. Рух взаємодопомоги продовжував розвиватись і в перші десятиліття ХХ ст. : у 1940 р. ним було охоплено майже 10 млн. членів.
Наприкінці ХІХ ст. починається процес формування французької системи соціального страхування, котра відділяється від системи товариств взаємодопомоги. 8 квітня 1898 р. був прийнятий Закон про нещасні випадки на виробництві, котрий зобов'язував працедавця компенсувати робітникам шкоду, що була завдана внаслідок нещасного випадку. Щоб мати можливість здійснити ці виплати, працедавець мав бути застрахованим у приватних страхових компаніях. Створення державного страхування в ті роки не передбачалось.
Першою спробою створити пенсійну схему, засновану на принципі відрахувань, було прийняття у 1910 р. Закону про робітничо-селянські пенсії. Була встановлена єдина ставка відрахувань до фонду, організованого працедавцем, профспілкою, товариством взаємодопомоги, або до національних, регіональних, галузевих фондів, якими керували представники працедавців, робітників та уряду. Однак суперечки з приводу обов'язкового характеру відрахувань не дозволили цій схемі охопити все населення[6].
Початок системі державного страхування поклав прийнятий в 1930 р. Закон про соціальне страхування. Закон ввів обов'язкове страхування для найманих працівників у промисловості та торгівлі, чий заробіток був нижчим певного рівня. Закон передбачав страхування на випадок хвороби, народження дитини, інвалідності, старості і смерті. На початок Другої світової війни дві третини французів були застраховані на випадок хвороби, при цьому вони могли лікуватись в будь-якому медичному закладі на власний вибір.
В Законі 1930 р. відзначалось, що роботодавець та працівник повинні робити щомісячні внески в розмірі 8%. Страхування на випадок старості забезпечувало 40% середньої заробітної плати робітника, який вийшов на пенсію в 60 років після 30 років виплати внесків. Був встановлений регламент виплати допомоги на випадок захворювання, народження дитини, старості або смерті. З 1932 р. виплата сімейної допомоги стала обов'язковою для всіх найманих робітників в промисловості, торгівлі, сільському господарстві та вільних професіях. В 1938 р. ця система стала охоплювати невеликих землевласників.
 
