Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Театр як соціально-культурне явища українського суспільства

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
9
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Вступ
 
На сьогодні у західних країнах театри мають більш розважальних функцій, ніж культурно-освітніх. У театрі більше не відбиваються якісь політичні ідеї. Театр згодом втратив свою інформаційну функцію і на сьогоднішній день втратив її зовсім.
У Західній Європі інформація поширюється по ЗМІ й Інтернет. Завдяки газетам, журналам, радіо й телебаченню пропадає необхідність відвідувати театри, тому що з літературними творами, творами мистецтва й іншими культурними визначними пам'ятками можна познайомитися через Інтернет або ЗМІ. Після того як спектаклі перестали носити політичний характер, вони стали виконувати тільки одну функцію – розважальну або максимум психо-емоційно-розважальну. Театральні здобутки стають усе більш і більш абстрактними, спектаклі більше не відбивають реальність і не представляють людських відносин на сцені.
В основному людські відносини демонструються в авторських або режисерських театрах, однак далеко не всі люди відвідують дані театри, адже не кожний може зрозуміти людське поводження відбите на сцені. Тому більшість людей, зокрема молодь віддають перевагу кінотеатрам театрам.
У 70-80-і роки ХХ ст. вважалося модним втягувати глядачів у гру, тому сцен у театрах як таких не було і не було дистанції між глядачами і акторами постановок. Сьогодні ж це стає неактуальним. У сучасному суспільстві глядачі віддають перевагу ролі спостерігачів, вони хочуть бути пасивними і не бажають брати участь у спектаклях, а тому спроби стерти грань між глядачами і акторами зменшуються і зводяться ннівець. Однак повністю дане явище видалити не можливо, адже багато спектаклів створені для безпосереднього контакту акторів і глядачів. Без цього контакту практично жоден спектакль не буде мати успіху.
 
