Театр Корифеїв і Єврейський театр: Перехресні стежки Ірина Мелешкіна

 

У дослідженні розглянуто комплекс процесів та чинників, які об’єднують єврейський (їдишист- ський) театр з українським. Простежено аналогії у розвитку національних театрів як музично-драматичних, з обома однаково потужними складовими – виразним драматичним мистецтвом з сильною ігровою природою та багатою музично-пісенною народною культурою. Зроблено акцент на особливостях побутування національних театрів у Російській імперії.

Ключові слова: український театр, єврейський театр, корифеї українського театру, Аврам Гольд- фаден, Естер-Рохл Камінська.

В исследовании рассмотрен комплекс процессов и факторов, объединяющих еврейский (идиши- стский) театр с украинским. Прослежены аналогии в развитии национальных театров как музыкально-драматических, с равно мощными обеими составляющими – выразительным драматическим искусством с сильной игровой природой и богатой музыкально-песенной народной культурой. Сделан акцент на особенностях бытования национальных театров в Российской империи.

Ключевые слова: украинский театр, еврейский театр, корифеи украинского театра, Аврам Гольдфаден, Эстер-Рохл Каминская.

The study reviewed the complex processes and factors that unite the Jewish (Yiddish) with the Ukrainian theater. Traced analogies in the development of the national theater as a musical drama with equal strengths in both components – expressive dramatic art with a strong gaming nature and rich musical and singing folk culture. Emphasis is placed on the characteristics of existence of national theaters in the Russian Empire.

Keywords: Ukrainian Theatre, Jewish Theatre, coryphaei of the Ukrainian theater, Abraham Goldfaden, Esther-Rokhl Kaminska.

Відомий переказ про те, що, знайомлячись з Шолом-Алейхемом, Марк Твен представився йому так: «американський Шолом-Алейхем».

«Єврейський Марк Твен», – навзаєм привітався той. Вивчаючи історію різних етносів, мимоволі знаходиш аналогії у процесах, що відбувалися, а також у ролі, яку відігравав той чи інший діяч у національній культурі.

Так, досліджуючи історію єврейського театру в Україні, не можна не звернути увагу на найяскравішу творчу аналогію Гольдфаден – Кропив- ницький. Коли у національній культурі з’являється особистість всебічно обдарована – так звана людина Відродження, що здатна п’єсу написати, поставити її на кону, зробити оформлення, самому зіграти в ній, а навколо утворюється група однодумців і учнів, тоді з’ являється можливість побудови театру. В єврейському (їдишистському) театрі Аврам Гольдфаден посідає почесне місце, яке в українському театрі по праву належить Марку Кропивницькому – акторові й режисеру, організатору першої професіональної трупи, драматургові, який створив для свого театру перший повноцінний репертуар.

А. Гольдфаден – уродженець Волині, видатний єврейський поет, актор, драматург, композитор і режисер. Захоплення театром у нього розпочинається ще у юнацтві. Є свідчення того, що 1862 року, під час навчання у Житомирському рабинському училищі, 22-річний Аврам Гольд- фаден зіграв заголовну роль у виставі «Серкеле», здійсненій силами учнів-аматорів1.

Після періоду аматорства Гольдфаден заробляє собі на хліб, виступаючи як бродерзінгер. Свою назву бродерзінгери набули від невеликого містечка Броди на Галичині, яке у той період було важливим пунктом міжнародної транзитної торгівлі та одним з центрів Хаскали (єврейське просвітництво).

На відміну від традиційних бадхенів, бродер- зінгери являли собою новий тип єврейського актора як за ознаками виконавської манери, так і за характером репертуару. Виступи бродерзінгерів були систематичними й регулярними, а не приуроченими лише до дат єврейського календаря або подій родинного життя. Влаштовувалися такі виступи найчастіше у пивничках, трактирах, садах при ресторанах, що значно розширювало аудиторію. Провідне місце у репертуарі бродерзінгерів посідало виконання пісень, що супроводжувалося драматичним дійством на тему їх сюжету, задля чого актори гримувалися та вбиралися у сценічні костюми2.

1876 року у м. Яссах (Румунія) Аврам Гольд- фаден збирає трупу, від початку діяльності якої веде відлік історія єврейського професіонального театру. На свято Суккот (свято кущів) він із бродер- зінгерами – широко відомим на той час І. Гродне- ром та початківцем С. Гольдштейном – поставив власну комедію на дві дії, написану спеціально для події. Виставу грали протягом двох днів – 5 та 6 жовтня – у міському саду «Помул верде». У Яссах трупа встигла показати ще одну комедію Гольдфадена, написану ним на основі двох популярних власних пісень3. Загалом, відпочатковий розвиток національного театру як музично-драматичного, з обома однаково сильними складовими – виразним драматичним мистецтвом з надзвичайно сильною ігровою природою та багатою музично-пісенною народною культурою – об’єднують єврейський театр з українським.

Вистави мали неабиякий успіх у публіки. Трупа поповнюється новими акторами. До кінця того ж 1876 року трупа Гольдфадена переїздить до м. Ботошані (Румунія), де на Хануку зіграли новий водевіль свого керівника «Рекрут» – вперше у закритому приміщенні, а не на відкритому майданчику. На початку наступного року актори з великим успіхом гастролюють у Галаці, де Аврам Гольдфаден за допомогою місцевих меценатів ви- наймає справжнє театральне приміщення зі сценою, для якої він власноруч створює декорації. На цій сцені вперше була показана комедія «Ди Бобе міт дем Ейнікл» («Бабуся та онучок»), написана А. Гольдфаденом на сюжет популярної російської пісні. Вистави єврейської трупи у Галаці були із захватом сприйняті місцевою публікою, в тому числі – неєврейською, що принесло їй перший матеріальний успіх та увагу з боку румунської преси. Навесні того ж 1877-го трупа Гольдфадена переїздить до Бухареста, де затримується більше ніж на рік4.