Система соціального страхування Четвертої Республіки
 
Після завершення Другої світової війни продовжувати розвивати довоєнні схеми соціального захисту виявилось неможливим, оскільки кошти різноманітних фондів були втрачені внаслідок військової інфляції. Тож принцип виплат не з фондів, а з поточних відрахувань виявився єдиним можливим рішенням в цій ситуації.
4 жовтня 1945 р. був прийнятий ордонанс про організацію соціального забезпечення. Цей базовий документ був доповнений та конкретизований низкою законодавчих актів, спрямованих на розширення гарантій в сфері соціального страхування, збільшення матеріальної допомоги при нещасних випадках на виробництві та сімейної допомоги, а також на спрощення та демократизацію порядку розгляду суперечок в сфері соціального забезпечення.
Соціальне забезпечення стало центральним інститутом французької системи соціального захисту. В політичному та філософському смислі воно стало ядром нового суспільного договору, що був укладений наприкінці війни та ґрунтувався на ідеї «соціальної демократії». Крім того, нова система відповідала вимогам соціальної справедливості: вона звільняла працівників від невпевненості в завтрашньому дні та закладала стійкі соціально-економічні умови існування.
В економічному плані створення системи соціального забезпечення відповідала логіці кейнсіанської моделі економічного розвитку, яка пов'язує зростання споживання з економічним ростом. В основу французької системи соціального забезпечення закладені чотири принципи: універсальність – соціальне забезпечення покриває всі ризики та поширюється на всі категорії працівників; наявність єдиного режиму; рівні для всіх соціальні внески та виплати; наявність автономної системи управління органами соціального забезпечення.
Задум зі створенням єдиного загальнонаціонального режиму соціального забезпечення не був реалізований. Замість цього виникли окремі схеми для власників дрібних підприємств, для сільськогосподарських робітників, а також тих працівників, соціальне забезпечення яких гарантували щедріші галузеві схеми. Дрібні власники та фермери намагались зберегти свій незалежний статус та не бажали бути асимільованими масою найманих робітників. Результатом їх протестів стало відтермінування приєднання цієї категорії до загальної системи соціального забезпечення та дозвіл на створення своїх окремих пенсійних схем. Закон від 17 січня 1948 р. закріпив створення окремих режимів пенсійного забезпечення для фермерів, ремісників та власників дрібних підприємств.
Представники деяких професій – наприклад, державні службовці, шахтарі та залізничники – на той час вже мали власні схеми соціального забезпечення, часто набагато привабливіші, ніж загальний режим: пенсії в них в цілому були вищими, а пенсійний вік – нижчим, ніж загалом в країні. Ордонанс від 4 жовтня 1945 р. дозволяв тимчасове існування цих сепаратних пенсійних схем. Насправді виявилось, що тимчасовий статус затягнувся, і багато які з цих схем існують до нашого часу. Державні службовці також були незадоволені загальним режимом. Вони заснували власну профспілку та організували перший після Другої світової війни загальнонаціональний страйк проти зрівняльної системи. Результатом боротьби став компроміс: чиновники зобов'язувались приєднатись до загального режиму та робити певні відрахування зі своїх зарплат до певного рівня. Натомість вони отримали право створювати власні пенсійні схеми[14].
Таким чином, загальний режим розповсюджувався на найманих робітників (протягом наступних п'ятнадцяти років спеціальні закони поширили загальну схему соціального забезпечення також на студентів, кадрових військових, інвалідів, вдів та сиріт війни). В 1948-1956 рр. було прийнято низку законодавчих актів, які встановлювали спеціальні режими страхування на випадок старості для різних професійних груп (осіб, зайнятих в сільському господарстві, ремісників, комерсантів, інженерів, управлінців, нотаріусів, лікарів, фармацевтів, архітекторів) [15].
Конституція Четвертої Республіки, що була прийнята 27 жовтня 1946 року, гарантувала кожній людині за будь-яких обставин необхідні засоби існування. Преамбула Конституції містила перелік соціально-економічних прав: право на працю, відпочинок та матеріальне забезпечення у випадку непрацездатності, право на всезагальну безкоштовну світську освіту та ін. Концепція «соціальної держави», таким чином, була піднесена на рівень конституційного принципу.
В 1956 р. проведена кодифікація соціального права, яка стала основою для подальшого розвитку системи соціального захисту. Парламентом був прийнятий Кодекс законів про соціальне забезпечення, який законодавчо закріпив організаційні основи нової системи, її базову схему та визначив правила створення додаткових схем, що забезпечували б додаткові пенсійні та медичні пільги. Подібні схеми створювались шляхом укладення угоди між компанією або національним союзом роботодавців з одного боку та профспілками з іншого та ратифікації відповідного рішення більшістю зацікавлених осіб. Міністерство соціальної політики мало право поширити цю угоду на всі компанії галузі або на всі компанії, що працюють у Франції.
 