Театр як соціально-культурне явище українського суспільства
 
В першій половині 19 ст. в Україні з'явився перший професійний театр. Спершу це були бродячі акторські групи. Потім з'являються перші театральні приміщення, що приймають у себе гастролерів і дають сцену для власних театральних труп. У 1818 р. Іван Котляревський очолив професійний театр у Полтаві. На його сцені були вперше поставлені його п'єси «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник».
У Харківському театрі починає свою роботу Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843), що пише для нього комедії «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик». Разом із п'єсою Т. Шевченко «Назар Стодоля» усі ці 5 п'єс увійшли в золотий фонд української драматургії і не сходять зі сцени по сьогодення.
Серед кращих акторів українсько-російських труп цього часу був кріпосний актор Михайло Щепкін (1788-1863). Його гру високо цінував Т. Шевченко. З Щепкіним його зв'язувала особиста дружба і кріпосне минуле, як і з американським актором-негром, що був рабом – Айрой Олдриджем, що гастролював у Росії. У 1858 р. Т. Шевченко написав портрети обох цих акторів.
З 1882 р. широку популярність в Україні одержує Єлісаветградська театральна трупа, на чолі якої стояли Марко Кропивницький (1840-1910), Михайло Старицький (1840-1904) та Іван Тобілевич (1845-1907)  (згодом відомий драматург і актор Карпенко-Карий). Ця трупа ставила п'єси українською і російською мовами. Репертуар української драми (п'єси Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Шевченка, Кропивницького, Карпенка-Карого і П. Мирного) обмежувався селянською тематикою. Постановки п'єс із життя інтелігенції, на теми української історії і переклади на українську мову закордонних драматургів заборонялися. Часто виступи українських труп залежали від дозволу місцевого начальства. У Придніпров'ї (Київщина, Полтавщина, Катеринославщина) українським гастролюючим трупам доводилося працювати в таких умовах аж до революції 1905 року.
М. Кропивницький був реформатором українського національного театру, розвивав його в шевченківських традиціях, використовуючи багатства українського фольклору і наслідки етнографічних досліджень (національний одяг, предмети побуту, українські пейзажі, декорації і т. п.). Постановки були музичними і супроводжувалися піснями і танцями. Вони проклали дорогу українській опері. Трупа Кропивницького з успіхом гастролювала в Росії (Петербурзі, Москві, містах Поволжя і Кавказу, Кишиневі, Варшаві).
Після 1885 р. склад трупи змінювався багато разів. Головні актори покидали трупу Кропивницького, створювали власні театральні колективи. З одного боку це послаблювало «театр корифеїв», розпорошувало його сили. З другого боку вело до збільшення театральних колективів в Україні і поширенню пропаганди української культури серед широких мас населення. Значний внесок у розвиток українського драматичного мистецтва внесла чудова акторка Марія Заньковецька (1854-1934). Ця група акторів отримала назву «корифеїв українського театру» або «театру корифеїв».
З початку 20 ст. в українській драматургії з'являються нові тенденції, зв'язані з класовою диференціацією села, розвитком капіталізму, посиленням класової боротьби. Ці тенденції знайшли відбиток у п'єсах И. Карпенка-Карого «Хазяїн», «Сто тисяч» і ін.
У 1916 р. було створено Молодий театр, керівником якого став Лесь Курбас (1887-1942). Він шукав нові форми сценічної дії, використовуючи досвід європейського модерністського театру, ставив п'єси давньогрецького драматурга Софокла, англійського автора Бернарда Шоу, російського письменника Леоніда Андрєєва, інсценізації поем Т. Шевченко «Ян Гус», «Гайдамаки», які сам і писав, п'єси Лесі Українки тощо.
Театральне мистецтво сучасної України – явище різноманітне і багатокультурне. Поруч з українським національним театром розвивається й театральне мистецтво інших народів України, відбуваються десятки театральних фестивалів і конкурсів. Водночас у театральній галузі накопичилося чимало проблем, що стримують її розвиток.
Стратегічні напрямки державної підтримки театрального мистецтва:
збереження й підтримка національних театральних традицій;
стимулювання творчого різноманіття, реформування організаційних форм театрів, громадсько-творчих об’єднань;
підтримка новаторських підходів у вирішенні театрально-творчих завдань;
інтеграція українських театрів в міжнародний театральний процес;
реформування освіти в галузі театру та театрального мистецтва;
реформування системи соціально-творчого держзамовлення через систему конкурсів театральних проектів;
підтримка сучасної української драматургії;
введення конкурсної системи на заміщення посад художнього керівництва театрів.
Нині в Україні діє понад 130 професійних театрів, серед яких – понад 40 театрів-студій. Середня кількість прем’єр на рік становить від 4 до 6 на кожний театр. Великого розголосу набули щорічні театральні фестивалі «Мистецьке Березілля», «Київ травневий», інші міжнародні, всеукраїнські та регіональні фестивальні заходи. Лише в І півріччі 2006 р. за підтримки Міністерства проведено 4 різножанрові міжнародні та всеукраїнські фестивалі:
“Мельпомена Таврії”, міжнародний театральний фестиваль музичних вистав (Херсон) ;
“Боспорські агони”, міжнародний театральний фестиваль (Керч) ;
“Подільська лялька”, міжнародний фестиваль театрів ляльок (Вінниця);
“Золотий телесик”, всеукраїнський фестиваль театрів ляльок.
Водночас, попри деяке поліпшення в останні роки фінансового стану театрів, за сучасних економічних умов основною гарантією оновлення театрального репертуару та гастрольної діяльності державних театрів і концертних організацій України залишається бюджетне фінансування. З одного боку, це значною мірою ставить творчі колективи в залежність від органів державної влади, але з іншого боку – накладає на державу велику відповідальність за успішність театральної справи в Україні.
Важливою запорукою позитивних змін в державній політиці підтримки театрального мистецтва стане розробка та реалізація нової “Програми розвитку і реформування вітчизняного театрального мистецтва”, введення в дію нещодавно прийнятого Закону України “Про театри і театральну справу в Україні” (№ 2505-IV від 31. 05. 2005) і розробка низки підзаконних актів до нього, що нині вже ведеться в Мінкультури.
Для проведення театральної реформи в Україні необхідно здійснити наступні заходи:
відродити кращі традиції українського національного театру театральних традицій національних меншин України;
зберегти здобутки сучасного театрального мистецтва;
створити належні фінансові та матеріальні умови для розвитку українських театрів та їх інтеграції у міжнародний театральний процес;
реформувати систему вищої освіти в театральній галузі.
Пріоритетними напрямками стратегічного розвитку театрального мистецтва в Україні є:
стимулювання театральної галузі до творчого розмаїття, реформування організаційних форм театрів, громадсько-творчих об’єднань тощо;
запровадження конкурсної системи на заміщення посад художнього керівництва театрів на засадах верховенства творчих та мистецьких аргументацій у вирішенні кадрових питань;
підтримка новаторських підходів, підвищення вимог до змістовності з метою зростання національно-культурного значення творчої діяльності;
збереження і підтримка театральних традицій;
розробка та реалізація державної програми творчого обміну між культурно-історичними землями України;
інтеграція українських театрів у міжнародний театральний процес;
реформування освіти в галузі театру та театрального мистецтва;
створення особливих умов для розвитку та творчої діяльності театрів для дітей та молоді;
реформування системи соціально-творчого держзамовлення через систему конкурсів театральних проектів;
створення громадської експертної ради в галузі театрального мистецтва;
зміцнення матеріально-технічної бази театрів;
розробка інформаційної мережі та загальнодержавного реєстру в галузі театрального мистецтва;
оновлення програми театральних видань;
підтримка сучасної української драматургії;
інноваційна наукова діяльність в театральній сфері.
 
