Тема вчительства у творчості українських письменників ХХ століття

Об’єктами для дослідження даної проблематики постають:

П’єса Івана Франка «Учителі», оповідання «Борис Граб»

Борис Грінченко «Сонячний промінь», «Украла».

Повість Архипа Тесленко «Страчене життя».  

 

 

 

Іван Якович Франко – видатний український письменник, публіцист, учений, перекладач, громадський та політичний діяч. Народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі, тепер Львівська область, в родині коваля. Навчався в Дрогобицькій гімназії, Львівському (філософський факультет), Чернівецькому та Віденському університетах. З дитинства проявляв велику активність в літературній та в громадській діяльності. Входив до тогочасної інтелігенції.

Брав участь у роботі студентського академічного гуртка «Друг». За громадсько-політичну діяльність, яку було кваліфіковано як соціалістичну пропаганду, Франко чотири рази був ув'язнений австрійською владою.

В 1890 р. І. Франко став одним із засновників та першим головою радикальної партії в Галичині, що згодом переросла у національно-демократичну, редактором її друкованих органів-газет «Народ», «Хлібороб» «Громадський голос». Працював у редакції польської газети «KurjerLwowski». За участю Івана Яковича Франка видані альманахи «Ватра», «Веселка», «Перший вінок».

Займався збиранням фольклору на Прикарпатті інших районах західної України.

Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург) і перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений літературо-, мово-, перекладо- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист. Його творчий доробок, писаний українською, німецькою, польською, російською та болгарською мовами за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. Усього за життя Франка окремими книгами з'явилося понад 220 видань у т. ч. більш ніж 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів. Лише частина спадщини великого українського письменника опублікована в 50 томах, що є лише половиною творчого доробку І. Я. Франка. Але й при цьому вражають незвичайні здобутки: 7 томів оригінальної поезії, 6 томів перекладної, 9 томів оригінальної прози, 2 томи драматичних творів. Є автором 10 прижиттєвих книг віршів, до складу яких увійшло понад півтисячі окремих творів. Багатий творчий доробок – близько півсотні творів складають поеми. Окрім того, Франко – автор своєрідних антологій поетичних переспівів-варіацій. Прозова творчість Франка – це «новелістичний Декамерон»- понад 100 оповідань, новел і казок, які склали 18 збірок малої прози. Іван Франко автор 10 творів великих прозових жанрів – повістей та романів. Драматургія франка збагатила українську літературу зразками історичної, психологічної драми, соціальної комедії, неоромантичної драматичної поеми-казки, філософського діалогу, одноактної п'єси.

 

 

Тема вчительства не була для Франка незнайомим полем. Різні сторони педагогічної діяльності є відображеними у його творах, що належать до 70-х років ХІХ століття («Мученицька бібліотека в Дрогобичі», «Допис про Дрогобицьку гімназію»), в статтях з питань освіти, в художніх творах «Наші народні школи та їх потреби», «Емерик Турчинський», «Великі діяння пана Бобжинського», «Борис Граб», «Отець-гуморист» та інші.

Крім того, Іван Франко підтримував безпосередні контакти із представниками галицького вчительства, листуючись із учителями-письменницями Уляною Кравченко та Климентією Попович. Так, Уляну Кравченко митець попросив написати спогади про учительське життя «від початку до кінця», «з його добрими сторонами і злими», написати їх просто, на основі справжніх фактів.

Основним недоліком освітньо-виховної системи Франко вважав те, що молоді люди виходили із школи нездатними до праці на користь народу, слугами несправедливого ладу та так званими «народними п’явками».

Франко усвідомлював вирішальну роль вчителя в навчанні, формуванні та розвитку підростаючої людини. При цьому Франко усвідомлював, що успіх вчительської роботи залежить від умов, де учитель живе й працює, а не тільки від його підготовки. Усвідомлюючи це, він часто говорив, що «Учителем школа стоїть».

Франко, стежачи за боротьбою галицьких вчителів за свої права, добре знав та писав про їх політичну безправність, численні випадки необґрунтованого звільнення з роботи, поліцейський нагляд за ними, перекидання їх з місця на місце. Факти національної дискримінації вчителів українського походження. «Вчителю не треба було проявляти себе у політичному відношенні, він не міг у жодному випадку виявити почуття незадоволення – таких взагалі не терпіли на роботі, йому достатньо було проявити здоровий розум, бути самовідданим у праці, серйозно ставитися до народної освіти і, рано чи пізно, без вказання мотиву, з «службових причин» його переводили в яку-небудь віддалену, запущену місцевість, де він був змушений вимотати свої сили, втратити бажання до праці. Жодні прохання з боку суворо покараного або з боку громади, в якій він успішно працював, не допомагали, такі прохання ще більше шкодили потерпілому вчителю... Чим більше любили вчителя на місці, тим небезпечнішим здавався він нашому шкільному пашію, тим швидше треба було його усунути» [2].

У низці художніх творів Франко також вивів негативні образи педагогів («Оловець», «Грицева шкільна наука», «Отець-гуморист», «Schonschreiben»), проте змалював й ідеальних учителів в оповіданні «Борис Граб», романі «Не спитавши броду», драмі «Учитель», спогадах «Емерик Турчинський».

 

 

Вперше п'єса була опублікована під назвою «Кого зненавидять боги... « – початок латинської приказки, що має закінчення «того зроблять вчителем». Актуальна як на той час назва: чи можна