Соціальна політика П'ятої Республіки
 
Конституція П'ятої Республіки 1958 року залишила в силі преамбулу попередньої Конституції, підтвердивши юридичну та політичну значимість соціальних прав (хоча дискусії про правовий характер подібних прав не припинялись в середовищі юридичної спільноти ще довго). В сприятливі для економіки 1960-70-ті рр. відбувалось масштабне розширення соціальних гарантій. Окрім базового пенсійного забезпечення на працююче населення були розповсюджені додаткові пенсійні режими. Вони запроваджувались в межах колективних угод – Асоціації режимів додаткових пенсій, які охопили всіх найманих робітників, та Всезагальні асоціації пенсійних установ, що визначали виплати керівникам установ.
Створені профспілками та об'єднаннями роботодавців Національний союз сприяння зайнятості в промисловості та торгівлі та Союз сприяння зайнятості в промисловості та торгівлі страхували від ризиків, пов'язаних з безробіттям. Інтенсивно розвивалась система державного медичного страхування та професійно-галузевих страхових режимів. Сформувалась система підтримки сім'ї, яка передбачала значну фінансову допомогу та надання соціальних послуг.
Реформи соціального забезпечення 1990-х – 2010-х рр.
Енергетична криза 70-х рр. та структурна перебудова економіки у 80-х рр. продемонстрували слабкі сторони системи соціального забезпечення, що склалась, насамперед великі затрати на неї. На початку 90-х рр. темпи розвитку економіки Франції уповільнились. Зберігався високий рівень безробіття, збільшувалась її середня тривалість. Державний борг у 1996 р. склав 100% ВВП.
У зв'язку з цим прискорилось зростання дефіциту бюджету соціального забезпечення. Це стимулювалось збільшенням кількості осіб, охоплених різними соціальними програмами. Велике значення мали й демографічні фактори: скорочувалась народжуваність, збільшилась середня тривалість життя населення. Згідно з відомостями Національного інституту статистики та економічних досліджень, у 90-х рр. вже три чверті французьких родин користувались допомогою держави. При цьому постійно зростали суми практично всіх видів соціальної допомоги.. За період з 1970 до 1997 рр. вони зросли на 16, 1%. Серед соціальних видатків у 1996 р. більшу частину складали пенсії за старістю (43, 5%), допомога на випадок хвороби (24, 8%), родинні виплати (5, 9%).
Набір проблем, притаманний всім системам добробуту Західної Європи, змусив Францію у 1990-х рр. розпочати модернізацію соціальної держави. Оскільки надходження в бюджет, джерелом яких в основному є податок з доходів, недостатні, то в 1991 році був введений загальний соціальний внесок, а в 1996 році – внесок на погашення соціальної заборгованості. Завдяки цим заходам збільшився обсяг зборів з інших видів доходів. Таким чином, обсяг коштів від стягнення податку з доходів склав тільки 66, 5% від доходів соціального страхування.
Важливим кроком стало прийняття в червні 1999 р. Закону про всезагальне медичне страхування, який набрав чинності 1 січня 2000 р. Згідно з законом, право на медичне страхування отримали всі постійні мешканці Франції. При цьому ті, в кого дохід нижче певного рівня (сьогодні до них відносяться 1, 8% населення), страхуються безкоштовно. Замість колишньої системи індивідуального страхування, в якій внески за малозабезпечених сплачували генеральні ради (в різних департаментах право на таку допомогу визначалось різним рівнем доходу), було введено новий порядок, в основі якого – право на медичне страхування та принцип забезпечення соціального захисту шляхом соціального страхування, а не надання державної допомоги. Закон про всезагальне медичне страхування завершив перехід від медичного страхування за місцем роботи до всезагального медичного страхування.
Однак в цілому, реформування французької системи соціального захисту, якому ще далеко до завершення, проходило болісно і без особливих успіхів. Практично всі плани уряду викликають масові акції протесту. Зокрема, маніфестації проти «плану Жуппе» в 1995 році (проект пенсійного забезпечення державних службовців) стали найчисельнішими з 1968 р., паралізували Париж на декілька тижнів, але не допустили запровадження змін. Ще масштабніші страйки та мітинги проти пенсійних реформ Раффарена 2003-2004 рр., однак, не змогли зупинити уряд: закон був прийнятий.
У жовтні 2010 р. французький уряд здійснив спробу реформувати пенсійне законодавство. До того французи виходили на пенсію в 60 років, якщо вони платили пенсійні відрахування протягом 40, 5 роки, і в 65 років, якщо платили відрахування менше цього терміну. Уряд запланував підвищити планку, відповідно, до 62 і 67 років. Крім того, необхідний термін виплати відрахувань до 2018 року становитиме 42 роки. Попри те, що проект реформи викликав хвилю протестів по всій країні, він був схвалений двома палатами Парламенту та підписаний Президентом Ніколя Саркозі.
Варто особливо відзначити, що у Франції реформування соціальних структур захисту населення супроводжувалось посиленням впливу державної влади на управління всієї системи соціального захисту, що різко виділяло її серед провідних країн Європи, оскільки в цей період в європейській суспільній думці міцнішала ідея скорочення надмірної регулюючої ролі держави і все більша кількість французьких вчених та громадських діячів підтримувало її. Однак ідея обмеження ролі держави, на думку багатьох з них, не означає цілковиту відмову від контролюючих функцій держави, що базуються на законі. Так, професор Університету Париж-ІХ, ультраліберал, колишній радник міністра економіки і фінансів А. Лепаж зазначає, що роль держави є наслідком історичного розвитку. На його думку, безперечно треба зміцнювати ринкові механізми в організації охорони здоров'я, пенсійного забезпечення тощо, але робити це поступово.
 