Висновки
 
Театр повинен бути сучасним і йти в ногу з часом, але при цьому спектаклі повинні відбивати не тільки сучасне життя, але й культурні особливості того або іншого регіону, а також традиції та звичаї народу.
У сучасних театрах є місце абстракції. Театральні постановки прагнуть до абстрактного зображення дійсності. Абстрактні театри більш поширені в Східній Європі, де навіть опера стає абстрактною, але такі вистави відвідує не так багато людей, як звичайні спектаклі.
Любов до культури, театру і мистецтва повинна прищеплюватися як у родині, так і у дошкільних і шкільних установах. Не слід нав'язувати дітям спектаклі, змушувати їх відвідувати театри, як це часто робиться в школах.
Театри мають потребу в рекламі, інформація про спектаклі повинна поширюватися заздалегідь. Наприклад, у Німеччині репертуар театрів розписаний на рік уперед і роздрукований у брошурах і буклетах.
Театральність присутня у всіх аспектах повсякденного життя. На перше місце, де найбільше часто люди грають ролі, нас сьогодні поставлено політику. Політика інсценується за допомогою ЗМІ і народ згодом звикає до таких інсценувань, до дій політиків, до звичного обігу політиків до народу й інших сценаріїв. Так, наприклад, для міжнародних відносин, ділових зустрічей властиво інсценоване рукостискання. Найбільш часто театральні інсценування зустрічаються при виставлянні своєї кандидатури на певний пост. Саме тут і починається справжній театральний виступ. Політики намагаються показати себе з найкращої сторони будь-якими шляхами. І саме посредствам ЗМІ народ має можливість спостерігати дані спектаклі.
Але театральність зустрічається не тільки в політиці, вона є всюди. Чудово розіграні спектаклі можна зустріти на робочому місці, на судовому засіданні і навіть у повсякденному житті. Як приклад можна привести сцену, коли водій, що порушив правила дорожнього руху доводить свою правоту, або студентка університету зі слізьми на очах просить викладача поставити їй відмінну оцінку, посилаючись на безліч своїх достоїнств і знання предмета. І таких прикладів можна приводити безліч.
В Україні варто всіляко розвивати і підтримувати театральне мистецтво, адже театральне життя є найбільш яскравим і красномовним свідченням багатства і різноманіття культури країни.
 
Список використаних джерел:
 
Волицька І. Проблеми сучасного театру// Укр. театр. – 2004. – № 4.
Історія української культури / під ред. І. П. Крип’якевича. – К. : Генеза, 1993.
Лапсюк А. А. Сучасне театральне мистецтво // Укр. театр. – 2000. – № 1.
Чечель Н. Українське театральне відродження – К. : Наук. думка, 1993.
Фото Капча