Пенсійне зпечення
 
Державна пенсійна система Франції охоплює основну частину пенсіонерів країни за віком, являє собою складну, багатоелементну структуру. країні діє більше 100 основних і понад 300 додаткових видів пенсійного забезпечення. В цілому пенсійна система складається з п'яти компонентів: 1) основні – для найманих працівників; 2) додаткові; 3) спеціальні – для окремих категорій зайнятих; 4) базові – для офіційно непрацюючих працівників; 5) факультативні режими. Кожна з цих підсистем має свою специфіку, яка проявляється у особливостях фінансування, віці виходу на пенсію, тривалості страхового стажу для здобуття повної пенсії, а також методиці розрахунку розміру пенсії.
В основній схемі пенсійного забезпечення можливий достроковий вихід на пенсію, а також діє система надбавок подружжю, що мають не менше трьох дітей, і одному з подружжя, на утриманні якого знаходиться інший, що не має власної пенсії. Крім того, існує можливість спадкування пенсій, а також працевлаштування після виходу на пенсію. В межах даної підсистеми також можливе отримання пенсії при продовженні трудової діяльності. В даному випадку, якщо пенсіонер продовжує працювати, він повинен сплачувати зі свого заробітку так званий «внесок солідарності» до фонду страхування по безробіттю, 10-15% якого сплачує та особа, що працює, і 5% – її роботодавець. Проте такі внески не сплачуються, якщо розмір отримуваної пенсії і заробітку менший гарантованого мінімуму заробітної плати.
Окрім основних у Франції існують обов'язкові додаткові системи соціального страхування, що функціонують на основі міжпрофесійних національних угод. Велика частина обов'язкових додаткових систем страхування у зв'язку зі старості зосереджена в рамках двох фондів. Перший охоплює всіх найманих працівників і фінансується за рахунок обов'язкових внесків підприємців (4% фонду заробітної плати) і найманих працівників, що сплачують 2% із заробітної плати. Другий фонд здійснює обов'язкове пенсійне страхування керівних службовців і управлінських працівників.
Окрім системи трудових пенсій у Франції існує система соціальних пенсій. Виплата останніх гарантується державою всім людям похилого віку незалежно від характеру і тривалості професійної діяльності. В останнє десятиліття динаміка зростання соціальних пенсій випереджала темпи підвищення доходів працівників. Так, у 2000 р. гарантований мінімум доходу для самотніх осіб старших 65 років складав 3 600 франків у місяць, а для родинної пари – 4 945 франків. Дана категорія пенсіонерів має ряд соціальних пільг: безкоштовне телефонне обслуговування, безкоштовну юридичну допомогу, звільнення від податку на житло, земельного податку і деякі інші пільги. Фінансове забезпечення системи соціальних пенсій для людей старших 65 років здійснюється через фонд солідарності у зв'язку зі старістю. Його діяльність керується декретами Державної ради, а пряме управління здійснюється адміністративною радою і наглядовим комітетом до складу якого входять депутати парламенту. Доходи фонду формуються із засобів, отриманих від загального соціального внеску та частини акцизів і мит на алкогольні і безалкогольні напої. Дефіцит фонду може усуватися по відповідному рішенню парламенту із коштів державного бюджету.
 
Медичне страхування
 
Французька система медичного страхування поділяється на декілька окремих підсистем, що розрізняються за професійною ознакою. Найбільш великою, яка охоплює більше 80% населення, є спільна система медичного страхування. Поряд з нею існують інші дрібніші страхові режими для працівників окремих професійних груп і галузей. Такими є система страхування для державних службовців і працівників сільського господарства (близько 9% населення), страхування для самостійно зайнятих працівників (6%), а також дрібніші системи медичного страхування найманих працівників різних професійних груп (гірників, залізничників, моряків і ін.). Медичне страхування включає медичні, стоматологічні, фармацевтичні, а також лікарняні витрати. При цьому маються на увазі не лише витрати самого застрахованого, але і інших осіб: дружини або чоловіка застрахованого, а також згідно закону і співмешканки, якщо вона повністю залежить від застрахованої особи. Крім цього, правом на медичне обслуговування користуються також діти застрахованого до досягнення ними 20 років, а також інші родичі, які спільно з ним проживають та ведуть домашнє господарство.
Всі мешканці Франції, навіть злидарі, мають право на страховий мінімум медичних послуг. Медичне страхування є обов'язковим та оплачується робітником (1/4) та працедавцем (3/4). Вибір лікаря або кліники є особистою справою пацієнта. Варто відмітити, що, згідно з оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров'я, Франція перебуває на першому місці у списку зі 191 країни за загальним рівнем охорони здоров'я. Лише 0, 1% населення країни не охоплено загальним медичним страхуванням.
Французька система медичного страхування заснована на принципі значної компенсації у випадку будь-якої медичної проблеми та повної компенсації у випадку важкого захворювання. За умов стандартних розцінок компенсується 80% вартості лікування та від 80 до 40% вартості ліків, в залежності від ступеню їх медичної необхідності. Необов'язкові ліки не оплачуються. Звичайна вартість візита до лікаря становить 20 євро, але може бути вищою в залежності від кваліфікації лікаря. У випадку важкого захворювання, включно з хворобами, пов'язаними зі старістю, страхування покриває 100% вартості лікування та ліків. «Carte vitale», таким чином, слугує практично грошовим еквівалентом. Ліки, які виписуються лікарем, зазвичай можливо без проблем купити в будь-якій французькій аптеці.
Управління системою медичного страхування здійснюється за принципом паритету: кожне регіональне відділення («каса») має свою керівну раду, що складається з представників профспілок та спілок працедавців у співвідношенні 50/50. У випадку суперечностей держава виступає в якості арбітра. Приватні внески пацієнтів дуже обмежені, фінансування має переважно суспільний характер.
 
Страхування по безробіттю
 
Французька система страхування по безробіттю базується на колективних угодах між організаціями працедавців і найнятих робітників. У Франції існують два великі фонди страхування по безробіттю, керовані на паритетних засадах представниками трудящих і підприємців: Національний союз сприяння зайнятості в промисловості і торгівлі (Union national pour l'emploi dans l'industrie et le commerce) UNEDIC і Асоціація сприяння зайнятості в промисловості і торгівлі (Association pour l'emploi dans l'industrie et le commerce) ASSEDIC. Перша організація відповідає за фінансові питання і функціонування всієї системи страхування по безробіттю. Крім того, в її компетенції знаходяться заходи щодо професійної реабілітації безробітних, а також професійне навчання і перекваліфікація. Друга організація керує страховими рахунками, відповідає за надходження внесків, а також за виплату допомоги по безробіттю. Разом з цими двома установами у французькій системі страхування по безробіттю діє також ще одна організація – Національне агентство зайнятості (Agence Nationale pour l'Emploi), в коло обов'язків якого входить сприяння в пошуку роботи, інформування про стан ситуації на ринку праці і надання послуг з професійної орієнтації.
З 1 січня 2009 року ANPE і ASSEDIC реорганізувалися в одну єдину структуру – POLE-EMPLOI. У системі забезпечення по безробіттю у Франції виділяються два основні види допомоги, виплата якої залежить від певних передумов. Перший вид – це допомога, виплата якої пов'язана з такими обставинами, як наявність страхового стажу і виплата страхових внесків протягом певного часу. Ця частина системи будується на загальних страхових принципах. Другий вид – так звана допомога солідарності (допомога по безробіттю), призначена для безробітних, що не мають права на страхову допомогу.
Умови надання допомоги
Право на допомогу в рамках соціального страхування по безробіттю надається за наявності ряду умов:
• причиною безробіття не повинно бути звільнення за власним бажанням;
• для отримання допомоги безробітний має бути зареєстрований на біржі праці, де він підписує так званий «план сприяння для повернення до зайнятості», в якому визначаються як права і обов'язки самого безробітного, так і обов'язки служби зайнятості;
• обов'язковим документом є спеціальний проект особистих дій, в якому визначаються дії безробітного з пошуку роботи;
• передумови працездатності, активного пошуку роботи, а також наявності необхідного страхового стажу протягом як мінімум 4 місяців за останні 18 місяців, які передували закінченню трудового контракту.
 
Список використаних джерел:
 
Безусий В. В. До вивчення закордонного досвіду в сфері забезпечення зайнятості населення // Форум права. – 2010. – № 4. – С. 54.
Лукьянова Г. Система социальной защиты во Франции (пути реформирования) // Современная Европа. – 2001. – № 4. – С. 61.
Мартин Э. Социальное обеспечение в Великобритании и Франции // Свободная мысль – ХХІ. – 2005. – № 8. – С. 104.
Романець О. В. Система соціального захисту: Досвід Франції // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». – Серія: Економіка. – Вип. 10. – Ч. 2. – С. 413
Севрюков Д. Г. Соціальна держава у Франції в ХХ – ХХІ ст. // Митна справа. – 2011. – № 5. – Ч. 2. – С. 438-439.
Снисаренко К. Л. Реформы системы социального обеспечения во Франции (1993-1997 гг.) // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 2004. – № 4. – С. 65.
Фото Капча